Згідно зі ст. 351 КПК про надходження апеляції суд першої інстанції повідомляє прокурора, а також учасників процесу, інтересів яких стосується апеляція. Про ці дії суд повинен направити відповідні письмові повідомлення та помістити оголошення на дошці об'яв суду. На нашу думку, це суд повинен робити не після надходження апеляції, а при її прийнятті до провадження, тобто в тому разі, коли вона відповідає вимогам ст. 350 КПК і подана у передбачений законом строк, або при відновленні строку. Поміщення оголошення на дошці об'яв має правове процесуальне значення, оскільки саме з часу цієї дії протягом п'яти діб прокурор та учасники процесу, інтересів яких стосується апеляція, мають право одержати в суді копію апеляції або ознайомитися з нею. У зв'язку з цим копія оголошення має долучатися до справи із зазначенням дати її поміщення на дошці об'яв. Суд зобов'язаний зафіксувати факт вручення копії апеляції або ознайомлення з нею, а також факт роз'яснення права на подання заперечень на апеляцію протягом 5 діб починаючи із цього часу. Оскільки правові наслідки виникають тільки після поміщення оголошення на дошці об'яв про надходження апеляції, посилання повідомлення про її надходження втрачає всякий сенс і призводить лише до непорозумінь та даремних витрат державних коштів.

Новою нормою в КПК є встановлення строку на подання заперечень на апеляцію - 5 діб із часу ознайомлення з нею (отримання її копії). Встановлення цього строку не є необхідністю, оскільки наслідків від його порушення не передбачено, а навпаки, у ст. 351 КПК зазначено, що заперечення можуть бути подані навіть в апеляційну інстанцію. Але суд зобов'язаний роз'яснювати це право учаснику процесу, фіксувати факт роз'яснення тощо, тобто втрачати час і кошти, завідомо усвідомлюючи, що правового значення ця робота не має. Законодавцю тут варто більш критично підійти до вирішення цієї проблеми.

Апеляція має подаватись у визначені законом строки. У разі, коли вона подається із пропуском встановленого ст. 349 КПК строку, апелянт зобов'язаний подати клопотання про його відновлення, навівши аргументи і докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку. Законом не передбачено строку, протягом якого головуючий зобов'язаний чекати надходження такого клопотання. Тому за його відсутності головуючий своєю постановою визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду. Надходження клопотання після постанови головуючого про залишення апеляції без розгляду правових наслідків не викликає, оскільки головуючий не може скасувати свою постанову. Вона може бути лише оскаржена в апеляційний суд, який має право відновити пропущений строк, визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду. Тобто в даному випадку скарга до апеляційного суду виступає як клопотання про відновлення строку.

За змістом ст. 353 КПК постанова головуючого про визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду, виноситься без виклику особи, що її подала. Не зобов'язаний головуючий і повідомляти цій особі про винесену постанову. Оскільки згідно з правилом, встановленим ст. 349 КПК, зазначена скарга в апеляційний суд може бути подана протягом 15 діб з моменту проголошення постанови, то це означає, що всі наслідки порушення цієї вимоги "падають на плечі" особи, котра подає апеляцію. Вона повинна бути заінтересована у своєчасному поданні апеляції та прийнятті її до розгляду, а тому, як і кожний homo sapiens, повинна діяти адекватно.

У разі своєчасного внесення клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляції питання про його розгляд вирішується в судовому засіданні судом, який розглядав справу. В цьому засіданні мають право взяти участь сторони, тому суд зобов'язаний повідомити їх про день і час розгляду. Передбачивши, що в разі колегіального розгляду справи зазначене питання повинен вирішувати весь склад суду, законодавець не врахував, що це не завжди можливо, і тому така норма підлягає зміні. Необхідно передбачити, що клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляції повинно розглядатись: а) якщо справа була вирішена суддею одноособово - головуючим; б) якщо колегіально - цим судом чи більшістю його складу, тобто так, як це передбачено для розгляду зауважень на протокол судового засідання у ст. 88 КПК.

На нашу думку, до внесення відповідних змін у ст. 353 КПК суди при виникненні ситуацій, коли забезпечити участь у судовому засіданні всього складу суду не можна, мають застосовувати аналогію ст. 88 зазначеного Кодексу. За результатами розгляду клопотання суд відновлює пропущений строк, якщо дійде висновку, що його пропущено з поважних причин, і відмовляє у відновленні, якщо таких причин немає. Довести поважність причини зобов'язана особа, що подала клопотання про відновлення строку. Такими причинами в цьому випадку можуть бути: тяжка хвороба учасника процесу, стихійне лихо, смерть чи тяжка хвороба близької людини учасника процесу, які не давали можливості своєчасно підготувати апеляцію, вручення засудженому, що перебуває під вартою, копії вироку мовою, якою він не володіє. Разом з тим не можна вважати поважними причинами для несвоєчасного подання апеляції неознайомлення чи неповне ознайомлення з матеріалами справи або з протоколом судового засідання, оскільки подання апеляції не пов'язується з можливістю ознайомлення з цими документами.

Неознайомлення з протоколом судового засідання не є перешкодою для подання апеляції, і ось чому. Відповідно до змісту закону виготовлення протоколу судового засідання, ознайомлення з ним, подання на нього зауважень та їх розгляд повинні відбуватися паралельно з виготовленням та поданням апеляції. Про це свідчить аналіз статей 87, 88, 349 КПК. Іноді на вирішення всіх проблем, пов'язаних із оформленням протоколу судового засідання, поданням та розглядом зауважень на нього, необхідно значно більше часу, ніж на підготовку і подання апеляцій. Останнє пов'язується лише з вироком, і тому обставини, що випливають зі змісту протоколу судового засідання чи виникають під час ознайомлення з матеріалами справи, можуть бути підставою лише для доповнення та зміни апеляції. Подання апеляції пов'язується з отриманням копії вироку лише для засудженого, що перебуває під вартою. Всі інші учасники процесу не можуть вимагати відновлення строку на подання апеляції з посиланням на те, що вони своєчасно не отримали копію вироку, оскільки для них строк для зазначеної процесуальної дії починається з дня проголошення вироку. Відповідно до ст. 348 КПК апеляцію мають право подати два прокурори - той, хто затверджував обвинувальний висновок, і той, хто брав участь у судовому засіданні. Тому відновлення пропущеного строку на подання апеляції можливе лише тоді, коли з поважних причин не мали змоги підготувати апеляцію обидва прокурори. Аналогічно слід підходити і до питання відновлення пропущеного строку на подання апеляції особами, що здійснювали захист засудженого чи виправданого. Якщо захисників одного засудженого чи виправданого було декілька, то відновлення пропущеного строку можливе лише в тому разі, коли жодний із них не міг з поважних причин своєчасно підготувати апеляцію, маючи повноваження на її підготовку. Якщо хоча б один із захисників мав змогу подати апеляцію, але не подав її без поважних причин, то для відновлення строку іншим захисникам підстав немає. За наявності декількох захисників для забезпечення реалізації права на захист достатньо, щоб хоч один із них подав апеляцію. Слід звернути увагу на те, що не можуть вважатися поважними причинами для несвоєчасного подання апеляції відрядження, відпустка, перебування в санаторії, участь у розгляді іншої справи тощо, оскільки в цих випадках особа вважає підготовку апеляції справою другорядною у порівнянні з іншими інтересами. Крім того, в таких випадках закон дозволяє використати послуги пошти (ст. 89 КПК).

Прийнявши апеляцію, суд першої інстанції зобов'язаний протягом 7 діб після виконання передбачених ст. 351 КПК вимог передати справу із місцевого суду в апеляційний. Як визначитись із тим, з якого часу потрібно відраховувати 7 діб? І що треба робити зі справою протягом цих 7 діб? На жаль, питання риторичні. Вони свідчать про те, що законодавець до проблеми строків у кримінальному процесі підходить дещо спрощено, не завжди приділяючи увагу тому, що кожний зайвий день знаходження справи в судах породжує великі проблеми для слідчих ізоляторів і великі страждання для людей, які там перебувають і чекають на вирішення своєї долі. Згідно зі ст. 354 КПК, направляючи справу в апеляційну інстанцію, суд першої інстанції зобов'язаний визначити дату розгляду справи із таким розрахунком, щоб між днем її направлення і днем розгляду в апеляційній інстанції було не більше ніж три місяці, і відправити її треба так, щоб вона надійшла до апеляційного суду не пізніше ніж за місяць до дня розгляду. На перший погляд, це важкий розрахунок, оскільки кожний скаже: якщо треба відправити справу не пізніше ніж через сім діб після виконання вимог ст. 351 КПК, а надійти вона повинна до апеляційного суду в межах трьох місяців, але не пізніше ніж за місяць до дня розгляду, то де ж вона має знаходитися два місяці? Невже так погано працює пошта? Справа в іншому. Законодавець розраховує на розумність та порядність судді, на те, що він не кожну справу буде призначати до апеляційного розгляду обов'язково через три місяці з дня її направлення. Складну, велику за обсягом справу він може призначити до розгляду через три місяці, але справу просту, невелику значно раніше. Умова одна: для вивчення простої, невеликої справи суддя апеляційної інстанції повинен мати часу не менше ніж місяць, а для вивчення складної, великої за обсягом справи - у межах трьох місяців.

Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції зобов'язаний оповістити всіх осіб, інтересів яких стосується апеляція, направивши їм відповідні письмові повідомлення та помістивши оголошення на дошці об'яв суду. Дані про виконання цього обов'язку суду повинні бути зафіксовані у справі наявністю відповідних копій повідомлень та копії оголошення суду із зазначенням дати виконання.

У КПК передбачено різний підхід до різних апеляцій, які подано з метою покращання становища засудженого чи виправданого або його погіршення. При порушенні питання про покращання становища явка учасників процесу в апеляційну інстанцію необов'язкова. Виняток можливий лише в тому випадку, коли апеляційний суд визнає за необхідне провести судове слідство. Якщо ж в апеляції порушується питання про погіршення становища засудженого чи виправданого, то їх явка, а також явка законних представників в апеляційний суд є обов'язковою. Що стосується захисників, то явка є обов'язковою лише для тих, які здійснювали захист осіб у передбачених ст. 45 КПК випадках. Статтею 354 КПК встановлено, що суд першої інстанції зобов'язаний викликати цих осіб в апеляційну інстанцію. Виходячи з вимог статей 361 та 254 КПК суд першої інстанції зобов'язаний вручити повістки засудженому, що не перебуває під вартою, виправданому та їх законним представникам про їх обов'язок з'явитися в апеляційний суд, в якій повинні бути зазначені адреса суду, день та час явки. Повістки мають бути вручені під розписку. В разі неможливості вручити повістку особисто суд, на нашу думку, має діяти згідно з ч. 2 ст. 134 КПК. Виклик засудженого, котрий перебуває під вартою, має відбуватися шляхом винесення головуючим у справі відповідної постанови про доставку його в зал судового засідання апеляційного суду із зазначенням місця і часу доставки.