Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 3. Визначення понять

 

Процесуально-правовий аспект адміністративного позову виражається в тому, що він є зверненням до адміністративного суду з проханням про розв'язання публічно-правового спору по суті і про захист порушеного публічного суб'єктивного права або інтересу. Матеріально-правовий аспект знаходить прояв у спірній матеріально-правовій вимозі позивача до відповідача, що міститься у адміністративному позові і підлягає розгляду по суті у чітко встановленому процесуальному порядку. Таким чином, адміністративний позов є єдиною категорією, яка складається з двох нерозривно пов'язаних між собою аспектів.

Види адміністративних позовів різняться в залежності від того, якими є вимоги, що у них містяться: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача-суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів на відшкодування шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Позовна заява може містити, крім визначених КАС України, вимоги про захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, наприклад, про скасування або зміну індивідуального адміністративного акта і поновлення порушеного права громадян або організацій; про прийняття індивідуального адміністративного акта з метою реалізації права громадянина або організації у конкретних правових відносинах; про визнання конкретного юридичного факту у якості підстави виникнення, зміни або припинення адміністративно-правового статусу громадянина.

.Кожен позов складається із частин, котрими визначається Його зміст. Зміст позову складають два елементи - підстава та предмет позову, які є засобом індивідуалізації кожного конкретного виду позову. Саме у відповідності з елементами позову визначається спрямованість і обсяг дослідження справи.

Підставою адміністративного позову є юридичні факти, на яких позивач обґрунтовує свої позовні вимоги до відповідача. Зазвичай, підставою позову є юридичний склад, тобто сукуп-

27

   

ність юридичних фактів, котра є фактичною підставою позову. Крім фактичної, важливе значення має правова підстава позову, тобто необхідність вказівки у ньому на порушення закону чи іншого правового акту.

Предметом позову є та конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка випливає із спірного матеріального публічно-правового відношення, і з приводу якої адміністративний суд має прийняти рішення у справі.

7. Суб'єктом владних повноважень, відповідно до частини 7 коментованої статті, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Під органом державної влади у контексті даної статті розуміються органи законодавчої і виконавчої влади.

Щодо понять "посадова особа" та "службова особа" слід зазначити, що законодавець не притримується єдності у їх визначенні.

У відповідності зі статтею 2 Закону України "Про державну службу" посадовими особами є керівники або заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на котрих законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консуль-тативно-дорадчих функцій.

Отже, посадова особа завжди наділена організаційно-розпорядчими повноваженнями, що надає їй можливість визначати завдання та напрямки діяльності організаційної структури шляхом прийняття управлінських рішень і організовувати інших осіб на їх виконання. Зовнішнім проявом таких повноважень є правомочність здійснювати адміністративно-господарські або інші обов'язки, які пов'язані з можливістю проводити дії юридичного значення.

Посадова особа є суб'єктом, наділеним певними виконавчо-розпорядчими повноваженнями, що забезпечує здійснення управлінських функцій відповідного органу. Виконуючи свої повноваження, посадова особа одночасно реалізує компетенцію цього органу і здійснює управління людьми, впливаючи на їх поведінку за допомогою юридично-владних дій. Наявність права вчиняти юридично-владні дії є важливою ознакою, що дає можливість відмежувати посадову особу від інших службовців.

28

 

При характеристиці поняття "посадова особа" слід звернути увагу, насамперед, на зміст службових повноважень, які мають владний характер і створюють реальні можливості здійснювати керівництво діяльністю інших учасників правовідносин. Саме наявність влади дає підстави характеризувати посадову особу як обов'язкового суб'єкта управлінського процесу, що є визначальним елементом службово-правового статусу посадової особи.

Владний характер посадових повноважень допомагає здійснювати вплив на інших працівників з метою забезпечення їх діяльності. Посадові особи мають право вчиняти службові дії, що породжують юридичні наслідки для інших осіб, зокрема, вони мають право прийому на роботу, застосування заходів заохочення або примусу. Одним із проявів владних повноважень є право посадової особи приймати адміністративні акти. Владними повноваженнями посадові особи наділяються на підставі нормативно-правових актів, що визначають їх зміст.

Таким чином, можна виокремити такі характерні ознаки посадової особи: а) перебування на державній службі, б) заміщення посади у державному органі чи його апараті, в) виконання повноважень керівника або заступника керівника, г) здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, д) виконання службових повноважень за рахунок державних коштів.

Службовими особами можуть бути лише особи, які нормативними актами наділені спеціальними повноваженнями. Усі службові особи є представниками так званої адміністративної влади, а тому їх дії породжують юридичні наслідки для фізичних і юридичних осіб, які не перебувають з ними у службово-правових відносинах. Службові особи також наділені правом застосовувати заходи адміністративного примусу до учасників правовідносин, які порушують нормативно встановлені правила поведінки. Таким чином, йдеться про тих службовців, котрих звичайно називають представниками влади. До них традиційно відносять працівників міліції, митниці, податкових органів тощо.

У примітках 1, 2 статті 364 КК України дається таке визначення службової особи. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в

29

   

установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують зазначені обов'язки.

8. Частина 8 коментованої статті дає визначення поняття "позивач", яке у загальних рисах відповідає усталеному розумінню його як особи, яка звертається до суду за захистом порушеного права. Однак в адміністративному процесі трактування цього поняття має свої особливості. Вони полягають у тому, що КАС України фактично розрізняє два види позивачів. По-перше, це може бути особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. По-друге, позивачем також може бути суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Позивач, таким чином, - це особа, на захист суб'єктивних драв і охоронюваних законом інтересів, або на виконання повноважень якої розпочинається судовий адміністративний процес. Ця особа може заявити свої вимоги суду особисто або, у передбачених законом випадках, у її інтересах до суду можуть звернутися інші особи.

Позивачем, згідно з частиною 2 ст. 50 КАС України в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Громадяни України можуть стати позивачами у всіх випадках, коли порушені їх права і свободи. Іноземці і особи без громадянства не можуть брати участі у публічно-правових спорах, пов'язаних з виборчим правом, державною службою.

Підприємства, установи, організації (юридичні особи) також можуть бути позивачами, хоча раніше чинне законодавство не передбачало їх права на звернення до суду у випадку порушення їх прав незаконними діями або правовими актами органів публічної влади.

У якості спеціальних суб'єктів звернення до суду слід виокремити суб'єктів владних повноважень, тобто органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб. Публічно-правові спори між зазначеними суб'єктами ви-

30

 

никають зазвичай з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також з приводу укладання та виконання адміністративних договорів. З особливих публічно-владних повноважень даних суб'єктів, їх обов'язку діяти виключно у межах закону випливає й обов'язок органів і посадових осіб публічної влади звертатися до суду у випадку порушення їх компетенції актом або дією іншого суб'єкта публічної влади. Відповідно до п. 15 ч. З ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова може звернутися до суду з вимогою про визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів.

Особливу групу суб'єктів права звернення до суду складають державні службовці, яким надане право звернутися до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з державною службою.

Слід зазначити, що попри те, що у передбачених законом випадках справу може бути почато не лише позивачем, але й прокурором, іншими особами, яким надане право захищати права і свободи інших осіб, позивачем завжди є особа, на захист прав якої порушується справа.

9. На відміну від позивача, відповідач - це особа, котра, на думку позивача, порушила його права або інтереси. Відповідач залучається до справи у зв'язку з позовними вимогами, які висуваються до нього. При цьому згода відповідача на його притягнення до справи не є обов'язковою.

Відповідач, згідно із частиною 9 коментованої статті - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Отже, за загальним правилом, відповідачем у адміністративному суді є суб'єкт владних повноважень.

Відповідно до ст. 51 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, також можуть бути відповідачами, але лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання грома-

31

   

дян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом. Наведений у статті перелік не є, таким чином, вичерпним.