На практиці виникають запитання: чи підпадає під положення про проживання однією сім'єю, визначене ч. 1 ст. 1279 ЦК, передбачений ст. 119 СК тимчасово встановлений режим роздільного проживання подружжя. При цьому слід звернути увагу на те, що у ст. 119 СК йдеться про два випадки встановлення режиму окремого проживання: за спільною заявою подружжя у порядку окремого провадження або за позовом одного із них у порядку позовного провадження. Адже при встановленні такого режиму сім'я фактично існує, але тимчасово за їх спільним волевиявленням (перший випадок) припинено спільне проживання подружжя за об'єктивних обставин. На нашу думку, якщо таке волевиявлення було спільним, то у випадку смерті одного із подружжя, другий, спадкуючи за правом на обов'язкову частку, має переваги на виділення в натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку порівняно із іншими особами, оскільки виходячи із аналізу ст. 120 СК, де йдеться про правові наслідки встановлення режиму окремого проживання, у ч. 1 зазначено, що встановлення такого режиму не припиняє права та обов'язки подружжя, які передбачені СК, і які дружина і чоловік мали до встановлення цього режиму, наприклад були співвласниками майна, що передбачено у ч. 2 ст. 1279 ЦК або їхні права щодо такого майна визначено шлюбним договором. Тому у шлюбному договорі може передбачатися умова щодо розпорядження майном, режим якого встановлено шлюбним договором на випадок смерті одного із подружжя, якщо він спадкуватиме за правом на обов'язкову частку.

Якщо режим встановлювався судом на вимогу одного із подружжя, а другий заперечував проти його встановлення, то питання про переваги спадкування предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку слід вирішити у судовому порядку. При цьому суд повинен враховувати такі обставини:

1)    підстави неможливості проживання подружжя разом;

2)    небажання дружини або чоловіка проживати разом.

А також суду слід враховувати, що у разі встановлення режиму окремого проживання за п. 1 ч. 2 ст. 120 СК майно, набуте у майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі. А тому, якщо майно й було придбане у шлюбі, але одним із подружжя за власний кошт у період режиму окремого проживання, не може спадкуватися другим за правилами ч. 1 ст. 1279 ЦК, тобто як переважне право одного із подружжя. Коли нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину, він усі ці питання повинен уточнити. У випадку виникнення спору між спадкоємцями щодо переважного права на спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку він підлягає розгляду судом.

Крім того, автори вважають, якщо є спільне волевиявлення на встановлення режиму окремого проживання, то це питання повинно вирішуватися не судом, а особи можуть посвідчити такий правочин у нотаріуса, у випадку поновлення сімейних відносин подати спільну заяву нотаріусу про припинення режиму роздільного проживання. У зв'язку з цим автори ще у 1999 та 2003 роках говорили про те, що необхідно створити Єдиний реєстр шлюбних договорів (контрактів) та правочинів про встановлення режиму окремого проживання подружжя. Крім того, один із авторів вважає, що слід створити Міжнародний реєстр шлюбних договорів (та інших сімейних - аліментних), оскільки питання регулювання майнових відносин між подружжям, один із яких є іноземцем, викликає багато проблемних питань на практиці та має вплив не тільки на сімейні відносини, а й на цивільні, зокрема спадкові. Нині в Україні діє Тимчасовий Порядок державної реєстрації правочинів від 26 травня 2004 р. № 671.

Іншим спірним питанням є встановлення критеріїв відмежування речей звичайної домашньої обстановки і вжитку від іншого майна спадкодавця. За чинним законодавством це питання є не тільки актуальним, а й досить складним, оскільки воно в значному обсязі може впливати на ті реальні частки, що будуть отримані спадкоємцями. Основним критерієм відмежування є поділ майна на предмети розкоші та предмети домашньої обстановки і вжитку, тому в юридичній літературі з'явилося визначення "звичайні" предмети, що мало б відокремити ці терміни. Але при всій важливості даного проблемного питання ні законодавство, ні вчені-цивілісти не змогли встановити чіткого переліку предметів домашньої обстановки і вжитку або хоча б критеріїв, за якими ту або іншу річ варто було б віднести до предметів розкоші або речей звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Із самої назви останньої категорії речей зрозуміло, що вони повинні слугувати одночасно задоволенню потреб як спадкодавця, так і осіб-спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Тому апріорі першим критерієм поділу речей звичайної домашньої обстановки та вжитку між особами, які мають право на обов'язкову частку, є спільне користування речами. Так, меблі в загальному порядку можуть вважатись такими, що перебувають у спільному користуванні, а прикраси, наприклад, із золота, особистими.

В.К. Дроніков відносив до предметів звичайної обстановки і вжитку лише речі, призначені для повсякденного задоволення звичайних потреб громадян. Отже, з цього положення мав би випливати висновок про інший критерій при поділі таких речей та розмежування їх від інших, а саме: повсякденність користування майном та звичайність потреб громадян. Тобто якщо особа, яка має право на обов'язкову частку, повсякденно разом із спадкодавцем користувалася цим майном та має потребу у подальшому його використанні, наприклад, спеціальний фільтр для очистки води для приготування нею лікарських настоїв. Тому ця особа має пріоритетне право на виділ їй такої речі у натурі.

Так будуть відокремлені предмети, які, по суті, і є предметами домашнього користування. Отже, предмети, які знаходяться на дачі, в гаражі, інших квартирах, належних спадкодавцю, мають визнаватись особистими його речами. Це положення буде корисним для нотаріуса, який має провадити опис спадкового майна спадкодавця, і має зафіксувати місце розташування цих предметів. Дачний будинок, за чинним законодавством, не може розцінюватись як місце проживання спадкодавця, оскільки він передбачений лише як місце відпочинку громадян. Гараж також має своє функціональне призначення, а тому речі, які в ньому знаходитимуться, не слід ототожнювати з речами звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Крім того, в разі знаходження речей спадкодавця у інших осіб, слід встановити факт, що вони знаходились у інших осіб, не були у спільному користуванні та були надані особисто спадкодавцем у користування іншим особам, а тому не можуть належати до предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Неможливо однозначно погодитися з позицією тих вчених, які вважають найважливішим критерієм вартість речі. У літературі зі спадкового права зустрічаються міркування щодо предметів домашньої обстановки і вжитку, до яких не відносять меблі з дорогих сортів деревини, килими тощо.

З цього приводу цікавою є концепція Барщевського М.Ю. Основним його аргументом є те, що велика кількість квартир прикрашена різного роду творами мистецтва: карбування, гравюри тощо, отже, це звичайна традиція. Тому виходить, що ці речі не можна однозначно віднести до предметів розкоші. Але з цією позицією важко погодитись, оскільки у законодавстві передбачається одночасне застосування двох критеріїв "обстановки" і "вжитку", а тому потребується обґрунтування "процесу вжитку зазначених прикрас". Хоча посуд фірми "Богемія" є коштовним, належить до антикваріату, але у деяких сім'ях ним користуються у повсякденному житті, при прийомі гостей. Тому цей критерій повинен враховуватися залежно від достатку сім'ї.

Інша річ - це коштовні меблі. Керуючись критерієм споживчого призначення предметів домашньої обстановки, варто визнати, що якщо в даній родині меблі з дорогих сортів деревини використовуються як звичайні, а не як прикраса квартири, то спадкування повинно відбуватися за правилами ст.1241 ЦК України. Тобто меблі мають певне завдання у квартирі - у них зберігаються речі, а з цього випливає одночасне їх використання та віднесення до предметів обстановки.

Не менш складним і важливим є питання про порядок спадкування домашніх бібліотек. Якщо бібліотека має велику наукову або художню цінність, містить антикварні видання, відрізняється повнотою зібрання з окремих напрямів науки або культури, то не тільки вартість такої бібліотеки значна, а й розподіл її не буде корисним жодному спадкоємцю,оскільки вплине на її повноту та водночас на її цінність. Такий статус має впливати на її спадкування. Але якщо спадкуванню підлягає звичайна домашня бібліотека, що стало в Україні звичайним явищем, коли така бібліотека створювалась для задоволення повсякденних культурних потреб усіх членів сім'ї, вона має спадкуватись як предмет домашньої обстановки та вжитку і навіть шляхом її розподілу між спадкоємцями.

Заслуговує на увагу і ще один аспект спадкування предметів домашньої постановки та вжитку, що висловлювався в юридичній літературі, але який автори вважають доцільним проаналізувати у контексті чинного ЦК.

За загальним правилом (ст. 1266 ЦК), внуки і правнуки спадкодавця спадкують за правом представлення ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім померлому батьку, матері, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

У зв'язку з цим виникає запитання: чи має право на одержання предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку неповнолітній онук спадкодавця, який постійно проживав з останнім з моменту свого народження, понад 10 років, але його батько, що помер до відкриття спадщини, не проживав разом зі спадкодавцем? Чи може спадкуватися обов'язкова частка за правом представлення?

Це питання, безумовно, є суперечливим. З одного боку, відповідно до точного змісту ст. 1266 ЦК, внуки, правнуки успадковують ту частку (однакову за розміром. -С.Ф.), яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Тому, якщо батько не мав права на предмети звичайної домашньої обстановки, то і його спадкоємці (внуки спадкодавця) так само не будуть мати на них права.

Але з іншого боку, ст. 1266 ЦК вказує, що внук (неповнолітній) з моменту смерті свого батька стає спадкоємцем свого діда за законом, причому спадкоємцем першої черги, і тому, як такий, що проживав разом зі спадкодавцем (дідом), має право на обов'язкову частку при наявності інших осіб, що спільно проживали з дідом, набуває право на одержання своєї частки предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку у натурі.

Перша із наведених тез здається помилковою вже тому, що називає онуків спадкоємцями раніше свого батька, що помер. У даних правовідносинах сторонами є дід (спадкодавець) і онук (спадкоємець). Останній виступає самостійним суб'єктом даних юридичних відносин (про це йшлося вище), а не як спадкоємець раніше померлого батька. Тому становище його батька ролі не повинно відігравати.

У ситуації ж, коли спадкодавець заповів усе своє майно, що складається з предметів домашньої обстановки, спадкоємцю, що разом з ним проживав, спадкоємець, що має право на обов'язкову частку, повинен одержати 1/2 тієї частки, яка належала б йому при спадкуванні за законом. При ньому не береться до уваги правило ст. 1241 ЦК. Це можливе в силу прямої вказівки ст. 1241 ЦК, що при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку. Відповідні роз'яснення містяться і в постанові Пленуму Верховного Суду України. Так, обов'язкова частка у спадщині визначається з урахуванням усіх спадкоємців за законом тієї черги, що при відсутності заповіту закликалася б до спадкування. При цьому береться до уваги вартість спадкового майна, незалежно від того, чи проживав хто-небудь зі спадкоємців разом зі спадкодавцем.