Інший випадок виник у справі Макгінлі та Іген проти Великої Британії (McGinley and Egan). Позивачі стверджували, що мали право на доступ до доку­ментів, які дозволили б їм визначити, чи піддавалися вони небезпечному впливу радіації на Острові Різдва, де Велика Британія проводила ядерні випробування, для того, щоб оцінити можливі наслідки цих випробувань для здоров'я. Суд відзначив, що один із позивачів (Макгінлі) під час програми ядерних випробу­вань Великої Британії на острові служив оператором на заводі і знаходився на відстані 40 км від місця п'яти вибухів. Пан Іген служив машиністом котельні на кораблі, що, відповідно до оборонного відомства, знаходився на відстані при­близно 100 км від одного з вибухів. Під час кожного вибуху позивачам було нака­зано брати участь у шикуванні під відкритим небом. Індивідуальний контроль за станом здоров'я був відсутній. Позивачі залишилися в неведенні про те, чи підда­лися вони впливу радіації, чи був ризик їхньому здоров'ю.

Суд вирішив, що питання доступу до інформації, яка могла або розвіяти побо­ювання позивачів, або дозволити їм оцінити ступінь небезпеки, був тісно пов'язаний з їх приватним і сімейним життям у межах ст. 8. Тому скарга підпадає під дію статті і стосується не якоїсь дії з боку держави, а ненадання позивачам до­ступу до інформації. Суд зазначив: оскільки відомо, що вплив високих рівнів радіації має приховані, але серйозні і тривалі наслідки для здоров'я, то цілком природно, що занепокоєння позивачів заподіяло їм значні страждання. Наявні в держави матеріали містили інформацію, яка могла б допомогти позивачам оціни­ти рівень радіації там, де вони знаходилися під час випробувань. У позивачів був інтерес в одержанні доступу до цих документів у межах ст. 8. Зважаючи на те, що адекватний суспільний інтерес був відсутній, Суд вирішив, що має місце пози­тивне зобов'язання за ст. 8. У рішенні Суду говорилося: якщо держава розпочи­нає небезпечні дії, які можуть мати приховані шкідливі наслідки для здоров'я тих, хто залучений у такі дії, повага до приватного і сімейного життя за ст. 8 вимагає встановлення ефективної і доступної процедури, яка б дала змогу особам зверта­тися за всією інформацією, що стосується справи.

Однак на підставі поданих фактів, існування яких-небудь документів, що свідчать про небезпечний рівень радіації, не було доведено і тому є тільки припу­щенням. Справа Макгінлі та Іген проти Великої Британіївідрізняється від справи Гуерра та інші проти Італі. В італійській справі не заперечувалося, що жителі Манфредонії піддавалися ризику з боку згаданого заводу, і що державна влада ма­ла у своєму розпорядженні інформацію, яка дала змогу жителям оцінити цей ри­зик і вжити заходів з його запобігання.

В англійській справі позивачі мали право на процедуру, що дала б змогу їм за­питати документи в оборонного відомства. Суду не були представлені свідчення того, що процедура не забезпечувала ефективний доступ до таких документів. Жоден із позивачів не вирішив скористатися цією процедурою або запитати у компетентних органів надати ці документи. Суд вирішив, що держава виконала своє позитивне зобов'язання за ст. 8.

Доступ до інформації іноді може бути отриманий на підставі інших статей Конвенції. Наприклад, це можливо, якщо позивач звертається зі скаргою на відмову держави надати документи через «національну безпеку», або якщо пози­вач указує на те, що має потребу в цих документах для ефективного ведення спра­ви в суді. В останньому випадку питання може підпадати не під статті 8 чи 10, а під ст. 6 у контексті ефективного доступу до правосуддя.

Не було знайдено позитивне зобов'язання й у справі Османа (Osman). Пози­вачі, мати і син, обвинувачували поліцію в бездіяльності. За їхніми словами, поліція не зуміла, по-перше, покласти кінець залякуванню і погрозам їх родині з боку третьої особи, по-друге, запобігти пораненню другого позивача й убивству його батька цією третьою особою. Позивачі заявили, що була порушена ст. 8. Суд не визнав установленим, що поліція знала чи зобов'язана була знати у відповідні моменти часу про те, що ця третя особа становить пряму і наявну загрозу життю другого позивача. Реакція поліції відповідала обов'язкам держави у межах ст. 2 (гарантія права на життя). Не було порушено позитивне зобов'язання відповідно до ст. 8 (гарантії фізичної цілісності другого позивача). Суд прийняв висновок поліції про відсутність необхідних підстав для кримінального обвинувачення цієї третьої особи в переслідуванні.

Щодо охорони довкілля, то на сьогодні Суд не пішов далі твердження, що позитивне зобов'язання за ст. 8 обмежується необхідністю з боку влади надавати доступ до відповідної інформації щодо різних екологічних небезпек та інших джерел незручностей. Влада також повинна забезпечувати адекватний законо­давчий (процесуальний) захист у справах з обвинувачення у спричиненні незруч­ностей місцевим жителям. Суд не визнає фінансове або інше зобов'язання держави за ст. 8 ні у зв'язку із впливом міського розвитку на екологічну ситуацію поблизу майна позивача (Kyrtatos v. Greece), ні у зв'язку з незручностями від шуму в результаті нічних авіапольотів (Hatton and Others v. the UK).

У справі Ботта проти Італії (Botta v Italy) мова йшла про те, що приватні лаз­неві заклади перешкоджали доступу інвалідів до пляжу і моря, а держава не тур­бувалася вирішенням цієї проблеми. Суд ухвалив, що право на повагу до приват­ного життя включає фізичну і психологічну цілісність людини (гарантії ст. 8 Конвенції). Це, насамперед, повинно забезпечити розвиток (без стороннього втручання) особистості кожної людини в його стосунках з іншими людьми. Суд вирішив, що заявлене позивачем право (одержувати доступ до пляжу і моря в місці, розташованому вдалині від звичайного місця його проживання, під час своєї відпустки) належало до міжособистісних відносин дуже широкого і невиз-наченого масштабу. Суд не знайшов можливого прямого зв'язку між заходами, шо (на думку позивача) повинна була вжити держава, і приватним життям пози­вача. Суд дійшов висновку, що ст. 8 незастосовна.

До 2002 р. (справа Christine Goodwin v. the UK) Суд не визнавав безумовного позитивного зобов'язання держав у законному визнанні зміни статі, як це було й у більш ранніх справах про транссексуалів (див. Rees, Cossey, Sheffield and Horsham). У справі Christine Goodwin Суд вирішив, що зростаюча європейська традиція визнання транссексуалів виправдовує необхідність зміни прецедентно­го права у цьому питанні. Потім Суд пішов ще далі, визнавши порушенням ст. 8 відмову приватної страхової компанії відшкодувати витрати на хірургічну операцію зі зміни статі.

Суд (непрямо) визначив деякого роду позитивне зобов'язання у згаданій вище справі Пека (Peck). Нагадаємо, Суд відзначив неприйняття державою певних за­ходів для захисту приватного життя позивача: передаючи приватним засобам ма­сової інформації делікатні кадри невдалого самогубства позивача, влада повинна була докласти максимум зусиль, щоб забезпечити ретушування кадрів.

На державі також лежить зобов'язання не допустити витік у засоби масової інформації відомостей, що торкаються приватного життя громадян. З цього при­воду повинні бути надані належні гарантії. Якщо витік відбудеться, держава повинна ефективно розслідувати ситуацію.

У той самий час не були визнані позитивним зобов'язанням питання імміграції (справа Abdulaziz, Cabales and Balkandali), оскільки інтереси контролю імміграції переважують бажання позивачів (легальних іммігрантів) запросити своїх родичів на постійне проживання у Великій Британії. Не було визначено позитивне зобов'язання й щодо делікатного питання анонімних пологів.