Розглядаючи такий складний аспект інституту спадкового права, як спадкування за заповітом та правом на обов'язкову частку, треба знати сучасні проблеми життя суспільства, дивитися якнайдалі у майбутнє, а також враховувати рівень юридичної обізнаності осіб та сучасну нотаріальну практику. При цьому практику діяльності нотаріальних органів слід брати до уваги саме такою, якою вона є, і лише потім виходячи із нотаріальної функції пропонувати відповідні зміни до законодавства.

З метою аналізу ст. 1241 ЦК України, яка регулює право на обов'язкову частку в спадщині, наведемо її в повному обсязі. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Частиною 2 цієї норми передбачено, що до обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Якщо взяти до уваги низький рівень юридичних знань більшості населення, то неважко зрозуміти, що особа, яка пише заповіт, не може знати про такі поняття, як обов'язкова частка у спадщині, заповідальний відказ, спадкова трансмісія, прирощення спадкових частин тощо. Отже, головним обов'язком осіб, які вправі посвідчувати заповіти, є роз'яснення змісту ст. 1241 ЦК України. Однак, якщо стереотип діяльності державних та приватних нотаріусів включає лише пропозицію заповідачу посвідчити "комп'ютерний шаблон" заповіту, в якому змінюються лише прізвища, то іншим особам для найповнішого задоволення прав громадян, які бажають посвідчити заповіт, заважає низький рівень їх юридичних знань.

З аналізу юридичної літератури можна зробити й інший висновок, що найпоширенішими фразами у заповітах є: "Зміст ст. 1241 ЦК України мені нотаріусом (головним лікарем) роз'яснено", без відповідних коментарів до цієї умови заповіту. Хоча, як свідчить адвокатська та педагогічна практика авторів, правильно сприйняти зміст ст. 1241 ЦК можуть не всі засоби, а роз'яснити юридично необізнаним особам суть цієї норми, здатні пише одиниці з них. Тому формально нотаріус ніби виконав всі покладені на нього обов'язки щодо роз'яснення наслідків вчинюваної нотаріальної дії, але на практиці з приводу таких роз'яснень виникає багато негативних наслідків. Тобто навіть прочитавши ст. 1241 ЦК України, нотаріус мав би з'ясувати - чи не бажає заповідач визначити в заповіті осіб, які мають право на обов'язкову частку і саме цю відповідь відображати в змісті заповіту. Формальне роз'яснення змісту ст. 1241 ЦК не має правового значення в змісті заповіту.

Інша група осіб не тільки не пише заповітів, але й упереджено ставиться до можливості бути доглянутими до смерті, тобто не укладає договір довічного утримання (догляду), багато хто не знає про існування нового виду правочину, яким є спадковий договір. В більшості випадків і перша, і друга група осіб сподіваються на справедливий розподіл спадкового майна чи спадкоємцями, чи державою. Тобто в цьому випадку від держави вимагається створення механізму законодавчого врегулювання спадкових відносин таким, щоб він відповідав духу справедливого розподілу спадщини і водночас забезпечував право громадянина - залишити своє майно і права тій особі, яку він вважає гідною цього. Отже, це складна та двоєдина задача, сутність якої полягає у правильному застосуванні і однозначному розумінні законодавчих норм, що регулюють спадкові правовідносини.

Якщо додати до вищенаведеного обставину, що заповідач після відкриття спадщини не може звернутися до суду за захистом своїх прав, то законодавцю, безумовно, слід обережніше ставитись до останньої волі громадянина.

Тому метою цього підпункту є аналіз проблем спадкових правовідносин, які не знайшли свого вирішення ні у чинному цивільному законодавстві, ні в чинному законодавстві про нотаріат, ні у проекті закону про нотаріат.

Насамперед в чинному законодавстві звертає на себе увагу неузгодженість ст. 1241 ЦК зі статтями 1217 та 1235 ЦК.

Слід зазначити, що незалежно від змісту ст. 1217 ЦК законодавець у ст. 1241 ЦК надає перевагу спадкуванню за законом, оскільки цією нормою передбачено можливість отримання обов'язкової частки незалежно від змісту заповіту, тобто за правом, визначеним законом. Але слід враховувати, що заповідач може у заповіті (ч. 2 ст. 1235 ЦК) без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, яке передбачене у ст. 1217 ЦК. Але одночасно за ч. З ст. 1235 ЦК заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Аналізуючи ці норми виникає ряд запитань, залежно від різних ситуацій, та необхідність їх вирішення.

Перше запитання. Якщо особа, яка має право на обов'язкову частку, умисно позбавила спадкодавця життя, але була зазначена у його заповіті, то, на нашу думку, треба керуватися ч. 6 ст. 1224 ЦК (загальна норма), де йдеться про випадки усунення від спадкування, тому що положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині.

Друге запитання. Якщо особа має право на обов'язкову частку, але вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві (ч. 5 ст. 1224 ЦК). При вирішенні цього питання слід звертатися до суду. А суд при розгляді цієї справи має враховувати насамперед те, що особами, які мають право на обов'язкову частку, є певне коло специфічних суб'єктів, які є неповнолітніми (в тому числі малолітніми), повнолітніми непрацездатними дітьми, непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками. Тому позивач повинен довести свої вимоги, що ці особи за станом здоров'я чи віком могли надати допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, але вони цього не зробили, тобто навмисно ухилялись від надання такої допомоги (див. проекти№ 140,141).

Третє запитання. Якщо особа, яка має право на обов'язкову частку, вчинила замах на спадкодавця та якщо спадкодавець знаючи про це все ж таки включив її у заповіт як особу, яка має право на обов'язкову частку. На нашу думку, на цю життєву ситуацію не буде поширюватися положення ч. 1 ст.1224 ЦК, тобто така особа не буде усунута від спадкування, оскільки тут має значення останнє волевиявлення спадкодавця-заповідача.

Четверте запитання. А якщо у інших спадкоємців є докази того, ш: спадкодавець під примусом включив особу, яка вчинила замах та яка має право на обов'язкову частку, у заповіт? На нашу думку, доцільно ставити питання про визнання такого заповіту частково (у тій частині, яка стосується особи, яка має право на обов'язкову частку) недійсним та усунення її від спадкування за правом на обов'язкову частку.

П'яте запитання. Якщо особа, яка мала право на обов'язкову частку, умисно перешкоджала спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяла виникненню права спадкування у неї не тільки на розмір обов'язкової частки, а на всю спадщину. На нашу думку, така особа може бути позбавлена (усунена) від права на спадкування у порядку ч. 6 ст. 1224 ЦК (див. проект№ 142).

Шосте запитання. Чи мають право на спадкування за правом обов'язкової частки непрацездатні батьки (усиновлювачі) після смерті їхньої дитини, які хоча і не були позбавлені батьківських прав, але ухилялися від виконання обов'язку утримання спадкодавця. На нашу думку, якщо є докази, що батьки (один із батьків - батько) ухилялися від утримання дитини, не платили(в) аліменти, призначені судом, був у розшуку, за що притягувався до кримінальної відповідальності, то за позовом матері він може бути усунений від спадкування (див. проект № 143).

Сьоме запитання. Оскільки за СК передбачається, що баба, дід, брат, сестра можуть утримувати своїх онуків, сестер, братів, а ухилялись від надання такого утримання та, крім того, у ч. З ст. 1224 ЦК йдеться і про інших осіб, тому коли виникне питання спадкування після смерті онуків, братів, сестер за правом на обов'язкову частку, ці особи можуть бути також усунуті від спадкування за рішенням суду.

Восьме запитання. Чи можуть спадкувати чоловік (дружина) за правом на обов'язкову частку, коли шлюб був визнаний недійсним після смерті одного із подружжя. При вирішенні питання слід виходити з підстав для визнання шлюбу недійсним та тих правових наслідків, які при цьому мають місце. З цією метою звернемося до норм СК.

Так, за ст. 45СК недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, зокрема права спадкування у першій черзі та за правом на обов'язкову частку (статті 1241, 1261 ЦК). При цьому слід враховувати статті 39, 40, 41СК.

Дев'яте запитання. Чи може спадкувати дитина за правом на обов'язкову частку після батьків, якщо шлюб між ними був визнаний недійсним ніс ля їх смерті.

За статтею 47СК недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків та дитини, яка народилась у цьому шлюбі, тому дитина може мати право на спадкування після смерті її батька разом із її базою да дідом, як за правом на обов'язкову частку, так і за правом у першій черзі. Але при цьому слід враховувати дві правові ситуації. Якщо є заповіт батька дитини на його батьків, а дитина у цьому заповіті не зазначена, то вона спадкуватиме за правом на обов'язкову частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту їй належатиме одна друга частини від тієї частки, яка належала б кожному спадкоємцеві у разі спадкування за законом. Якщо ж заповіту не буде, то ця дитина спадкуватиме у першій черзі разом із дідом та бабою - батьками її батька. Мати дружини нічого не спадкуватиме, по-перше, це зумовлено тим, що донька нічого у шлюбі не придбавала. Але якщо б мала місце ситуація, що це подружжя придбало за спільні кошти автомобіль, то мати цієї жінки могла б претендувати як одна із спадкоємців першої черги на частку із 1 / 2 частини спільно набутого її дочкою майна у цьому шлюбі.

Перелік проблемних запитань можна було б ще продовжувати, але неможливо вичерпати усі аспекти життя людей. Наведені життєві ситуації та проблемні питання, які виникають із їх вирішенням, свідчать про те. що спадкові відносини досить багатогранні, тісно переплітаються із сімейними та іншими цивільними правовідносинами, тому потребують детального аналізу, поглибленого вивчення як практики діяльності нотаріусів, адвокатів, так і судової практики з метою вдосконалення як законодавства, так і реального захисту спадкових прав громадян.

Отже, змістом ст. 1241 ЦК України є перерозподіл спадщини державою з врахуванням інтересів найбільш незахищених верств громадян у разі не-зазначення їх у заповіті або порушення їхніх прав змістом заповіту. Це положення зрозуміле і таке право держави не викликає сумнівів у наш час. оскільки деякі верстви населення потребують додаткового захисту їх інтересів. Сподіваємось, що у майбутньому наша держава надаватиме таких особам допомогу за власний рахунок. Тоді поняття "утриманець" як особа, залежна лише від утримувача, зникне з юридичної лексики і не будуть порушуватись умови ч. 1 ст. 41 Конституції.