Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає: а) вчинен­ня злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років, і б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов’язковою.

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосе­редньо вчинює статевий акт із потерпілою особою, або що ро­бить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізич­не насильство або погрози з метою примусити її вступити в ста­тевий акт із будь-яким з учасників групи. У цьому випадку дії співвиконавців кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 без посилання на ст. 27.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвал­тування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізич­не насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб у віці від 14-ти до 18-ти років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для ква­ліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досяг­ла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький ста­тевий акт із неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку по­терпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підста­вою для застосування ч. 3 ст. 152.

У частині 4 ст. 152 передбачено відповідальність за зґвалту­вання, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвал­тування малолітньої чи малолітнього.

Щодо зґвалтування, яке спричинило особливо тяжкі наслідки, то поняття особливо тяжких наслідків зґвалтування закон не розкриває, надаючи це право теорії та судовій практиці. У прак­тиці Верховного Суду України до таких наслідків віднесено: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження вірусом імуноде­фіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушкоджень у процесі зґвалтування або замаху на ньо­го, що призвело до втрати зору, слуху, переривання вагітності або інших наслідків, передбачених ст. 121. Отже, особливо тяж­кими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спричинення ж потерпілій тяжких тілесних уш­коджень, лише небезпечних для життя, не належить до особли­во тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміють не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небезпеч­ним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки. Тому такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за відповідними частинами статей 121 і 152, залежно від наявності чи відсутності інших кваліфікуючих ознак.

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпі­лої як можливий (природний) результат зґвалтування не роз­цінюються як особливо тяжкі наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призве­ло до наслідків, зазначених у ст. 121 (наприклад до безплідності).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особ­ливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв’язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого при­чинного зв’язку виключає можливість кваліфікації зґвалтуван­ня за ч. 4 ст. 152.

Із суб’єктивної сторони для поставлення у вину особі особ­ливо тяжких наслідків достатньо встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

Зґвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст. 152, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років. Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 лише за умови, що особа усвідомлювала або хоча б могла усві­домлювати, що потерпілий ще не досяг 14-ти років.

Покарання за зґвалтування: за ч. 1 ст. 152 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років; за ч. 2 ст. 152 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років; за ч. 3 ст. 152 — позбав­лення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 4 ст. 152 — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприрод­ним способом (ст. 153) утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосуван­ня або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеросексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи. Цей злочин може полягати: 1) у неприродних статевих зносинах із жінкою, тобто зносини per os або per anum; 2) в мужолозтві, тобто педерастії чи інших видах чоловічого гомосексуалізму; 3) в лесбіянстві, тобто зносинах жінки з жінкою; 4) в інших сексуальних діях, спрямованих на задоволення статевої пристрасті. Непри­родні статеві зносини або інші сексуальні дії мають обов’язково супроводжуватися фізичним насильством або погрозою його за­стосування, або вчинюються з використанням безпорадного ста­ну потерпілої особи. Природні статеві зносини за цих обставин утворять собою зґвалтування і кваліфікуватимуться за ст. 152.

Добровільна згода потерпілого на здійснення з ним дій, опи­саних в ст. 153, виключає кримінальну відповідальність. Однак, якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16-ти років, особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156. Так само кваліфікується добровільне мужолозтво повнолітньої особи з підлітком, який не досяг 16-ти років.

Такі ознаки цього злочину, як фізичне насильство, погроза його застосування, використання безпорадного стану потерпі­лої особи, є аналогічними однойменним ознакам зґвалтування та викладені при його характеристиці.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з пря­мим умислом і з метою задоволення статевої пристрасті.

Суб’єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, яка до­сягла 14-ти років, залежно від характеру вчинюваних дій. На­приклад, при мужолозтві — це чоловік, при лесбіянстві — жінка, а в інших випадках можуть бути як жінка, так і чоловік.

У частині 2 ст. 153 встановлено відповідальність за цей зло­чин, якщо він вчинений повторно або групою осіб чи особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених стат­тями 152 або 154, а також вчинений щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

Частина 3 ст. 153 передбачає кваліфікуючі ознаки цього зло­чину: 1) вчинення злочину щодо малолітньої чи малолітнього; 2) спричинення особливо тяжких наслідків.

Характеристика ознак, вказаних у частинах 2 і 3 цієї статті, аналогічна таким самим ознакам при зґвалтуванні.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 153 — позбавлення волі на строк до п’яти років: за ч. 2 ст. 153 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 3 ст. 153 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154). Під примушуванням розуміють протиправний вплив на жінку чи чо­ловіка для того, щоб примусити їх всупереч власній волі вступити в природний або неприродний статевий зв’язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переведенням на нижчеоплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості ко­ристуватися житловою площею тощо. Примушування може бути спрямовано як на те, щоб схилити потерпілу особу вступити в ста­тевий зв’язок як із тим, хто примушує, так і з третьою особою.

Злочин вважається закінченим із моменту самого примушу­вання до вступу в статевий зв’язок. Потерпілими є жінка чи чо­ловік, які перебувають у матеріальній або службовій залежності від винного.

З суб’єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб’єкт злочину спеціальний — це особа, щодо якої потерпі­ла особа є матеріально або службово залежною. Цим суб’єктом може бути жінка чи чоловік, які примушують до вступу в стате­вий зв’язок, як із тим, хто примушує, так і з третіми особами.

Частина 2 ст. 154 передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього злочину: це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошування відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 154 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 154 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

(ст. 155), полягають у добровільних природних статевих зноси­нах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не до­сягла статевої зрілості. Такі статеві зносини можуть мати місце і внаслідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві зносини, які вчинені без застосування фізичного насиль­ства, погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Добровільність статевих зносин повин­на визначатися в кожному випадку тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або психічного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над нею.

Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і (у більшості) жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти років вирішується за допомогою експертизи. Вступ у добровільний статевий зв’язок із жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з пря­мим умислом.

Суб’єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16 років. Стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

У частині 2 ст. 155 встановлено відповідальність за ті самі дії, вчинені батьком, матір’ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (напри­клад самогубство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо). Окрім того, ч. 2 ст. 155 вказує також на спеціальний суб’єкт злочину, виходячи з родинних зв’язків із потерпілим.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 155 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 155 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

Розбещення неповнолітніх (ст. 156) полягає у вчиненні роз­пусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії мають сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстин­кту у потерпілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в при­родних або неприродних статевих зносинах, відповідальність за які встановлено в статтях 152, 155 і 154. За своїми зовнішніми ознаками розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелек­туальними (наприклад, проведення цинічних розмов із потер­пілим на сексуальні теми, ознайомлення з порнографічними зоб­раженнями, відеофільмами тощо).

Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіно­чої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 не виключається і при згоді потерпілої особи на вчинен­ня розпусних дій із нею. Не має також значення, чи досягла по­терпіла особа статевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин із дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпа­дає під ознаки ст. 156 лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою статтею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за статтями 152 чи 153.