1. Виконання зобов´язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

2. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов´язання.

Забезпечення виконання зобов´язання - традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов´язання само по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при використанні кредитором заходів відповідальності відносно несправного боржника у останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантій належного виконання боржником зобов´язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть наступити у випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі заходи називаються видами (способами) забезпечення виконання зобов´язання.

Види забезпечення виконання зобов´язань мають характерні ознаки:

мають майновий зміст;

націлені на спонукання боржника до виконання свого боргу (а не тільки на його покарання як правопорушника);

носять додатковий (акцесорний) характер (докладніше щодо цієї ознаки див. ст. 548 та коментар до неї);

можуть забезпечувати лише дійсні зобов´язання (тобто такі, наприклад, що не припинились у зв´язку із спливом строку позовної давності).

Враховуючи викладені характерні риси, види (способи) забезпечення виконання зобов´язань, можна визначити, як передбачені законом або договором спеціальні заходи майнового характеру, що стимулюють належне виконання зобов´язань боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог (інтересів) кредитора.

Поряд із традиційними видами (способами) забезпечення виконання зобов´язань, які й раніше існували в цивільному законодавстві України (див. ст. 178 ЦК 1963 р.), а саме: неустойкою (ст.ст. 549-552 ЦК), порукою (ст.ст. 553-559 ЦК), гарантією (ст.ст. 567-569 ЦК), завдатком (ст.ст. 570-571 ЦК), заставою (ст.ст. 572-593 ЦК), — ЦК, що коментується, вміщує в собі новий (порівняно із ЦК 1963) спосіб забезпечення виконання зобов´язання, який раніше не був відомий нашому законодавству. Мова йдеться про притримання (ст.ст. 594-597 ЦК).

Принциповою відмінністю положень про забезпечення виконання зобов´язань, що вміщуються в ЦК, від раніше діючого законодавства є те, що як законом, так і договором можуть встановлюватися і інші (окрім тих, що вказані у статті, що коментується) способи забезпечення виконання зобов´язань. До них, зокрема, може бути віднесено страхування. Статтею ж 178 ЦК 1963 р. передбачався вичерпний перелік видів забезпечення виконання зобов´язань, що не підлягав розширенню.

Разом з тим, слід відмітити, що нові способи забезпечення виконання зобов´язань можуть встановлюватися лише договором чи законом, а не іншими актами цивільного законодавства, що перелічені у ст. 4 ЦК: указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України т.ін.

Всі способи (види) забезпечення виконання зобов´язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх у три групи:

I  — встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);

II  — супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);

III  — мають на меті залучення до зобов´язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

Забезпечення виконання зобов´язання будь-яким із способів, передбачених ст. 546 ЦК, також створює зобов´язальне прововідношення між кредитором та боржником (або іншою особою, яка забезпечує зобов´язання боржника). Оскільки цивільний закон не встановлює будь-яких обмежень щодо того, виконання якого зобов´язання може бути забезпеченим, то й додаткове забезпечувальне зобов´язання у свою чергу може бути забезпеченим будь-яким з передбачених договором чи законом способів.

Від видів (способів) забезпечення виконання зобов´язань слід відрізняти так звані «заходи оперативного діяння (впливу)». До них зокрема відносяться: відмова від сплати недоброякісного товару, перевід несправного боржника на попередню оплату продукції і т.п. Такі дії в цивільно-правовій доктрині являють собою самостійний вид наслідків невиконання або неналежного виконання зобов´язань, що не мають ніякого відношення до способів забезпечення зобов´язань. Вони не тягнуть виникнення самостійного зобов´язання і не становлять предмет цього зобов´язання (на відміну від забезпечувальних зобов´язань), оскільки є односторонньою дією кредитора по зміні або припиненню зобов´язання.