Повною цивільною дієздатністю можуть наділятися й особи, які записані матір'ю і батьком дитини, що свідчить, з одного боку, про їх обов'язок забезпечувати себе та свою дитину всім необхідним, але виходячи з умов реального життя такі "діти" потребують допомоги батьків. Тому набуття такими особами повної цивільної дієздатності слід розглядати у сукупності з реальними відносинами між ними і спадкодавцем. Зокрема, якщо спадкодавець надавав допомогу своїм дітям та внукам, то такі особи вправі претендувати на обов'язкову частку в неменшому розмірі надаваної спадкодавцем допомоги.

Непрацездатність вдови (вдівця), батьків може зумовлюватися пенсійним віком та наявністю інвалідності, але ці обставини свідчать також про потенційну непрацездатність, однак на практиці особи пенсійного віку та інваліди працюють і в деяких випадках отримують значну заробітну платню. Тому такі особи фактично не мають права на обов'язкову частку, але суд не може їх позбавити права на спадкування навіть у тому випадку, коли вони ніяких відносин із спадкодавцем не підтримували. У таких випадках суд може лише істотно зменшити розмір обов'язкової частки.

Отже, добрі стосунки між спадкодавцем і спадкоємцями та надавана спадкоємцям допомога - це загальна позитивна умова, яка має приводити до отримання обов'язкової частки спадщини в повному обсязі.

Питання про реальний розмір обов'язкової частки перед судом вправі ставити, на наш погляд, спадкоємці за заповітом та виконавець заповіту.

До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Розмір обов'язкової частки спадщини рахується шляхом умовного відсторонення правовідносин за заповітом і взяття в цьому випадку за основу спадкування за законом. Такий спосіб розрахунку випливає з норми: "...половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом".

Отже, розмір обов'язкової частки спадщини визначається виходячи з того, що розмір всієї спадщини приймається умовно за одиницю, а розмір частки спадкоємця за законом визначається шляхом поділу всієї спадщини на кількість спадкоємців за законом, що закликаються до спадкування (п). Тобто такий проміжковий результат на практиці називають ідеальною часткою, а саме: 1/п.

Тоді обов'язкова частка буде дорівнювати: 1/n х 1/2 = 1/2п.

Наприклад, після смерті спадкодавця залишилося 5 спадкоємців за законом: п = 5, два з яких мають права на обов'язкову частку, а спадщина заповідана "сторонній особі", тоді кожний з них отримає:

обов'язкова частка кожного із спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку, буде дорівнювати:

1/5x1/2- 1/10.

Спадкоємець за заповітом отримає все, що залишиться після відрахування двох обов'язкових часток: 1 - 1/10-1/10 = 4/5.

Унаведеному способі розрахунку брався до уваги заповіт на все майно, якому особа, яка має право на обов'язкову частку, не зазначена в заповіті . таким чином позбавлена права на спадкування. На практиці можуть існувати заповіти, в яких така особа буде зазначена як спадкоємець, тому з зникатиме питання про те, що вона вправі спадкувати або за заповітом, або за правом на обов'язкову частку, і залежно від розміру отримуваної спадщини їй може бути вигідніше скористатися тим чи іншим правом.

У наведеному розрахунку велике значення для встановлення обов'язкової частки має кількість спадкоємців за законом, які спадкували б за заковом. Але коло спадкоємців за законом залежить від того, що спадкоємець вправі відмовитися від прийняття спадщини, тому такий спадкоємець навіть не маючи права на обов'язкову частку може впливати на реальний її розмір.

Отже, наведені та багато інших проблемних питань свідчать про складність розрахунку реальної обов'язкової частки, з чим на практиці стикаються як спадкоємці, так і нотаріуси, адвокати і судді. Тому вважається, зло ця норма має бути переглянута щодо більш чіткої регламентації правовідносин.

Положення частини 2 ст. 1241 ЦК має застосовуватися в тих випадках, ноли заповідано лише частину майна, та спадкоємця, що має право на обов'язкову частку, зазначено як відказоодержувача. Тому при розрахунку обов'язкової частки має враховуватися та частина успадкованих прав, що реально збільшує розмір обов'язкової частки, встановленої законом. Положення про вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку з 2004 р. не може впливати на розмір обов'язкової частки, оскільки такі предмети спадкуються на загальних підставах, а окремі особи мають переваги лише в їх отриманні в натурі.

Категорична форма ч. З ст. 1241 ЦК "будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку", з одного боку "посилює" зміст ч. 2 даної статті, а з іншого боку, може мати самостійне значення. Так, у разі зазначення в заповіті про обов'язок спадкоємців повернути борг спадкодавця, можна трактувати це положення як обтяження спадщини боргом. Але дана гіпотеза має бути спростованою на підставі ст. 1218 ЦК, за якою спадщина складається одночасно із прав та обов'язків спадкодавця, тому боргові зобов'язання спадкодавця не є "обмеженнями та обтяженнями", а є складовою частиною спадщини. Дану норму пропонується сприймати щодо тих "обмежень та обтяжень", які встановлюються заповідачем на користь будь-яких осіб, включаючи відказоодержувачів, спадкоємців і навіть необмеженого кола осіб, коли йдеться про досягнення суспільно корисної мети, оскільки такі обмеження не повинні впливати на розмір обов'язкової частки. Тобто пропонується відмежовувати як об'єктивну обставину "обмеження і обтяження", які мали місце до відкриття спадщини, а після - як суб'єктивну, що впливає на права спадкоємців за правом на обов'язкову частку. Наприклад, якщо спадкодавцем було укладено договір довічного утримання або спадковий договір, то наслідки посвідчення

таких договорів мають сприйматися такими, якими вони є, якщо набувач майна належним чином виконав свої обов'язки. У такому разі предмет цих договорів не слід брати до уваги при визначенні обов'язкової частки, а в інших випадках, коли на спадкоємців покладено обов'язок вчинити дії для досягнення суспільно корисної мети, витрати за цими діями не повинні братися до уваги при визначенні обов'язкової частки.