У зв'язку з вищевикладеним, керуючись ст.101 Конституції України, ст.3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", прошу долучити це звернення до матеріалів справи для розгляду питання про зміну Гаркавенку О.І. запобіжного заходу на не пов'язаний з триманням під вартою.

25.02.2011р.

Н. Карпачова

Голові

Апеляційного суду м. Києва

А. В. Чернушенку

Звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Під час моніторингу стану додержання прав людини у Київському слідчому ізоляторі до Уповноваженого з прав людини на особистому прийомі звернувся екс- Міністр охорони навколишнього природного середовища Філіпчук Георгій Георгійович щодо зміни йому запобіжного заходу на не пов'язаний з триманням під вартою.

З аналогічним проханням до Уповноваженого з прав людини звернулася адвокат Філіпчука Міненко В.Г.

На підставі викладеного у зверненнях, керуючись п. З ч. З ст.17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", Уповноваженим з прав людини відкрито провадження та встановлено таке.

Генеральною прокуратурою України стосовно Філіпчука Г. Г. порушено кримінальну справу за ч. 2 ст.364 КК України. 17 грудня 2010 р. Печерським районним судом м. Києва йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 9 лютого 2011 р. термін тримання під вартою цим судом продовжено до 4-х місяців.

Також було з'ясовано, що Філіпчук Г.Г. працював на різних державних посадах, зокрема, начальником обласного управління освіти, головою облдержадміністрації, Міністром охорони навколишнього природного середовища, був народним депутатом України трьох скликань, головою комітетів Верховної Ради України, е доктором педагогічних наук, професором, академіком Національної академії наук, член Російської академії освіти, Міжнародної слов'янської академії ім. Я.А.Коменського. Нагороджений орденами "За заслуги" II і Ш ступенів, Заслужений діяч науки і техніки України.

За даними клінічного, лабораторного та рентгенологічного обстеження Філіпчук Г.Г. хворіє на ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу II ст., варикозне розширення вен нижніх кінцівок, тромбофлебіт поверхових вен нижніх кінцівок, хронічний холецистит у стадії ремісії, має віддалені наслідки перелому остистих відростків поперекового відділу хребта. Під час перебування у СІЗО стан здоров'я його ще більше погіршився.

Також під час особистого прийому Філіпчук Г.Г. зазначив, що одружений, виховує чотирьох синів, має постійне місце проживання, до кримінальної відповідальності не притягався, користується високим авторитетом у суспільстві та позитивно характеризується з місця проживання. Від слідства не переховувався, а навпаки сприяв встановленню істини у справі.

Уповноважений з прав людини звертає увагу на те, що протягом останніх років Україна залишається лідером серед країн Європи за кількістю арештів. Протягом останніх п'яти років судами щороку заарештовується майже 60 тис. осіб. При цьому близько 10 тис, або кожен шостий, пізніше звільняються з-під під варти у зв'язку зі зміною запобіжного заходу, засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, виправданням або закриттям кримінальних справ!

Серйозність цієї проблеми підтверджують і рішення Європейського суду з прав людини, у яких констатується порушення Україною права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Протягом 2010 р . кількість таких рішень зросла майже вдвічі і сягнула 45, у більшості з них йдеться саме про необґрунтоване тримання людини під вартою. Зокрема, у справах "Шалімов проти України" від 4 березня 2010 р., "Москаленко проти України" від 20 травня 2010 р., "Буряга проти України" від 15 липня 2010 р. Суд зазначив, що обвинувачений повинен завжди звільнятися до суду, крім випадків, коли держава може пред'явити достатні підстави виправдання тримання під вартою. При цьому звернуто увагу, що національні суди недостатньо мотивують необхідність арешту особи, а тяжкість злочину часто визначається головним критерієм взяття під варту.

Безпідставне взяття під варту призводить до моральних і фізичних страждань людини, близьких і рідних, нехтування конституційним правом на свободу та особисту недоторканність, честь та гідність. Тому Уповноважений з прав людини вважає, що арешт, як найсуворіший запобіжний захід, і має застосовуватися лише у виключних випадках та відповідно до вимог КПК України.

Крім того, 14 січня 2010 р. під час зустрічі з Уповноваженим з прав людини Президент України загострив увагу на питанні порушень прав людини під час затримань та арештів, а також звернувся до правоохоронців і суддів не допускати зловживання правом на арешти і застосовувати цей захід лише як виняткову міру запобіжного заходу. При цьому Президент звернув увагу на необхідність неухильного дотримання вимог Конституції України, норм Кримінально-процесуального кодексу України, інших законів та рішень Європейського суду з прав людини.

Наразі постанову Печерського районного суду м. Києва про продовження строку тримання Філіпчука Г.Г. під вартою до чотирьох місяців оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.

У зв'язку з вищевикладеним, керуючись ст.101 Конституції України, ст.3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", прошу долучити це звернення до матеріалів справи для розгляду питання про зміну Філіпчуку Г.Г. запобіжного заходу на не пов'язаний з триманням під вартою.

1. р.

Н. Карпачова

Голові

Апеляційного суду м. Києва

А. В. Чернушенку

До Уповноваженого з прав людини на особистому прийомі звернулися народні депутати України 0. Доній, Ю. Гримчак, А. Павловський, В. Ар'єв, Ю. Стець та Ю. Кармазін, а також низка громадських організацій щодо необгрунтованого затримання та взяття під варту екс-Міністра внутрішніх справ України, народного депутата України IV скликання Юрія Луценка.

28 грудня 2010 р. Уповноважений з прав людини у Київському слідчому ізоляторі відвідала безпосередньо в камері Ю. Луценка, який також повідомив про незаконність його арешту. При цьому він запевнив, що, якщо йому буде змінено запобіжний захід на не пов'язаний з позбавленням волі, готовий з'являтися на всі виклики слідства та суду і просив клопотати про зміну йому запобіжного заходу.

На підставі викладеного у цих зверненнях Уповноваженим з прав людини відповідно до п.1 ч.3 ст.17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" було відкрито провадження, у ході якого встановлено наступне.

2 листопада 2010 р. Генеральною прокуратурою України стосовно Ю. Луценка і Л. Приступлюка було порушено кримінальну справу спочатку за ч.3 ст.191 КК України та в подальшому дії Ю. Луценка перекваліфіковано на ч.5 ст.191, ч.3 ст.365 КК України. Запобіжним заходом обрано підписку про невиїзд.

Проте 26 грудня працівниками спецпідрозділу "Альфа" Служби безпеки України і Генеральної прокуратури його було затримано та наступного дня відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва взято під варту.

Наразі цю постанову суду адвокатом І. Фоміним оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва з мотивів істотних порушень вимог КПК України під час затримання та арешту Ю. Луценка. Крім того, Уповноваженим з прав людини з'ясовано, що до Апеляційного суду м. Києва надійшло клопотання 29 народних депутатів України про готовність взяття Ю. Луценка на поруки. Зокрема, у ньому зазначається, що депутати мають намір надати письмові зобов'язання про те, що вони гарантують явку обвинуваченого до органу, в провадженні якого знаходиться справа.

Уповноважений з прав людини звертає увагу на те, що понад десять останніх років Україна залишається лідером в Європі за кількістю арештів. І хоча відповідно до європейських стандартів ми передали функцію щодо вирішення питання про обрання запобіжного заходу від прокурорів судам, ситуація, на жаль, кардинально не змінилася.

На цьому неодноразово наголошував і Європейський суд з прав людини. Зокрема, у справі "Москаленко проти України" від 20 травня 2010р. Суд зазначив, що обвинувачена особа повинна завжди звільнятися до суду, крім випадків, коли держава може пред'явити відповідні та достатні підстави виправдання тримання під вартою. При цьому звернуто увагу, що національні суди України недостатньо мотивують необхідність арешту особи, а тяжкість злочину досить часто визначають головним критерієм.

Уповноважений з прав людини вважає, що арешт є найбільш суворим запобіжним заходом і повинен застосовуватися лише у виключних випадках та суворій відповідності з вимогами КПК України. Безпідставне взяття особи під варту призводить до моральних і фізичних страждань людини, її близьких і рідних, нехтування конституційним правом на свободу та особисту недоторканність, честь і гідність.

У зв'язку з вищевикладеним, керуючись ст.101 Конституції України, ст. З Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", прошу долучити це звернення до матеріалів справи для розгляду питання про зміну Ю. Луценку запобіжного заходу на не пов'язаний з позбавленням волі.

4.01.2011р.

Н.   Карпачова

З досвіду адвокатів минулого

Досвід адвокатів минулого також заслуговує на увагу. Пропонується скарга в порядку нагляду з книги видатного російського адвоката Семена Арії "Жизнь адвоката". І хоч це скарга в порядку нагляду, але стиль, форма і зміст скарги можуть бути використані в написанні, наприклад, апеляційної скарги.

Справа про хабар

Председателю Верховного Суда РСФСР ЖАЛОБА

в порядке надзора по делу Рейфнера И. Р. (осужденного за взятки в 1966 году)

Рейфнер, работавший заведующим лабораторией кафедры сопротивления материалов Московского института нефти и газа им. Губкина, признан виновным в подстрекательстве четырёх студентов к даче взяток. Взятки - в общей сумме 100 руб. - были, согласно обвинению, получены им в декабре 1964 года для передачи преподавателю Саркисову. В действительности эти 100 руб. были присвоены Рейфнером. За получение и присвоение 100 руб. Рейфнер осужден к 7 годам заключения.

Мосгорсудом приговор оставлен без изменения.

Осуждение Рейфнера считаю неправосудным - по изложенным ниже причинам.

1. Исключительные обстоятельства, требовавшие применения статьи 43 УК

Судьба семьи Рейфнер трагична.

В 1941 году отец осужденного - инженер Рейфнер Роберт Игнатьевич - был арестован и расстрелян по ложному обвинению; реабилитирован посмертно за отсутствием состава преступления в 1956 году.

В 1943 году мать осужденного - уборщица Рейфнер Надежда Дмитриевна - была арестована по ложному обвинению и заключена в лагерь, провела там 11 лет и погибла; реабилитирована в 1956 году.

Сам осужденный 16-летним подростком был арестован органами МГБ и безвинно сослан в отдаленные местности Сибири, где провел 14 лет; ссылка эта затем была признана незаконной и отменена.

Безвинное уничтожение отца и матери, тяжкое наказание, безвинно понесенное самим осужденным, являются обстоятельствами исключительными и требовали особо гуманного отношения к Рейфнеру в случае его виновности, применения к нему статьи 43 УК РСФСР.

Дополнительными поводами к тому были наличие у него трех несовершеннолетних детей и язвенного заболевания. Не препятствовал такому подходу к делу и объем вмененного ему преступления.

1. Нарушения процессуальных гарантий прав подсудимого

Преступные нарушения законности, повлекшие некогда гибель семьи Рейфнер, требовали от суда по настоящему делу особенно тщательного соблюдения процессуальных гарантий прав подсудимого.