Відповідно до вимог п. 6 ст. 45 КПК України, участь захисника є обов'язковою при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного харак­теру. Якщо захисник не запрошений неповнолітнім або його законним представ­ником, суддя призначає захисника і забезпечує його участь у справі відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 47 КПК України. Однак суди не завжди дотримуються цієї вимоги.

Суди повинні мати на увазі, що перелік примусових заходів виховного харак­теру вичерпний. Суд вправі призначити один або декілька з них і разом з цим призначити неповнолітньому вихователя. Але, як свідчить практика, суди засто­совують до неповнолітнього лише один примусовий захід виховного характеру, переважно (76,8 %) — передачу неповнолітнього під нагляд батьків.

Важливо, щоб в ухвалі (постанові) суд обґрунтував, чому він вважає доцільним звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності і застосувати до нього примусовий захід виховного характеру. При цьому суд повинен обрати та­кий з них, що найбільше сприятиме виправленню і перевихованню непо­внолітнього. Вирішуючи питання, чи слід застосовувати такий примусовий захід, як віддання неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, суд враховує, що цей захід застосовується лише за наявності даних про їхню здатність забезпечити виховний вплив та постійний контроль за поведінкою непо­внолітнього. Не можна передавати неповнолітнього під нагляд батькові чи матері, які позбавлені батьківських прав або через свою поведінку не здатні пози­тивно впливати на нього. Деякі суди не зазначають у постановах прізвища батьків, яким передається дитина під нагляд.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою колективу за місцем навчання або місцем роботи по­рушника закону за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання. Неповнолітній також може бути переданий під на­гляд окремих громадян на їх прохання, але вони зобов'язані при цьому здійсню­вати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

При передачі неповнолітніх під нагляд їхніх батьків суди у деяких випадках усупереч вимогам ст. 447 КПК України заслуховують пояснення законних пред­ставників, не з'ясовують здатність батьків забезпечити позитивний виховний вплив на неповнолітніх, контролювати їх поведінку.

Суд вирішує питання про направлення неповнолітнього до спеціальної на­вчально-виховної установи для дітей і підлітків, коли він вийшов з-під контролю батьків чи осіб, які їх замінюють, не піддається виховному впливу і застосування інших примусових заходів виховного характеру не дають результатів. Відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні ус­танови для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р., до загальноосвітніх шкіл соціаль­ної реабілітації направляються за рішенням суду неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації — віком від 14 років. Проте не можуть направлятися в ці установи особи, які страждають на захворю­вання, зазначені у переліку, що його містить Інструкція про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних учи­лищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання (затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства освіти України від 5 травня 1997 р. № 137/131, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 серпня 1997 р.; далі — Інструкція).

Однак суди не в усіх випадках з'ясовують питання про можливість перебуван­ня в такій установі підлітків за станом здоров'я.

Узагальнення засвідчило, що в значній кількості справ, які були направлені в суди відповідно до статей 73, 9 КПК України, відсутні дані про здоров'я та загаль­ний розвиток неповнолітнього. Відповідно до зазначеної Інструкції медичний огляд неповнолітніх для визначення можливості їх утримання у загальноосвітніх школах та професійних училищах соціальної реабілітації провадиться до розгля­ду справ у судах.

Статтею 433 КПК України визначено, що однією з обставин, яку необхідно з'ясувати у справах про злочини неповнолітніх, є стан здоров'я та загального роз­витку підлітка. Якщо це не було зроблено, то досудове чи судове слідство відповідно до п. 4 ст. 368 КПК України може бути визнано однобічним і непо­вним. У зв'язку із наведеними обставинами судам необхідно мати на увазі, що органи слідства та прокуратури, направляючи кримінальну справу до суду в порядку ст. 73 або ст. 9 КПК України, повинні згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 433 КПК України з'ясувати стан здоров'я, для чого мають провести медичне обсте­ження неповнолітнього.

Складним є питання про застосування примусових заходів виховного характе­ру до неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загаль­ноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації. Відповідно до Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації та Положення про професійне училище соціальної реабілітації (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859), до цих установ не можуть бути направлені діти і підлітки, які страждають на захворювання, зазначені в Інструкції. Згідно з переліком, що містить зазначе­на Інструкція (п. 11), не підлягають направленню до шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації діти і підлітки, які мають психічні захворювання, туберку­льоз, ревматизм, уроджені вади серця, інфекційні та венеричні хвороби, рад хронічних захворювань, таких, як виразкова хвороба шлунка, бронхіальна астма з тяжкими частими приступами, захворювання крові, цукровий діабет, а також хворі на СНІД тощо.

За наявності таких захворювань суди не можуть направляти неповнолітніх до спеціальної навчально-виховної установи. Найчастіше до цих дітей суди застосо­вують такий примусовий захід виховного характеру, як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють.

Судова практика свідчить, що примусовий захід виховного характеру у виді пе­редачі під нагляд батьків у багатьох випадках є малоефективним. Багато з таких не­повнолітніх давно вийшли з-під контролю батьків або батьки негативно впливають на них чи позбавлені батьківських прав, тобто діти передані під нагляд батьків, які виявилися неспроможними виховувати свою дитину належним чином, або й самі втягнули її у злочинну діяльність. Суди змушені застосовувати до таких непо­внолітніх менш суворі заходи виховного характеру через їхню хворобу.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону від 24 січня 1995 р., у державній системі охо­рони здоров'я повинні бути створені центри медико-соціальної реабілітації для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотики, а також для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації.

Ще однією проблемою є відсутність контролю з боку суду за виконанням по­станов про застосування примусових заходів виховного характеру.

Для здійснення контролю за виконанням рішення про застосування примусо­вого заходу виховного характеру суд повинен інформувати службу у справах не­повнолітніх про його прийняття.

Причини порушення вимог закону під час провадження справ щодо непо­внолітніх Судова палата з кримінальних справ Верховного Суду України вбачає у недосвідченості слідчих і суддів (деякі з них досконально не володіють спе­цифікою розслідування і розгляду кримінальних справ цієї категорії), їхній пере­вантаженості в роботі, тяжінні до спрощення процесу та нехтуванні вимогами за­кону щодо забезпечення підвищеної правової захищеності неповнолітніх. Тому важливо запровадити спеціалізацію суддів щодо розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми. У «Пекінських правилах» (пр. 22.2) міститься рекомен­дація підбирати персонал органів правосуддя з врахуванням різних категорій не­повнолітніх, які вступають у контакт із системою правосуддя, а також докладати зусиль для забезпечення справедливого представництва жінок і національних меншин в органах правосуддя у справах неповнолітніх.

Необхідною є також спеціалізація слідчих органів внутрішніх справ, на яких відповідно до ст. 112 КПК України покладено обов'язок здійснювати проваджен­ня досудового слідства в усіх справах про злочини неповнолітніх. Слідчим цих ор­ганів необхідно дотримуватися вимог закону щодо забезпечення неповнолітнім права на захист, позбутися практики допиту як свідків неповнолітніх, стосовно яких провадиться досудове слідство.

Розслідування та розгляд справ щодо неповнолітніх осіб мають здійснювати найбільш кваліфіковані та досвідчені слідчі і судді. Уся діяльність органів досудо­вого слідства і суду з розслідування та розгляду справи неповнолітнього повинна мати виховне запобіжне значення.