Стаття 296. Хуліганство

Сторінки матеріалу:

  1.  Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винят­ковим цинізмом, -

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

  1.  Ті самі дії, вчинені групою осіб, -

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

  1.  Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представ­никові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охо­рони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

  1.  Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого пред­мета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

(Стаття 296 у редакції Закону України № 3075-Ш від 7 березня 2002 р.)

  1. Суспільна небезпечність хуліганства полягає в тому, що це один із небезпечних і поширених злочинів проти громадського порядку, тобто комплексу суспільних від­носин, які забезпечують нормальні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспіль­ному житті і побуті. Крім цього, хуліганство часто завдає шкоди здоров’ ю людей, власності, навколишньому середовищу. КК 2001 р. суттєво змінив визначення хулі­ганства. У ньому декриміналізовано діяння, відповідальність за яке була передбачена

 

 

ч.  1 ст. 206 КК 1960 р. Злочинним визнається тільки таке грубе порушення громад­ського порядку, яке вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства і супроводжува­лося особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч. 1 ст. 296 КК) (ПС (2008­2011). - С. 323-324).

  1.  З об’єктивної сторони хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Такими закон визнає тільки дії, які спричинили іс­тотну шкоду особистим чи суспільним інтересам і відрізнялися особливою зухваліс­тю або винятковим цинізмом. Зміст грубості порушення громадського порядку слід визначати з урахуванням характеру хуліганських дій, їх наслідків, місця і тривалості їх вчинення, кількості потерпілих, їх віку, стану здоров’я, суттєвості порушення їх інтересів або інтересів підприємств, установ, організацій. Аналіз цих обставин по­трібен і для з’ясування наявності особливої зухвалості або виняткового цинізму, що є основними і обов’ язковими показниками грубого порушення громадського порядку (ПС (2008-2011). - С. 319-322).
  2.  Особлива зухвалість - це грубе порушення громадського порядку, поєднане із завданням потерпілій особі побоїв чи іншим насильством, що спричинило тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищенням або пошкодженням майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації, руху транспорту тощо. Винятковий цинізм - це демонстративна зневага щодо норм моральності, наприклад, груба непристойність, публічне оголення, знущання над немічними особами та ін. (Детальніше про ці поняття див. п. 5 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006р. № 10). Для кваліфікації вчиненого хуліганства за

ч.  1 ст. 296 КК достатньо наявності в діях винної особи однієї з ознак - особливої зухвалості або виняткового цинізму.

  1.  Під явною неповагою до суспільства слід вважати нахабно виявлене, зневажли­ве ставлення винного до громадського порядку та існуючих у суспільстві загально­визнаних правил поведінки і моральності. Ця ознака однаково характеризує як об’ єктивну сторону хуліганства - грубе порушення громадського порядку, так і його суб’єктивну сторону - хуліганські мотиви вчинення.

Закінченим злочин визнається з моменту вчинення дії, що грубо порушує громад­ський порядок.

  1.  Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбуваєть­ся у парках, на вулицях, у кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії вчиняються у присутності потерпілих та інших осіб. Однак публіч­ність не є обов’язковою ознакою хуліганства. Воно може бути вчинене у квартирі, на безлюдній вулиці тощо. Можливе навіть вчинення хуліганства по телефону, коли вин­ний, наприклад, у нічний час періодично тривалий час телефонує потерпілим, порушує їх нормальний сон, цинічно ображає, знущається над ними, виявляючи тим самим явну неповагу до суспільства.
  2.  Аналіз ознак хуліганства дає підставу для висновку, що такі насильницькі дії, як побої, мордування, спричинення різних за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, а також умисне знищення чи пошкодження майна характеризують особливу зухвалість.

Тому хуліганство, яке супроводжується побоями (ч. 1 ст. 126 КК) або спричиненням легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), не потребує додаткової кваліфікації. Од­нак якщо в такій ситуації вчинені злочини, які за своїми ознаками і ступенем тяжкості суттєво відрізняються від хуліганства, має місце сукупність злочинів, що потребує кваліфікації за ст. 296 та відповідними статтями КК (наприклад, статтями 121, 122,

ч.  2 ст. 126, статтями 127, 194, 352).

  1.  Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом і мотива­ми явної неповаги до суспільства. Винний усвідомлює, що своїми діями грубо по­рушує громадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства, і бажає цього. Не змінює характеру вини і вчинення хуліганських дій за наявності кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак. Особа, наприклад, усвідомлює, що її хуліганські дії пов’язані з опором представникові влади або представникові громад­ськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, і знову-таки бажає цього. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність його у випадку, коли п’ яний хуліган почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку вин­ний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоди здоров’ю будь-кому з ото­чуючих, але свідомо припускав такі наслідки. Таку позицію поділяє і судова практика. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони хуліганства є усвідомлене вчинення діяння з мотиву явної неповаги до суспільства. Такий мотив має важливе значення тому, що він, з одного боку, характеризує хуліганські дії, а з другого - самим законом визнається обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони. У кожному конкретному ви­падку хуліганський мотив діяння може знайти свій вияв у певних низьких спонукан­нях. Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п’яну зухвалість, показати зневагу до оточуючих тощо.

У деяких випадках посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі почали сварити­ся, вчинили бійку, внаслідок чого було зірвано показ кінофільму, порушено нормаль­ну роботу кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Усе це свідчить про те, що такі суб’єктивні ознаки, як мотив вчинення і спрямованість умислу є основними критері­ями, які відрізняють хуліганство від суміжних злочинів. На це звертає увагу і ПВСУ у п. 4 зазначеної Постанови від 22 грудня 2006 р. № 10.

  1.  Суб’єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку.
  2.  У частині 2 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб (про поняття групи осіб див. коментар до ст. 28 КК). При цьому квалі­фікація хуліганства не змінюється від того, чи за попередньою домовленістю, чи без попередньої змови його було вчинено. Різновидом хуліганства, вчиненого за поперед­ньою змовою групою осіб, слід визнавати і вчинення його організованою групою. Відповідальності за таке хуліганство, крім безпосередніх виконавців, підлягає й ор­ганізатор, якщо вчинення такого злочину охоплювалося його умислом.
  3.  Хуліганство, вчинене групою осіб, необхідно відрізняти від масових заворушень (ст. 294 КК) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК). При масо­вих заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, насильницьким виселенням громадян, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсут­ні, а його виконавці грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК) від­різняється від хуліганства, вчиненого групою осіб, відсутністю хуліганських мотивів. Тому у разі, коли групове порушення громадського порядку вчиняється з мотивів явної неповаги до суспільства, відповідальність повинна наставати за ч. 2 ст. 296 КК.
  4.  У частині 3 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, визна­чене в перших двох частинах цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором представникові влади або представ­никові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії. Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто вчиняється особою, яка раніше була судима за будь- яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена (див. п. 7ППВСУ від 22 грудня 2006 р. № 10). Хуліганські дії, вчинені повторно без наявності суди­мості за одну з них, не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296, але це повинно бути враховано при призначенні покарання як обтяжуюча обставина (п. 1

ч.  1 ст. 67 КК).

Друга кваліфікуюча ознака такого хуліганства буде у разі наявності опору, тобто протидії представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, виконати свій службовий чи громадський обов’язок щодо охорони громадського порядку (про поняття представника влади та особи, що виконує свій обов ’язок щодо охорони громадського порядку, див. коментар до ст. 342 КК). Це можуть бути погрози на їх адресу, побої, спричинення тілесних ушкоджень тощо. При цьому опір повинен бути складовою частиною хуліганства, мати місце в період його вчинення. Опір, у тому числі поєднаний із насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не потребує додаткової кваліфікації за злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, статті 121, 122, ч. 3 ст. 345 КК та ін.). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія за­триманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність за такі дії повинна наставати за сукупністю злочинів (ПС (2006-2007). - С. 694-696).