159 § 5. Злочини проти інших особистих прав і свобод людини та громадянина

Порушення рівноправності громадян залежно від їх расо­вої, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК). Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Передбачена ст. 161 кримінальна відповідальність є однією з гарантій прав громадян, що розглядаються.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відноси­ни, що забезпечують рівноправність громадян та їх права.

Об’єктивна сторона злочину виражається в здійсненні будь-якої дії, спрямованої на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національ­ної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих при­вілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовни­ми або іншими ознаками.

Під розпалюванням національної, расової чи релігійної во­рожнечі та ненависті слід розуміти поширення різних відомос­тей, закликів, вигадок, які формують у людей почуття озлобле­ності, відчуження і зумовлюють національну ворожнечу або роз­брат. Форми розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян може виражатися в різних формах третирування гро­мадян: наклепі, цькуванні, знущанні над культурою, звичаями тощо будь-якої нації, дискримінації осіб певної національності або раси. Обмеження прав громадян полягає в прямому або не­прямому ущемленні їхніх прав у будь-якій галузі діяльності за на

ціональною, расовою ознакою або залежно від їх релігійної належності, або, навпаки, у встановленні прямих чи непрямих привілеїв (тобто незаконних пільг будь-якого характеру) на цих самих підставах. Образа почуттів громадян у зв’язку з їх ре­лігійними переконаннями полягає у зневазі до цих релігійних вірувань.

Цей злочин має формальний склад і вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої дії, вказаної в законі.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мо­тиви найчастіше мають націоналістичне забарвлення.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 161 передбачено відповідальність за вказані вище дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а та­кож вчинені службовою особою.

За частиною 3 ст. 161 настає відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, якщо ці дії були вчинені організованої групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 161 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 161 — виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до п’яти років; за ч. 3 ст. 161— позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Порушення недоторканності житла (ст. 162). Стаття 30 Конституції України гарантує кожному громадянинові недо­торканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є конституційне пра­во громадянина на недоторканність житла.

Об’єктивна сторона злочину виражається в діях, які поля­гають: у незаконному проникненні до житла чи до іншого воло­діння особи всупереч її волі або в незаконному проведенні в них огляду чи обшуку; в незаконному виселенні чи інших діях, що порушують недоторканність житла громадян.

Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чин­ному законодавству. Проникнення до житла сторонніх можли­во лише за добровільною згодою власника на таку дію. Якщо згоду було отримано в результаті насильства або погроз, то ви­ключається і правомірне проникнення. Незаконним вважаєть­ся обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права або вчинений із порушенням КПК України, тобто особами, які за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад проведен­ня обшуку працівниками міліції без санкції суду).

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі за­кону за рішенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судо­вого рішення, що набрало законної сили. Незаконним також слід вважати виселення, що здійснено не уповноваженими на те особами.

Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла всу­переч волі осіб, які там проживають, за винятком випадків край­ньої необхідності.

Цей злочин вважається закінченим із моменту вчинення однієї із зазначених у цій статті дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-ти річного віку, а за ч. 2 — також службова особа.

У частині 2 ст. 162 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства, чи з погрозою його застосування.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небез­печне, так і безпечне для життя і здоров’я потерпілого, в тому числі й таке, що заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкоджен­ня. Погроза застосування насильства виражається в заляку­ванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насиль­ства і має бути реальною.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 162 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 162 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Порушення таємниці листування, телефонних розмов, те­леграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засо­бами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163). Безпосереднім об’єктом цього злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Це право закріплено в ст. 31 Конституції України.

Предметом злочину є відомості, які містяться в кореспон­денції громадян і становлять їх особисту таємницю.

Об’єктивна сторона злочину виражається у вчиненні неза­конних дій, спрямованих на порушення таємниці кореспон­денції, яка передається від однієї особи до іншої засобами зв’яз­ку або через комп’ютер. Способи передачі інформації можуть бути різними: листування, телефонні розмови, телеграфна чи інша кореспонденція. Під листуванням слід розуміти будь-які види кореспонденції: листи, посилки, бандеролі тощо, що на­даються установами зв’язку громадянам або юридичним осо­бам. Під іншою кореспонденцією слід розуміти інші види по­відомлень, наприклад, отримані по телетайпу, факсу тощо. Інформацією, що містить таємницю, слід вважати таку, яку ад­ресат або джерело інформації не бажають доводити до відома інших осіб. Незаконність дій із порушення таємниці листуван­ня, телефонних розмов або телеграфних повідомлень має місце за відсутності згоди особи на ознайомлення з її кореспонден­цією або за порушення встановленого законом порядку, що до­пускає як виняток можливість ознайомлення зі змістом корес­понденції або переговорів громадян.

Зокрема, відповідно до ст. 31 Конституції України таке оз­найомлення може здійснюватися тільки за постановою суду у випадках, вказаних у законі, з метою запобігти злочинові чи з’я­сувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати таку інформацію неможливо.

Цей злочин вважається закінченим із моменту ознайомлен­ня третьої особи зі змістом листування, телефонних розмов, те­леграфної чи іншої кореспонденції громадян.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років, а за ч. 2 — також службова особа.

У частині 2 ст. 163 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Під використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, слід розуміти застосування будь-яких приладів, апаратури, технічних засобів, призначених для фіксування, розшифровки запису або відтворення різної інфор­мації.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 163 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 163 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Порушення недоторканності приватного життя (ст. 182). Конституція України в ст. 32 встановила право кожного грома­дянина на недоторканність приватного життя, на особисту та сімейну таємницю, а також заборонила збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однією з гарантій здійснення цього права громадян є ст. 182 КК.

Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що за­безпечують недоторканність приватного життя. Предмет злочи­ну — конфіденційна інформація про приватне життя особи, яка може міститися в творі, що публічно демонструється, або творі, виданому в засобах масової інформації, а також на різних мате­ріальних носіях: папері, касетах, дискетах, фотографіях тощо. До конфіденційних належать такі відомості, які становлять особис­ту або сімейну таємницю особи, а також будь-які інші відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Потерпілим від зло­чину може бути будь-яка особа, без згоди якої збиралася або роз­повсюджувалася подібна конфіденційна інформація.

Об’єктивна сторона злочину виражається в одній із таких дій, вчинених без згоди особи: а) незаконному збиранні конфіденцій­ної інформації щодо цієї особи; б) незаконному зберіганні такої інформації; в)незаконному використанні конфіденційної інфор­мації; г) незаконному поширенні вказаної інформації; д) по­ширенні конфіденційної інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.

Під незаконним збиранням конфіденційної інформації слід розуміти збір не уповноваженим на це суб’єктом відомостей про приватне життя іншої особи, що містять його особисту або сімей­ну таємницю. Збирання інформації може здійснюватися з будь-яких джерел: із документів, бесід з родичами, сусідами, знайоми­ми потерпілого тощо, як відкрито, під пристойним приводом, так і таємно, з використанням підслуховуючих, відеозаписуючих пристроїв, інших технічних засобів. Незаконне зберігання вка­заних відомостей — це будь-які умисні дії, пов’язані із перебу­ванням конфіденційної інформації у володінні винного (збері­гає матеріальні носії при собі, в приміщенні, тайнику, інших місцях), незалежно від тривалості зберігання. Незаконне вико­ристання або поширення конфіденційної інформації — це різні види застосування відомостей без згоди потерпілого. Зокрема, під поширенням слід розуміти повідомлення відомостей про приватне життя особи, складових особистої або сімейної таєм­ниці хоча б одній третій особі. Одним із видів поширення конфіденційної інформації є її оголошення в публічному вис­тупі на зборах, мітингу, засіданні тощо, в творі, що публічно демонструється, — тобто їх відтворення на аудіо- та відеозаписі, в суспільному місці; або шляхом обнародування цих відомостей в засобах масової інформації: друкованих, по радіо чи телеба­ченню тощо.