За статтею 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та здійснюється воно за заповітом та за законом (ст. 1217 ЦК).

Стаття 1216 ЦК розкриває лише загальні риси спадкування, а тому встановлено таку формулу спадкування: перехід прав та обов'язків від спадкодавця, якою є померла особа, до спадкоємців. У даній нормі не встановлено, що крім спадкоємців до суб'єктів спадкових правовідносин належать також відказоодержувачі, виконавець заповіту та інші особи.

У цій нормі встановлено, що при спадкуванні здійснюється перехід прав та обов'язків, але неможливо тут сприймати права та обов'язки як самостійні категорії, оскільки за ч. 1 ст. 1282 ЦК спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Тобто обов'язки спадкодавця мають бути меншими ніж належні йому права, оскільки навіть при їх однаковості спадкування фактично не буде, а відбуватиметься відшкодування боргів спадкодавця.

Застосоване у ст. 1216 ЦК поняття "фізична особа" свідчить про те, що:

- спадкодавцем може вважатися лише людина (підрозділ 1 розділу II ЦК), а не юридична особа;

- спадкодавцями можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни, особи без громадянства та біженці. Але особливості статусу останніх як спадкодавців або спадкоємців нині визначено Законом України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. Тому права і обов'язки спадкоємців і спадкодавців, які мають статус біженців, будуть прирівняні до прав громадян України (ст. 26 Конституції України), за винятком деяких особливостей, що випливають з міжнародних договорів, ратифікованих Україною.

Щодо поняття "перехід", то його слід сприймати у контексті певних юридичних дій. Так, Законом встановлено права та обов'язки суб'єктів спадкових правовідносин, але, зазвичай, санкції до осіб, які не використовують своїх прав, не застосовуються. Тому в сучасній юридичній практиці зустрічаються випадки, коли громадянин давно помер, але майно вважається таким, що належить йому. Такі випадки виникають через те, що спадкоємці фактично приймають спадщину, але належним чином її не оформляють. Нині такі випадки реально можуть мати місце, оскільки за частинами 3, 4 ст. 1268 ЦК деякі категорії осіб вважатимуться такими, що прийняли спадщину без будь-яких умов, але вони не зобов'язані оформляти свої права на спадщину в певні строки. Тому вони можуть вважатися такими, що прийняли спадщину у будь-який строк. Це положення гуманне щодо юридично необізнаних спадкоємців, хоча воно утруднює визначення належних власників майна і майнових прав.

Отже, під поняттям "перехід прав та обов'язків спадкодавця" слід розуміти закріплення права власності на належні до спадщини речі за новим власником. Отож перехід права власності до територіальних громад внаслідок визнання спадщини відумерлою також фактично є переходом спадщини до нового власника. Але, зазвичай, спадкуванням є перехід права власності до спадкоємців, яким для фіксації за собою права власності на майно спадкодавця слід вчинити такі дії:

•   здійснити права на спадкування та виконати умови заповіту;

•   оформити права на спадщину.