Об’єктивна сторона злочину полягає в легалізації (відми­ванні) грошових коштів чи майна, одержаних злочинним шля­хом, або прав на такі грошові кошти чи майно. Вона може вира­жатися в таких діях: 1) набуття, володіння чи використання гро­шових коштів або іншого майна, що були одержані внаслідок вчинення зазначеного в примітці до ст. 209 злочину, а також вчинення фінансової операції чи укладення угоди з такими пред­метами; 2) вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження зазначених вище грошових коштів чи майна або володіння ними, а також прав на такі гро­шові кошти чи майно, джерела їх походження, місцезнаходжен­ня, переміщення.

Набуття грошових коштів чи іншого майна, одержаних зло­чинним шляхом, — це здійснення оплатних чи безоплатних дій (купівля, одержання в дарунок, в обмін, у рахунок боргу, у по­рядку відшкодування збитків тощо), що забезпечують мож­ливість розпоряджатися такими грошима чи майном як своїм власним, тобто володіти ним, відчужувати або особисто вико­ристовувати його.

Володіння – це фактичне володіння предметом цього злочину, який може перебувати в будь-якому визначеному винним місці.

Використання грошових коштів чи майна, одержаних зло­чинним шляхом, може здійснюватись будь-яким способом і в різних видах діяльності, наприклад, внесення коштів у статут­ний фонд підприємства. Як окремі види такого використання у ст. 209 визначено вчинення фінансової операції та укладення угоди.

До фінансових належать операції з переміщення капіталу: зарахування грошових коштів на рахунок, розосередження їх у різних банках, переведення в іншу валюту, придбання на зло­чинно здобуті гроші цінних паперів, переказ грошових коштів за кордон на рахунки в банках із наступним їх поверненням звідти тощо.

Угоди, за допомогою яких відбувається легалізація, – це будь-які угоди, наприклад, купівля-продаж, застава, оренда, обмін, дарування. В багатьох випадках вчинюються кілька угод і опе­рацій, внаслідок яких губляться сліди походження отриманих коштів, наприклад, купівля нерухомості, потім її продаж , пере­каз грошей на рахунки в закордонних банках тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої дії, передбаченої в ст. 209.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, який харак­теризується усвідомленням винним злочинного походження предмета легалізації. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сто­рони злочину є мета легалізації — надання правомірного ви­гляду володінню, користуванню і розпорядженню предметами, зазначеними в ст. 209, або приховання чи маскування їх злочинного походження, володіння ними, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення. Такий висновок випливає зі статті 209 та визначення легалізації, передбаченого у ст. 1 Зако­ну України «Про попередження і протидію легалізації (відми­ванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» від 28 листо­пада 2002 р.13

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частинах 2 і 3 ст. 209 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені: повторно (ч. 2); за попередньою змовою гру­пою осіб (ч. 2); у великому розмірі (ч. 2); організованою групою (ч. 3); в особливо великому розмірі (ч. 3).

При вчиненні дій у великому розмірі сума коштів або іншого майна, що є предметом злочину, більше шести тисяч, а при особ­ливо великому розмірі – більше вісімнадцяти тисяч неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 209).

Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберіган­ня чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, при відсутності ознак легалізації (відмивання) таких доходів квалі­фікується за ст. 198.

Легалізація коштів, здобутих від незаконного обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, кваліфікується за ст. 396, яка передбачає спеціальну норму.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 209 — позбавлення волі на строк від трьох до шести років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років із конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних зло­чинним шляхом, та з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 209 — поз­бавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років із конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 209 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнад­цяти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років із конфіс­кацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шля­хом, та з конфіскацією майна.

Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 2091). Безпосередній об’єкт злочину та­кий самий, як у ст. 209.

Предметом цього злочину є: 1) інформація про фінансові операції, що підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу, що подається спеціально уповнова­женому органу виконавчої влади з питань фінансового моніто­рингу; 2) завідомо недостовірна інформація про такі операції.

Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) повторне неподання інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу; 2) повторне подання цьому органу завідомо недостовірної інформації про такі операції.

Неподання інформації про відповідні фінансові операції ви­ражається в бездіяльності. Обов’язок подання такої інформації передбачено статтею 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом» від 28 листопада 2002 р. і стосується фінансових операцій, які підлягають обов’язковому фінансовому моніторин­гу, а також інших операцій, щодо яких установлено під час про­ведення внутрішнього фінансового моніторингу, що вони мо­жуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, от­риманих злочинним шляхом.

Фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моні­торингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи переви­щує вісімдесят тисяч гривень або дорівнює чи перевищує суму в іно­земній валюті, еквівалентну вісімдесяти тисячам гривень, і має одну або більше ознак, визначених статтею 11 вищевказаного Закону.

Внутрішнім фінансовим моніторингом є моніторинг, здійсню­ваний суб’єктами первинного фінансового моніторингу (бан­ками, страховими і фінансовими установами, ігорними закла­дами й іншими юридичними особами, які здійснюють фінан­сові операції) щодо фінансових операцій, які мають одну або більше ознак, визначених статтею 12 того ж Закону.

Спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу – центральний орган виконавчої вла­ди із спеціальним статусом.

Порядок подання зазначеної інформації встановлюється відповідно Національним банком України – для банків, і Кабі­нетом Міністрів України – для інших суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

Злочин вважається закінченим із моменту повторного непо­дання відповідної інформації або з моменту повторного подан­ня завідомо недостовірної інформації.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, який при поданні вищевказаної інформації характеризується усвідомлен­ням винним її недостовірності.

Суб’єкт злочину — особа, на яку законом покладено обов’я­зок подання вищезазначеної інформації, а також особа, відпові­дальна за достовірність такої інформації.

У частині 2 ст. 2091 передбачено самостійний склад злочину.

Об’єктивна сторона злочину виражається в незаконному розголошенні у будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Під розголошенням інформації слід розуміти протиправний її розголос будь-яким способом: повідомлення в бесіді, показ до­кументів тощо. Злочин вважається закінченим із моменту, коли ці відомості були повідомлені хоча б одній сторонній особі.

Суб’єктивна сторона злочину – умисел.

Суб’єкт злочину — особа, якій зазначена вище інформація стала відома у зв’язку з її професійною або службовою діяльні­стю. Це, зокрема, керівники і працівники суб’єктів первинного фінансового моніторингу, спеціально уповноваженого органу з питань фінансового моніторингу й інших органів виконавчої влади, правоохоронних органів та ін.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 2091 — штраф від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 2091 – штраф від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, із позбавлен­ням права обіймати певні посади або займатися певною діяльн­істю на строк до трьох років.

Порушення порядку здійснення операцій з металобрух­том (ст. 213). Об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері господарської діяльності з металобрухтом. Ці відносини регулюються Законом України «Про металобрухт» від 5 трав­ня 1999 р.14та іншими нормативно-правовими актами.

Предмет злочину – брухт кольорових і чорних металів (ме­талобрухт). Тобто непридатні для прямого використання ви­роби або частина виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу та містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів та їх сплавів.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують альтер­нативні дії: 1) здійснення операцій із металобрухтом без дер­жавної реєстрації; 2) здійснення операцій із металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; 3) надання приміщень та споруд для розташу­вання незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрух­ту; 4) організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Операції з металобрухтом – це заготівля, переробка, мета­лургійна переробка брухту чорних і кольорових металів. Ви­значення цих операцій містяться у вищеназваному законі.

Здійснення операцій без державної реєстрації означає зай­няття особою будь-яким із цих видів господарської діяльності без реєстрації як суб’єкта господарювання.

Здійснення операцій із металобрухтом без спеціального доз­волу (ліцензії) слід розуміти як здійснення будь-якої з названих операцій без законного отримання ліцензії і за умови, що отри­мання ліцензії на здійснення таких операцій є обов’язковим згідно із законодавством.

Ліцензії на здійснення операцій із металобрухтом видають­ся лише спеціалізованим підприємствам (на заготівлю та пере­робку) та спеціалізованим металургійним переробним підприєм­ствам (на заготівлю, переробку та металургійну переробку). Порядок отримання ліцензії передбачено Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.15 та наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства про­мислової політики від 25 лютого 2003 р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з за­готівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту ко­льорових і чорних металів»16.

Не підлягає ліцензуванню діяльність фізичних осіб, пов’я­зана із збиранням і реалізацією побутового металобрухту, пе­релік видів якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1999 р. № 169617.

Під незаконними пунктами прийому, схову та збуту мета­лобрухту слід розуміти пункти, на здійснення операцій в яких особа не має права, оскільки вона не отримала ліцензії або пункт не вказано у ліцензії.