Слід звернути увагу на те, що копія вироку у триденний строк після його проголошення вручається кожному засудженому або виправданому (ст. 344 КПК), але строк для подання апеляції з моменту вручення копії вироку обчислюється лише для засудженого, що перебуває під вартою, для всіх інших осіб, у тому числі й обвинувачених, що перебувають під вартою, він обчислюється з моменту проголошення відповідного судового рішення (за винятком випадку, передбаченого ст. 991 КПК). Але це не означає, що можна зволікати з виготовленням копій вироків, ухвал та постанов суду та не вручати їх заінтересованим особам, які клопочуть про це, оскільки право на отримання копії судового рішення є правом кожного учасника судового розгляду і ніхто не може  позбавити його цього права.

Багато суперечок викликає зазначена у ст. 359 КПК вимога законодавця про повернення справи суду першої інстанції, якщо останній не надав сторонам за їх клопотанням передбачену ст. 349 цього Кодексу можливість для ознайомлення з матеріалами справи. Така категоричність права засудженого на ознайомлення з матеріалами справи перед її апеляційним розглядом у поєднанні з обмеженістю та невизначеністю строків на його реалізацію і відсутністю передбаченої законом процедури ознайомлення, а також обов'язків відповідних посадових осіб по забезпеченню реалізації зазначеного права учасниками процесу призводить до дезорганізації в розгляді кримінальних справ як в апеляційній, так і в касаційній інстанції, до переповнення слідчих ізоляторів. Нині ця проблема досягла критичної межі. У зв'язку з невизначеністю прав одних та обов'язків інших ознайомлення з матеріалами справи в багатьох випадках продовжується місяцями й перетворюється на знущання над законом і працівниками суду.

Виконання неконкретного, суперечливого, непослідовного закону про ознайомлення засудженого з матеріалами справи ставить суд у залежність від настрою, примх чи бажань засудженого. Трапляється іноді, що засуджений, прочитавши 20-30 аркушів, заявляє, що він утомився, більше не може читати і просить перенести ознайомлення на наступний день. Іноді секретарі судових засідань, а саме вони ознайомлюють засуджених із матеріалами справи, фактично більшу частину свого робочого часу проводять у камерах слідчих ізоляторів. Як свідчить практика, на ознайомлення одного засудженого з одним томом кримінальної справи витрачається 10-12 годин. Таким чином, суди та їх працівники стали заручниками невизначеності, неузгодженості деяких нормативних актів із КПК.

Вимога закону про те, що ознайомлення з матеріалами справи повинно відбуватись у межах апеляційного та касаційного строку, не узгоджена з тим, що згідно зі ст. 87 КПК протокол судового засідання виготовляється в межах семи діб з дня закінчення судового розгляду справи. І оскільки матеріали справи мають надаватися на ознайомлення разом із протоколом судового засідання, це означає, що строк на таке ознайомлення повинен бути відповідно зменшеним, а якщо апеляційний строк становить відповідно три чи сім діб, то й зовсім відсутнім.

В апеляційному провадженні важливого процесуального значення набувають форма та зміст апеляції. В ній мають бути відображені не емоції, а конкретні правові формулювання, оскільки саме від них залежать відповідні правові наслідки. Зокрема, в апеляції повинна бути повна офіційна назва апеляційного суду, якому адресується апеляція, тобто назва, передбачена Указом Президента України "Про Мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів" від 20 серпня 2001 р. [261] з наступними змінами. Особа, яка подає апеляцію, повинна вказати свої прізвище, ім'я та по батькові, своє процесуальне становище в кримінальній справі, місце проживання або перебування. Якщо апеляцію подає прокурор, він має, крім того, зазначити свою посаду, а також вказати, чи затверджував він обвинувальний висновок або брав участь у судовому засіданні при розгляді справи по суті. Захисник має вказати, до якої категорії осіб, перелічених у ч. 3 ст. 44 КПК, він належить та чим підтверджуються його повноваження.

Згідно зі ст. 350 КПК в апеляції мають бути зазначені вирок, ухвала чи постанова, на які подається апеляція, і назва суду, який їх постановив. Це означає, що потрібно вказати, на яке конкретно судове рішення подається апеляція, число, місяць і рік його постановлення, особу, щодо якої воно постановлене (із зазначенням її прізвища, імені та по батькові), а також суть цього судового рішення, тобто, наприклад, за якою статтею або частиною статті КК особу було засуджено і до якого покарання, а якщо виправдано, то за якими статтями Кодексу чи їх частинами тощо. В апеляції має бути наведено короткий зміст вироку, ухвали, постанови, тобто ту формулу зі змісту мотивувальної частини цих судових рішень, яка оскаржується. Статтею 350 КПК передбачена вимога, щоб в апеляції були: вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови, та доводи на її обґрунтування. Реалізуючи таку вимогу закону, на нашу думку, апелянт, узгоджуючи це з особливостями справи, має вказати на передбачені ст. 367 КПК конкретні порушення закону, які, як він вважає, були допущені при постановленні оскаржуваного судового рішення, навести конкретні докази та аргументи на обґрунтування кожної своєї позиції. При цьому прокурор та захисник зобов'язані послатися на відповідні аркуші справи, де є відповідний доказовий матеріал. Апеляція повинна містити конкретне прохання, узгоджене з передбаченими ст. 366 КПК можливостями апеляційного суду.

До апеляції прокурор і захисник зобов'язані додати її копії в кількості, необхідній для вручення їх кожному учаснику процесу, інтересів якого стосується апеляція. Захисник також зобов'язаний додати документи, які підтверджують його повноваження в кримінальній справі.

I прокурор, і кожний з учасників процесу повинні додати до апеляції документи, яких немає у справі, але на які є посилання в апеляції. Апелянт має право долучити до апеляції будь-який інший документ, який вважає за необхідне. Перелік усіх документів має бути наведений в апеляції. На жаль, законом не передбачено надзвичайно важливу деталь апеляції - підпис особою, що її подає. Проте апеляція як процесуальний документ не може мати правового значення, якщо вона не підписана, причому саме тією особою, від імені якої вона подається.

Отримавши апеляцію, головуючий у справі зобов'язаний вивчити її з точки зору додержання вимог, передбачених ст. 350 КПК, з урахуванням зазначених вище обставин, і в разі, коли хоч одна із цих вимог не виконана, має винести постанову про залишення апеляції без руху. На нашу думку, за змістом ст. 352 КПК головуючий не має права йти на поступки і приймати до провадження ті апеляції, які не відповідають вимогам ст. 350 КПК, оскільки це поставить апеляційну інстанцію у скрутне становище. В постанові про залишення апеляції без руху мають бути чітко зазначені конкретні вимоги ст. 350 КПК, які не були виконані. Відповідно до ст. 352 КПК про залишення апеляції без руху та необхідність виправлення допущених у ній недоліків головуючий зобов'язаний направити апелянту письмове повідомлення, в якому має попередити його про строки виправлення недоліків апеляції. На нашу думку, головуючий повинен у такому разі направити апелянту копію постанови про залишення апеляції без руху, в якій мають бути зазначені і недоліки апеляції, і строки їх виправлення. Якщо протягом семи діб з моменту одержання повідомлення апелянт не виконає вимог, зазначених у постанові про залишення апеляції без руху, то згідно зі ст. 352 КПК апеляція постановою головуючого визнається такою, що не підлягає розгляду.

На жаль, у цій нормі є ряд негативних моментів. Насамперед важко уявити, яким чином головуючий має з'ясувати, одержав апелянт його повідомлення чи ні, якщо не одержав, то чому, якщо одержав, то коли? Як довго головуючий повинен чекати реакції апелянта, щоб винести постанову про визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду? Як бути головуючому, коли недолік апеляції полягає у незазначені адреси апелянта або зазначенні неправильної адреси? Важко збагнути логіку законодавця, який дає у відповідних випадках сім діб для подання апеляції з дня постановлення судового рішення і стільки ж - для виправлення допущеної в ній дрібної помилки, але вже з моменту одержання повідомлення про залишення апеляції без руху. І що таке "момент" одержання повідомлення, як цей термін узгодити зі ст. 89 КПК про обчислення строків?

Крім того, недоліки апеляції бувають різними. Навіщо, наприклад, давати сім діб з моменту одержання повідомлення для усунення недоліків апеляції, які полягають в неправильній назві апеляційного суду, в непредставленні нумерації аркушів справи чи у відсутності переліку документів, які додаються до апеляції, якщо для цього потрібні необхідні не дні, а години, а можливо, і хвилини? Непродуманість, неврахування логіки поведінки людей при встановленні цієї норми призводить до того, що в багатьох випадках з метою затягнути розгляд справи і віддалити час набрання судовим рішенням законної сили апелянти спеціально подають ущербні апеляції. Часто буває, що з різних причин апелянт своєчасно не підготував апеляцію, тому в останній день строку подає так званий короткий її зміст. Така "хитрість" притаманна й окремим прокурорам та адвокатам. Внаслідок такого "маневру" апелянт для подачі апеляції отримує не 15 чи 7 діб з моменту постановлення судового рішення, а вдвічі чи навіть утричі більше (час на прочитання апеляції головуючим, на винесення ним постанови про залишення її без руху, на її копіювання, доставку поштою апелянту тощо).

Вимога долучати до кримінальної справи апеляцію, яка не відповідає вимогам ст. 350 КПК, а особі, котра її подала, повідомляти лише про її недоліки, призводить до того, що ця особа (не завжди маючи копію апеляції і не пам'ятаючи часто її зміст) вимушена йти до суду і просити показати їй її апеляцію. Це породжує конфлікти, доказування апелянтом своєї правоти, втрати часу і здоров'я суддями, іншими працівниками суду та особою, що подала апеляцію. То чи не краще з урахуванням наведених нами аргументів, щоб головуючий, встановивши, що апеляція не відповідає вимогам ст. 350 КПК, своєю постановою повертав її особі, яка її подала, і залежно від характеру недоліку вказував конкретний строк для її подання в оновленому вигляді (саме такий прагматичний порядок передбачений у ст. 363 КПК Російської Федерації).

Непослідовною є позиція законодавця і стосовно копій апеляції. Відповідно до ст. 349 КПК копії апеляції зобов'язані додавати лише прокурор і захисник. В той же час згідно зі ст. 387 цього Кодексу при касаційному оскарженні судових рішень, що не набрали законної сили, копії скарги, подання в кількості, необхідній для вручення всім учасникам процесу, інтересів яких вони стосуються, не повинен подавати лише засуджений, що перебуває під вартою. Важко збагнути, чому батько сина, якого вбили із хуліганських мотивів, зобов'язаний подавати копії скарги, а батько сина, якого вбили із помсти, - ні (справа щодо першого розглядається в касаційному порядку, а щодо другого - в апеляційному).