Порівняно з ЦК 1963 p. чинний ЦК регламентує спадкування речей звичайної домашньої обстановки та вжитку тільки у ч. 2 ст. 1241 ЦК, де йдеться про те, що до обов'язкової частки зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку. З 2004 р. ці речі не можуть впливати на розмір обов'язкової частки, оскільки такі предмети спадкуються на загальних підставах, а окремі особи мають лише переваги у їх отриманні в натурі (ст. 1279 ЦК).

Виходячи із спільного аналізу статей 533 та 534 ЦК 1963 p. можна було зробити висновок про особливість спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку, оскільки вони успадковувались за таких обставин:

1)    при спадкуванні за законом в усіх випадках закон відокремлював предмети домашньої обстановки та вжитку як такі, що успадковувалися лише спадкоємцями за законом, які проживали спільно зі спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки. При цьому такі спадкоємці для отримання права на спадкування мали прожити із спадкодавцем до його смерті не менше одного року;

2)    щодо спадкування за заповітом, то спадкування за правом на предмети домашньої обстановки та вжитку виникало лише в разі, якщо:

•   спадкодавець не заповів усе належне майно чітко визначеним спадкоємцям;

•   у заповіті не зазначалися спадкоємці на предмети домашньої обстановки та вжитку або ці предмети не входили складовою частиною до спадкових часток спадкоємців;

•   спадкоємці, яким заповідано предмети домашньої обстановки та вжитку, відмовлялися від прийняття спадщини без зазначення на чию користь;

•   всі спадкоємці за заповітом не приймуть спадщину, то спадкування здійснюватиметься за законом, тобто з урахуванням права на предмети домашньої обстановки та вжитку.

Отже, при відсутності заповіту спадщина поділялася на дві відмінні одна від іншої частини. Одразу треба зауважити, що таке відокремлення мало здійснюватись на диспозитивній основі. Так, предмети домашньої обстановки і вжитку мали складати окрему частину спадкового майна, що у порядку спадкування переходила до тих спадкоємців, які спільно проживали зі спадкодавцем і заявили про бажання розподілити спадщину з врахуванням особливого статусу предметів домашньої обстановки і вжитку. Тобто вони мали певну перевагу на отримання більшої частини за рахуноквищезазначених предметів, але вони були не зобов'язані відокремлювати таке майно і могли успадковувати за рівними правами разом з іншими спадкоємцями за законом.

За чинним ЦК до суб'єктного складу осіб, які при відкритті спадщини отримують право спадкування речей звичайної домашньої обстановки та вжитку слід віднести спадкоємців за правом на обов'язкову частку. Останні хоч і не закликаються до спадкування в загальному порядку, але одержують у спадщину речі звичайної домашньої обстановки і вжитку. Частка такого спадкоємця фактично є більшою частки інших спадкоємців, що успадковували разом з ним, але так звана "ідеальна частка" має рахуватись без урахування предметів домашньої обстановки та вжитку.

Отже, це положення зумовлює можливість відокремити у спеціальний вид (або підвид) спадкування предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Це випливає з таких правових особливостей цього виду спадкового процесу, що при наявності вищевказаних умов, встановлюється особливий порядок поділу спадкового майна при спадкуванні за законом і заповітом, відмінний за колом спадкоємців і за складом майна.

Крім того, законодавець не вирішує докорінно проблеми, пов'язаної з існуванням сім'ї після смерті спадкодавця, оскільки один з таких спадкоємців подальшим виділенням права власності на частку в спільному майні може вилучити із загального користування належну йому річ або декілька речей домашньої обстановки, що не перейдуть до спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку. Або навпаки особи, які мають право на обов'язкову частку, вимагатимуть виділення в натурі у того з подружжя, який пережив, речі(ей) звичайного домашнього побуту та вжитку.

У зв'язку з цим на практиці виникає запитання, а чи може особа, яка має право на обов'язкову частку, вимагати виділення речі звичайної домашньої обстановки в натурі. Виходячи із буквального аналізу ч. 2 ст. 1241 ЦК, де йдеться про те, що до обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей, можна дійти висновку, що така особа може мати право тільки на грошову компенсацію своєї частки. Але у цій нормі нічого не сказано про те, що обов'язкова частка не може компенсуватися в натурі саме речами звичайної домашньої обстановки та вжитку. Якщо таку заборону не встановлено, то, мабуть, і немає до цього перешкод. Якщо спадкоємці добровільно домовляться про виділ речей домашньої обстановки та вжитку в натурі, то це вони можуть зробити виходячи з аналогії ст. 1267 ЦК, де йдеться про розподіл рухомого майна між спадкоємцями за законом та про зміну розміру частки у спадщині когось із них, тобто збільшивши навіть при цьому розмір такої обов'язкової часток шляхом виділення неподільної речі в натурі (наприклад, ліжка з ортопедичним матрацом для сина-інваліда). Якщо ж виникне спір з приводу виділення речей звичайної домашньої обстановки та вжитку між особами, які мають право на обов'язкову частку, то це питання, на нашу думку, має бути вирішено у судовому порядку. Наприклад, два спадкоємці за правом на обов'язкову частку (вони обоє проживали зі спадкодавцем однією сім'єю) не можуть поділити речі домашньої обстановки та вжитку у натурі. Тому це питання повинно бути вирішено судом з урахуванням можливості користування цим майном одним із спадкоємців, тривалості такого користування та інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, порядок спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку особами за правом на обов'язкову частку повинен насамперед передбачати гуманну ціль - зменшення морального удару, який припадає на близьких до спадкодавця осіб, які спільно проживали з ним до його смерті, користувались цим майном та мають право на обов'язкову частку порівняно із іншими особами, які хоча й мають також право на обов'язкову частку, але можуть отримати свою частку грошовою компенсацією. Тобто смерть спадкодавця може супроводжуватись також таким негативним явищем, як позбавлення близьких осіб ще й звичної для них домашньої обстановки, наприклад, картин спадкодавця, які дорогі непрацездатній дружині, з якою спадкодавець перебував у другому шлюбі, як пам'ять про її померлого чоловіка та передача таких картин сину-інваліду спадкодавця від першого шлюбу, який зловживає спиртними напоями та який продасть ці картини, намальовані його батьком, та витратить усі ці кошти на придбання алкогольних напоїв.

Крім того, додатковим аргументом на користь особливої регламентації спадкування предметів домашньої обстановки є те, що рідко в наш час випадкові особи живуть під одним дахом. Але кількість розлучень, яка останнім часом в Україні зростає, може стати перешкодою для застосування цього аргументу.

На цьому дослідження питання про спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку можна було б закінчити, якби в теорії спадкового права не було накопичено ще досить багато проблемних питань, які не втратять своєї актуальності й у майбутньому. Перехід від одних законодавчих вимог до інших має супроводжуватись не лише повідомленням у пресі про це, а й має обґрунтовувати доцільність того, що спонукає до аналізу позицій науковців, нотаріальної та судової практики. Крім того, сучасні теоретичні питання спадкового права мають цікавити і в суто наукових цілях. Отже, подальший теоретичний аналіз позицій вчених щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку має цікавити в основному лише науковців.

Так, В.К. Дроніков свого часу поставив питання про те, кого ж можна визнати особою, що спільно проживала із спадкодавцем. Його відповідь на це питання складається з трьох юридичних обставин, з якими він пов'язує можливість визнати особу такою, що спільно проживала із спадкодавцем, а саме:

•   проживання в одній спільній квартирі щонайменше один рік до смерті спадкодавця;

•   ведення з ним спільного господарства протягом цього періоду;

•   сімейні зв'язки із спадкодавцем.

Ці положення в наш час потребують адаптації до сучасних правовідносин, оскільки проживання в одній спільній квартирі потребує одночасно тлумачення терміна "спільна квартира". На наш погляд, цього не с:сребується, оскільки у чинному ЦК має місце положення, яке порівняно з ЦК 1963 p. конкретизовано: спадкоємці протягом не менше одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю. Тому коли виникне питання про виділення предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, нотаріусу має бути надано безспірні докази на підтвердження обставин проживання однією сім'єю не менше одного року. При визначенні поняття "сім'я" доцільно виходити

ст. З СК, а саме: особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Але які саме безспірні докази ведення спадкоємцями спільного господарства зі спадкодавцем, спільного бюджету, наявність взаємних прав та обов'язків, проживання не менше одного року, тобто проживання однією сім'єю у Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня . 2004 р. не зазначено. Тому, на нашу думку, нотаріусу повинно подаватися рішення суду.

Якщо ж виходити із реалій життя, то можна ставити питання про с: чільність додаткової регламентації питання про спільне проживання в законі. Так, можливі випадки, коли подружжя фактично спільно прожинає, але не веде спільного господарства, а сімейні зв'язки між ними втрачено. Виходячи ж з формального боку, то за чинним законодавством другий з подружжя у такому разі має право на отримання предметів домашньої обстановки та вжитку. Поширюючи це положення на загальний порядок спадкування за законом, можна констатувати право того з подружжя, хто пережив спадкодавця, у цьому разі стати спадкоємцем на загальних підставах. Тому пропонується додатково регламентувати в законі полонення про те, що відповідне право на спадкування предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку виникає при веденні спільного господарча разом із спадкодавцем. Наприклад, сусідські відносини, коли спадкоємці визначили із спадкодавцем порядок користування квартирою, окремим майном, - породжують право на спадкування лише спільного майна. Фактично такі правовідносини можна порівняти із спільним проживанням у комунальній квартирі. З цього приводу слід навести й інший критерій, зміст якого полягає у необхідності розподілу спільного майна при розлученні або в тому разі, коли подружні зв'язки фактично перестати такими бути.

Можливими є й випадки, коли члени однієї сім'ї не могли проживати разом із спадкодавцем через поважні причини: служба у Збройних Силах, хвороба, мала житлова площа тощо.