Наруга над могилою (ст. 297). Ця стаття передбачає відпо­відальність за наругу над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що перебувають у місці поховання або на трупі.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують загальноприйняті моральні принципи прояву поваги до пам’яті та праху покійних. Предметом може бути могила, склеп, урна з прахом, предмети, що є в могилі або на ній: труп, одяг на ньому, коштовності, пам’ятник, зображення на ньому, огорожа тощо.

Об’єктивна сторона цього злочину виражена в нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з пра­хом покійного, а також у викраденні предметів, що містяться в місці поховання або на трупі. Наруга — це осквернення могили, її розкопування, пошкодження ніші в стіні, урни з прахом, оск­вернення труни, трупа, пошкодження пам’ятника, надгробної плити, написів на ній, огорожі тощо. Викрадення припускає таємне або відкрите вилучення предметів, що є в могилі, на трупі або на могилі (одягу, прикрас із трупа, пам’ятників, ого­рожі). Викрадення або пошкодження таких предметів додат­кової кваліфікації за злочини проти власності не вимагає, ос­кільки ці предмети не мають власника. Закінченим цей зло­чин буде з часу вчинення будь-якого названого в диспозиції статті діяння. А щодо викрадення зазначених у ній предметів – з моменту їх вилучення, коли винний має можливість розпо­ряджатися ними.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Мотиви вчинення діянь можуть бути різними, але на кваліфікацію злочину вони не впливають. Якщо, однак, зазначені дії вчинені з хуліганських мотивів, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів.

Суб’єкт цього злочи

Покарання за злочин: за ст. 297 — штраф до ста неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шес­ти місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або по­збавлення волі на той самий строк.

Знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культур­ної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці (ст. 298). Відповідно до Конституції Ук­раїни, «культурна спадщина країни охороняється законом. Дер­жава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність...» (абзаци 4 і 5 ст. 54). Стаття 298 передбачає відповідальність за умисне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують установлений порядок поводження з пам’ятками історії, культури або археології, що впливають на формування націо­нальної самосвідомості народу та основних принципів мораль­ного (духовного) життя суспільства. Предметом цього злочину є ті пам’ятки історії, культури та інші об’єкти культурної спад­щини національного або місцевого значення, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України1. Таким пред­метом закон визнає також об’єкти археології, що перебувають під охороною держави, та пов’язані з ними території і рухомі культурні цінності, що походять з об’єктів археологічної спад­щини. Ними може бути місце, споруда (витвір), комплекс (ан­самбль), їх частини, пов’язані з ними території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашо­го часу цінність з антропологічного, археологічного, естетично­го, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи ху­дожнього погляду і зберегли свою автентичність2. До них також належать архівні документи, що зберігаються на території Ук­раїни, відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою3.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується зни­щенням, руйнуванням або пошкодженням зазначених предметів. Знищення таких предметів призводить до їх повної непри­датності. Руйнування — істотне їх пошкодження, результатом якого є часткова втрата їхніх властивостей та цінності, що ви­магає значного реставраційного ремонту. Пошкодження — це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, за яких вони не втрачають основних своїх властивостей, але дещо зни­жується їх цінність і тому вимагають незначного ремонту. За­кінченим злочин визнається з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим чи непрямим умислом. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських мотивів, то відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Суб’єктом злочину, передбаченого частинами 1, 2 і 3 ст. 298, можуть бути будь-які особи, а за ч. 4 — службова особа.

Частина 2 ст. 298 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо пам’яток національного значення. Такими об’єкта­ми можуть бути особливо цінні історичні, архітектурні чи архео­логічні пам’ятки, унікальні споруди, будинки, давні рукописи, шедеври мистецтва та інші пам’ятки, що мають національне зна­чення.

Частина 3 ст. 298 посилює відповідальність за дії, передба­чені частинами 1 або 2 у разі вчинення їх з метою пошуку рухо­мих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини. Такими діями визнається лише умисне, незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єкту археологічної спадщини, вчинене з метою пошуку на такому об’єкті рухомих предметів, за умови самовільного (без відповідного дозволу) проведення пошукових робіт.

Частина 4 ст. 298 передбачає відповідальність за ті самі діян­ня, вчинені службовою особою з використанням службового становища. При цьому не має значення місце роботи службо­вої особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 298 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 298 — позбавлення волі на строк до п’яти років; за ч. 3 ст. 298 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 4 ст. 298 – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Жорстоке поводження з тваринами (ст 299). Ця стаття встановлює відповідальність за знущання над тваринами, що належать до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких ме­тодів або з хуліганських мотивів, а також нацьковування зазна­чених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисли­вих мотивів.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують загальноприйняті принципи моральності у сфері пово­дження з тваринами. Жорстоке поводження з тваринами або інше знущання над ними суперечить сформованим у суспільстві підвалинам гуманного ставлення до тварин.

Предметом цього злочину є будь-які хребетні тварини, неза­лежно від їх належності і того, де вони мешкають і для яких цілей використовуються. Закон однаково охороняє тварин, які утримуються в домашніх умовах, в зоопарках, на фермах, в цир­ках, і тих, які перебувають у природному середовищі. Виняток становлять лише гризуни та інші шкідники сільськогосподарсь­ких, лісових або мисливських угідь.

Об’єктивну сторону цього злочину утворить знущання над твариною, вчинене із застосуванням жорстоких методів або нацьковування цих тварин одна на одну. Знущання має місце при катуванні із застосуванням жорстоких методів, наприклад, заподіяння травм, переломів кінцівок, термічний або хімічний вплив тощо. Жорстоке поводження може бути вчинено і шля­хом позбавлення води, корму, повітря. Ознак цього злочину немає у разі знищення хворих, бездомних тварин, при мисливсь­кому відстрілі або іншому видобутку диких тварин і птахів, а також при забої домашніх тварин, із дотриманням відповідних правил.

Нацьковування тварин одна на одну має, наприклад, місце, коли собака використовується для нападу на інших диких або домашніх тварин заради втіхи, або проводяться собачі чи півнячі бої. Закінченим злочин визнається з моменту вчинення будь-якого з зазначених діянь.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Мотиви вчинення злочину — хуліганські або ко­рисливі.

Суб’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, що до­сягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 299 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені в присутності малолітнього, тобто підлітка до 14-ти років. Наявність цієї кваліфікуючої ознаки припускає, що зазначені діяння вчиняються в тому місці, де присутні одна чи кілька осіб, які не досягли 14-ти річного віку. При цьому винний повинен усвідомлювати малолітність хоча б одного з присутніх підлітків.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 299 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 299 — штраф до двохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ст. 300). Ця стат­тя передбачає відповідальність за ввезення в Україну зазначе­них творів із метою збуту чи розповсюдження або їх виготов­лення, зберігання, перевезення чи іншого переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушу­вання до участі в їх створенні.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпе­чують основні принципи суспільної моралі у сфері духовного і культурного життя суспільства.

Предметом цього злочину є будь-які твори (друкована про­дукція, кінофільми, відеофільми, натуралістичні фото- і відео-записи, в тому числі реклама), що пропагують культ насиль­ства і жорстокості, тобто прославляють застосування грубої сили, жорстокість, розправи і знущання над людьми, застосу­вання катувань, мордувань, показ кривавих розборок, жорсто­ких способів вбивств тощо.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується вчи­ненням будь-якої з передбачених у ст. 300 дій. Це — ввезення в Україну зазначених предметів, виготовлення, зберігання, пере­везення чи інше переміщення, збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні. Ввезення має місце у випадку фактичного переміщення зазначених творів через мит­ний кордон України. Виготовлення — це створення таких творів заново, як у випадку їх авторського створення, так і їх технічно­го розмноження: аудіо-, відеозапису, фото- чи ксерокопіювання тощо. Зберігання — це володіння цими творами або предметами, перебування їх у винного, у його помешканні, в автомашині, у схованці чи в інших місцях. Перевезення або інше переміщення зазначених творів означає їх переміщення з одного місця в інше в межах України. Перевезення відбувається з використан­ням будь-якого виду транспорту, а переміщення має місце у ви­падках пересилання поштою, передачі у певне місце через зна­йомих тощо. Розповсюдження творів — пропаганда їх в елект­ронних та інших засобах масової інформації або фізична передача для використання, перегляду, тиражування, в резуль­таті чого вони стають доступними іншим особам. Збут таких творів — це платне чи безоплатне їх відчуження (продаж, обмін, дарування), за своїм змістом він є різновидом розповсюдження. Примушування до участі в створенні такого твору має місце, коли винний змушує іншу особу, всупереч її волі, взяти участь у ство­ренні або тиражуванні твору. Примушування має супроводжу­ватися психічним або фізичним примусом. У випадку заподіян­ня шкоди здоров’ю дії винного мають кваліфікуватися за су­купністю злочинів. Для об’єктивної сторони достатньо вчинення будь-якої із зазначених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Крім того, необхідна мета розповсюдження чи збуту зазначених у цій статті предметів. Розповсюдження, збут, а також примушування до участі в створенні твору можуть пе­реслідувати корисливу або іншу мету.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річ-ного віку, а за примушування неповнолітніх до участі у ство­ренні таких творів — 18-річного віку.