Згідно із згадуваним Указом Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів" створено 7 апеляційних адміністративних судів відповідно до восьми апеляційних округів: Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Донецький апеляційний адміністративний суд (Донецька, Луганська області); Київський апеляційний адміністративний суд (Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ); Львівський апеляційний адміністративний суд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області); Одеський апеляційний адміністративний суд (Миколаївська, Одеська, Херсонська області); Севастопольський апеляційний адміністративний суд (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь); Харківський апеляційний адміністративний суд (Полтавська, Сумська, Харківська області).

Указом Президента "Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України" від 1 жовтня 2002 р. утворено Апеляційний, Касаційний та Вищий адміністративні суди України з місцезнаходженням їх у місті Києві. Також Указом Президента України "Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України" від 7 листопада 2002 р. встановлено кількісний склад суддів для означених судів: для Апеляційного суду він складає 50, для Касаційного суду - 96, для Вищого адміністративного суду - 65.

Однак Рішенням Конституційного Суду від 11 грудня 2003 р. у справі про Касаційний суд України утворення Касаційного суду у системі судів загальної юрисдикції визнано неконституційним, тому втратили чинність відповідні статті Закону України "Про судоустрій України" і КАС України у якості касаційної інстанції у системі адміністративних судів визнано Вищий адміністративний суд України. Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному частиною шостою статті

22

177 КАС України, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Касаційною інстанцією, до якої може звернутися суб'єкт права на касаційне провадження, також визнано Верховний Суд України, який є вищим органом у системі судів загальної юрисдикції. Слід зазначити, що Верховний Суд України наділений повноваженнями щодо перегляду в порядку повторної касації рішень адміністративних судів лише за винятковими обставинами.

Отже, систему адміністративних судів України утворюють: місцеві адміністративні суди (місцеві адміністративні суди округів, місцеві загальні адміністративні суди як адміністративні суди), апеляційні адміністративні суди округів, Вищий адміністративний суд України, Верховний Суд України.

3. Відповідно до Закону України "Про статус суддів", Закону України "Про судоустрій України" суддя місцевого суду є носієм судової влади та здійснює правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади, здійснює свої повноваження на професійній основі. Всі судді адміністративного суду, незалежно від рівня, є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі. Професійними суддями адміністративних судів є громадяни, які відповідно до Конституції України обрані чи призначені суддями і займають штатну суддівську посаду в одному з адміністративних судів, передбачених КАС України.

Суддя зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для своєчасного та якісного розгляду справи, суворо дотримуватися встановленої процедури, забезпечувати здійснення сторонами їх процесуальних прав, забезпечувати належний виховний рівень судового процесу. Також на суддю покладено контроль за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням.

На суддю адміністративного суду не може бути покладено інших обов'язків, ніж передбачено Конституцією, Законами України "Про судоустрій України", "Про статус суддів", КАС України. Суддя не може займатися іншою діяльністю, окрім наукової, викладацької та творчої. Суддя також не може нале-

23

жати до жодної політичної партії, руху, брати участь у будь-якій політичній діяльності і мати представницький мандат (ст. 127 Конституції України, ст. 5 Закону України "Про статус суддів"). У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів" підкреслюється, що чинним законодавством суддям заборонено виконувати не властиві суду функції, тому вони не можуть бути членами комітетів, комісій з боротьби зі злочинністю та залучатися до іншої роботи, якщо це може вплинути на їх незалежність при здійсненні правосуддя. Кодекс професійної етики суддів, затверджений V з'їздом суддів 24 жовтня 2002 р. і прийнятий Верховною Радою України 28 листопада 2002 р., вимагає від суддів неухильно дотримуватися присяги, бути взірцем законослухняності, всією своєю поведінкою зміцнювати віру громадян у чесність, неупередженість та законність суду.

Суддя адміністративного суду розглядає і вирішує одноособове усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених КАС України.

Колегіальний розгляд справ у адміністративному суді встановлений КАС України у таких випадках.

1) Адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів. 2) Адміністративні справи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів також за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі їх особливої складності. 3) Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів. 4) Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше п'яти суддів. 5) Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п'яти суддів. 6) Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Вер-

24

ховному Суді України за винятковими обставинами здійснюється колегією у складі суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п'яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду України за участі не менш як двох третин чисельності кожної палати.

4.  Частина 4 коментованої статті дає визначення поняттю  "адміністративне судочинство", трактуючи його як діяльність  адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністра  тивних справ у порядку, встановленому КАС України.

Розвиваючи це положення, слід акцентувати увагу на тому, що адміністративне судочинство, насамперед, є формою судового (примусового) поновлення суб'єктивних публічних прав громадян і організацій, гарантією судового захисту прав і свобод людини і громадянина, що закріплена як у міжнародному праві, так і у Конституції України. Саме тому підґрунтям адміністративного судочинства є загальнодемократичні засади здійснення правосуддя взагалі. Але разом з тим, адміністративне судочинство як самостійна, окрема процесуальна форма, має власні засади, спеціальні процесуальні правила розгляду і розв'язання публічно-правових спорів, особливі засоби порушення справи, специфіку складу учасників тощо. Правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства, виникають за наявності спору про право. Певну специфіку мають також і наслідки розв'язання публічно-правових спорів.

5. Частиною 5 коментованої статті адміністративний процес  визначається як правовідносини, що складаються під час здій  снення адміністративного судочинства.

Тут слід зазначити, що адміністративний процес, як і юридичний процес взагалі, розуміють у широкому і вузькому значенні.

У широкому значенні категорія "юридичний процес" трактується як комплексна система органічно взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у розв'язанні різноманітних юридичних справ інших" суб'єктів права, охоплюючи, таким чином, діяльність органів державного управління і юрис-Дикційну діяльність судових органів.

25

У вузькому значенні вираз "юридичний процес" стосовно сфери існування адміністративно-правових відносин може використовуватись і використовується як синонім спеціального поняття "адміністративний судовий процес", що є аналогічним, скажімо, поняттю "цивільний процес" тощо. При цьому саме розуміння адміністративного процесу у вузькому значенні є більш виправданим, що і знайшло відображення у коментованій статті. Таким чином, судовий адміністративний процес є системою взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених суб'єктів щодо здійснення правосуддя в адміністративних справах, урегульованих адміністративними процесуальними нормами, на що слушно звертав увагу керівник робочої групи з розробки КАС В. С. Стефанюк.

6. Відповідно до частини 6 коментованої статті адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Поняття адміністративного позову є новим для адміністративного процесуального права, хоча відповідна категорія є усталеною у цивільному процесі, він є важливим процесуальним засобом захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного права.

Подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою, у якій зацікавлена особа (позивач) формулює свою вимогу до суб'єкта владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, і до інших осіб, до яких звернена вимога (позивача). Правова природа позову як процесуального засобу захисту права полягає у тому, щоб суд, прийнявши позовну заяву, у певному процесуальному порядку перевірив законність та обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до іншої, які стають сторонами процесу і між якими відбувається спір про право.

Отже, позовом у адміністративному процесі є спірна правова вимога однієї особи, яка КАС України визнається позивачем, до суб'єкта владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, і до інших осіб, до яких звернена вимога (позивача), що випливає з матеріальних публічно-правових відносин, ґрунтується на юридичних фактах і подана до адміністративного суду для розгляду і вирішення у чітко встановленому процесуальному порядку.

Позов має розглядатися у двох аспектах: матеріально-правовому та процесуально-правовому.

26