1. Незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини -

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років або без такого.

1.  Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів куль­турної спадщини чи їх частин -

караються штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1.  Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо пам’яток націо­нального значення, -

караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1.  Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1.  Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені служ­бовою особою з використанням службового становища, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

(Стаття 298у редакції законів України № 1626-ІУ від 18 березня 2004р., № 270-УІ від 15 квітня 2008 р. та № 2518-УІ від 9 вересня 2010р.)

1.  Історичні, археологічні, культурні цінності та інші об’єкти культурної спадщи­ни - це надбання всього народу. Без їх збереження, вивчення і врахування минулого народу, нації неможливий цивілізований розвиток суспільства, нормальне становлен­ня кожного громадянина нашої країни. Тому культурна спадщина України охороня­ється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність (ч. 5 ст. 54 Конституції України) і зобов’язує кож­ного не заподіювати шкоди природі, об’єктам культурної спадщини та відшкодовува­ти завдані ним збитки (ст. 66 Конституції України). Успішному вирішенню цих завдань сприяють і прийняті ВРУ закони України: «Про культуру» від 14 грудня 2010 р. № 2778-УІ; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 2 грудня 2010 р. № 2755-УІ; від 9 вересня 2010 р. № 2518- VI; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо компетенції правоохоронних органів в питаннях охорони підводної культурної та археологічної спадщини» від 13 січня 2011 р. № 2947-УІ та інші нормативні акти.

Згідно із зазначеними конституційними положеннями вирішене це питання і в КК. Стаття 298 КК передбачає відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об’ єкті археологічної спадщини та умисне знищення, руйнування чи пошкодження об’єктів культурної спадщини.

1.  Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворю­ють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок по­водження з об’єктами культурної, у тому числі археологічної спадщини, які впливають

 
на формування національної самосвідомості народу та основних принципів мораль­ного і духовного життя суспільства.

1.  Предметом цього злочину є винятково об’єкти історичної, культурної та ар­хеологічної спадщини національного або місцевого значення, до яких віднесені:

•  пам ’ятки історії і культури: місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’ язані з ними території і зони їх охорони, у межах яких діє спеціальний режим;
•  пам’ятки археології й інші об’ єкти археологічної спадщини національного або місцевого значення, що перебувають під охороною держави та пов’ язані з ними тери­торії, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять із об’єктів археологічної спадщини (ст. 1 у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 9 ве­ресня 2010 р. № 2518-УІ);
•  історичні населені місця, які зберегли історичний ареал і занесені до списку історичних населених місць;
•  інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антро­пологічного, історичного, етнографічного, мистецького, наукового чи художнього погляду, які занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (див. стат­ті 1 і 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ; ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 берез­ня 2004 р. № 1626-ІУ, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 9 вересня 2010 р. № 2518-УІ; від 13 січня 2011 р. № 2947-УІ; від 17 лютого 2011 р. № 3038-УІ; від 2 грудня 2010р. № 2755-УІ; див. також Закон України «Про перелік пам ’яток куль­турної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23 вересня 2008р. № 574-УІ).

Отже, пам’ятки історії, культури й археології та інші об’єкти культурної спадщи­ни як предмет цього злочину характеризуються трьома ознаками:

•  це об’єкти чи предмети, що визнані складовими культурної, у тому числі архе­ологічної спадщини;
•  вони є надбанням народу і мають істотну історичну, культурну, археологічну, антропологічну, естетичну, етнографічну, мистецьку чи наукову цінність;
•  вони проходять державну реєстрацію і перебувають під спеціальною охороною держави.

Об’єкти і цінності іншого характеру не можуть бути предметом цього злочину. Тому, наприклад, відповідальність за знищення або пошкодження території чи інших об’єктів природно-заповідного фонду є одним із злочинів проти довкілля (див. комен­тар до ст. 252 КК).

1.  Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 298 КК, утворює вчинення будь-якої із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 298 КК дій. Це незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок або інших земляних чи підводних робіт на об’ єкті археологічної спадщини. Згідно із законодавчим роз’ ясненням археологічна розвідка є видом дослідження археологічної спадщини, не пов’язаним із руйнуванням куль­турного шару (крім обмеженого шурфування для визначення його товщини) об’єкта археологічної спадщини, спрямованим на виявлення, картографування, інтерпретацію об’єктів археологічної спадщини або уточнення даних про вже відомі такі об’єкти.

Археологічні розкопки - це теж вид археологічного дослідження, спрямований на пошук і вивчення археологічних залишків на території об’єкта культурної спадщини, що проводяться шляхом обстеження земної чи підводної поверхні, яке включає зем­ляні або підводні роботи, наслідком яких може бути часткове або повне руйнування об’єкта дослідження. До інших земляних та підводних робіт, що утворюють об’єктивну сторону цього злочину, можна віднести, наприклад, невиправдане застосування руй­нівних методів дослідження, що створюють загрозу спричинення шкоди об’єкту ар­хеологічної спадщини.

Зазначені дії можуть бути ознаками об’єктивної сторони цього злочину лише у разі незаконного їх проведення. Незаконність означає проведення таких дій без наявності до­звільного документа встановленого зразка, виданого центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що дає право на проведення таких робіт на території археологічної пам’ятки, у зонах охорони, історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною по­верхнею та водою (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 9 вересня 2010 р. № 2518-УІ).

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 298 КК дії.

1.  Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 298 КК, характеризується прямим умислом.
2.  Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 298 КК, полягає у знищен­ні, руйнуванні або пошкодженні об’єктів культурної спадщини чи їх частин, тобто складових - пам’яток історії, культури або археології, що може бути результатом механічного, термічного, біологічного, хімічного та інших способів впливу на них.

Знищення предметів - це коли вчинене діяння призводить до їх повної непридат­ності і вони не підлягають відновленню. Руйнування - це таке пошкодження пред­метів, результатом якого є істотна втрата їхніх властивостей та цінності, що обмежує можливість використання їх за призначенням і вимагає значного реставраційного ремонту. Пошкодження - це заподіяння зазначеним предметам чи їх складовим час­тинам таких пошкоджень, за яких вони не втрачають своїх основних властивостей, але дещо знижується їх історична, культурна чи наукова цінність, і тому вони вима­гають певної реставрації.

Закінченим злочин визнається з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Стаття 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ, у редакції Закону України від 9 вересня 2010 р. № 2518-УІ, передбачає обов’язкове відшкодування шкоди, яка була завдана власникові пам’ятки чи уповнова­женому ним органу або особі, що володіє і користується нею. Це зобов’язує при досу- довому провадженні і судовому розгляді таких справ встановлювати фактичний розмір заподіяної шкоди і забезпечувати відшкодування збитків або відтворення пам’ятки.