224 § 3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності суб’єктів господарювання

Порушення порядку зайняття господарською та банківсь­кою діяльністю (ст. 202). Безпосередній об’єкт — суспільні відно­сини у сфері зайняття господарською та банківською діяльністю.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 202, ха­рактеризується такими порушеннями порядку заняття госпо­дарською діяльністю: 1) здійснення без державної реєстрації підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню; 2) здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяль­ності, які підлягають ліцензуванню; 3) здійснення видів госпо­дарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, з порушен­ням умов ліцензування. Відповідальність за кожне з цих діянь настає за умови, що воно було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, тобто якщо сума доходу в тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті).

Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визна­ченість (ст. 3 Господарського кодексу України). Підприємницт­во — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ри­зик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами гос­подарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Госпо­дарського кодексу України).

Систематичність підприємницької діяльності традиційно розуміється як її здійснення тричі чи більше разів. Пленум Вер­ховного Суду України рекомендує судам розуміти система­тичність як не менше ніж три рази протягом одного календар­ного року (див. п. 4 постанови «Про практик

у застосування су­дами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25 квітня 2003 р. № 31). Ви­няток із цього правила стосується продажу вироблених, пере­роблених та куплених продукції, речей, товарів, який вважається систематичним у разі, якщо здійснюється протягом календар­ного року більше чотирьох разів (див. ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 р. № 24-932).

Здійснення підприємницької діяльності без державної реєст­рації означає заняття цією діяльністю без реєстрації особи як суб’єкта підприємницької діяльності. Така реєстрація здійс­нюється відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р.3

Перелік видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, встановлюється виключно законом, а саме — «Про ліцензуван­ня окремих видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.4Такими видами господарської діяльності, зокрема, є виготов­лення і реалізація лікарських засобів, особливо небезпечних хімічних речовин, медична і ветеринарна практика, зовнішньо­економічна діяльність тощо. Порядок ліцензування передбаче­ний вказаним Законом, а в деяких сферах діяльності – спец­іальними законами.

Під порушенням умов ліцензування слід розуміти порушення особою, яка одержала ліцензію, певних кваліфікаційних, органі­заційних, технологічних чи інших спеціальних вимог, обов’яз­кових при здійсненні ліцензованого виду господарської діяль­ності, наприклад, заняття такою діяльністю не в тій місцевості або місці, що зазначені в ліцензії. Ліцензійні умови є норматив­но-правовим актом. Пленум Верховного Суду України в зазна­ченій вище постанові більш широко розуміє порушення умов ліцензування, охоплюючи цією ознакою також порушення по­рядку одержання ліцензії.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-яко­го передбаченого ч. 1 ст. 202 діяння, від якого отримано доход у великих розмірах. При його обчисленні із обсягу валового дохо­ду від реалізації продукції (робіт, послуг) вираховуються ви­трати, безпосередньо пов’язані з отриманням доходу.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Для підприєм­ницької діяльності є обов’язковою мета — одержання прибутку.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку та зобов’язана зареєструватися як підприємець або одержати відповідну ліцензію на заняття певною господарською діяльні­стю. Суб’єктом здійснення господарської діяльності з порушен­ням умов ліцензування є особа, яка має відповідну ліцензію.

Частина 2 ст. 202 передбачає самостійний склад злочину.

Безпосередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері діяльності банків, небанківських фінансових установ і профе­сійної діяльності на ринку цінних паперів.

Об’єктивна сторона злочину характеризується порушення­ми порядку здійснення банківської діяльності, банківських опе­рацій, професійної діяльності на ринку цінних паперів або опе­рацій небанківських фінансових установ. Порушення полягають у здійсненні такої діяльності або операцій: 1) без державної реє­страції; 2) без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; 3) із порушенням умов ліцензу­вання. Кожне з цих порушень має бути пов’язане з одержанням доходу у великих розмірах, що розуміється так само, як у ч. 1 ст. 202.

Банківська діяльність — це діяльність із залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення за­значених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юри­дичних осіб. Така діяльність може здійснюватися банками, тоб­то юридичними особами, що мають виключне право на здійснен­ня в сукупності таких операцій на підставі ліцензії Національ­ного банку України. Правові підстави створення банків, їх державної реєстрації, ліцензування і діяльності передбачено Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 груд­ня 2000 р.5

Поняття «банківські операції» є ширшим, ніж поняття «бан­ківська діяльність», і охоплює також операції з валютними цінностями, емісію власних цінних паперів, здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені, надання гарантій і по­ручительств й ін. Перелік банківських операцій передбачено у ст. 47 вищеназваного Закону. Деякі банківські операції можуть здійснювати небанківські фінансові установи після одержання відповідної ліцензії. Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківськими фінансовими установами затверджено постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 3442.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів — це підприєм­ницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за до­помогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного, консультаційного й іншого обслуговування випуску й обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або пе­реважним видом діяльності. Види професійної діяльності на ринку цінних паперів передбачено Законом «Про державне регу­лювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р.7Таку діяльність можуть здійснювати юридичні та фізичні осо­би тільки після одержання ліцензії в порядку, установленому законодавством.

Небанківськими фінансовими установами є юридичні особи, які відповідно до закону надають одну чи кілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру у порядку, вста­новленому законом. Зокрема, це кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, уста­нови накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Під операціями таких установ слід розуміти ті з них, що здійснюються під час надання фінансових послуг, визначення та перелік яких містить­ся в Законі України «Про фінансові послуги та державне регу­лювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.8

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-яко­го передбаченого ч. 2 ст. 202 діяння, від якого отримано дохід у великих розмірах.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину визначається аналогічно ч. 1 цієї статті.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 202 — штраф від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 202 — штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Зайняття забороненими видами господарської діяльності

(ст. 203). Безпосередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері зайняття господарською діяльністю.

Об’єктивна сторона злочину виражається в зайнятті вида­ми господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими стат­тями КК.

Чинне законодавство не передбачає єдиного вичерпного пе­реліку заборонених видів господарської діяльності. Тому при застосуванні ст. 203 важливим є врахування того, що у ній йдеть­ся про спеціальну законодавчу заборону певного виду госпо­дарської діяльності. Це означає, що законодавець установлю­вав заборону, враховуючи головним чином особливості певно­го виду господарської діяльності. Ті самі особливості діяльності визначають суспільно небезпечний характер порушення такої заборони.

Такі спеціальні заборони, зокрема, передбачено в ст. 4 Зако­ну України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р.9, у якій міститься перелік видів господарської діяльності, що можуть здійснюватися тільки державними підприємствами (наприклад космічний запуск ракет), підприємствами певних організацій­но-правових форм (наприклад проведення ломбардних опе­рацій — також і повними товариствами) або підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України (на­приклад виробництво деяких видів бензину).

Більш широке тлумачення спеціальних заборон лежить в основі роз’яснень із цих питань, даних Пленумом Верховного Суду України, який поширює дію ст. 203 на порушення забо­рон, пов’язаних із певними категоріями осіб, наприклад, з тими, що мають непогашену або не зняту судимість за окремі злочини (див. п. 8 вищезазначеної постанови від 25 квітня 2003 р. № 3).

Не утворює ознак цього злочину зайняття дозволеними ви­дами господарської діяльності, що вчинюється особами, яким взагалі заборонено займатися підприємницькою діяльністю (наприклад військовослужбовцям).

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського кодексу України пе­релік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється виключно законом.

Злочин вважається закінченим із початку зайняття заборо­неною господарською діяльністю.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Зайняття забороненою господарською діяльністю кваліфі­кується за ст. 203 лише у разі, якщо це діяння не передбачено спеціальною нормою. Тому, наприклад, виготовлення і розпов­сюдження предметів порнографічного характеру кваліфікуєть­ся лише за ст. 301.

Частина 2 ст. 203 встановлює відповідальність за ті самі дії, пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах (згідно з при­міткою до цієї статті – це тисяча й більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або вчинені особою, раніше суди­мою за такий злочин.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 203 – штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 203 — обмеження волі на строк до п’яти років із позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення законодавства, що регулює виробництво, ек­спорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, екс­порт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва