1. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Врахування значення і ролі особи поручителя зумовило також необхідність вирішення питання про оцінку вартості послуг поручителя.

ЦК 1963 р. ці питання не регулював, і це було однією з причин того, що, як правило, послуги поручителями надавалися безоплатно. Тому у практиці цивільного обігу можливості застосування поруки не використовувалися повною мірою через відсутність зацікавленості поручителів у наданні таких послуг. Адже поручитель ніс відповідальність у тому ж обсязі, що й основний боржник. Замість ризику, що на нього покладався, він лише мав перспективу одержати права кредитора по цьому зобов´язанню. Природно, що бажаючих безоплатно ризикувати своїм майном (адже стягнення боргу і збитків з основного боржника є дуже проблематичним, про що свідчить той факт, що цього не зробив кредитор по основному зобов´язанню) знаходиться не так вже багато.

У зв´язку з цим негайною виявилася необхідність підвищення зацікавленості потенційних поручителів у прийнятті на себе обов´язків по забезпеченню виконання зобов´язань.

З врахуванням цих обставин у ст. 558 ЦК прямо передбачено, що поручитель має право на винагороду за послуги, що він надав боржнику, якщо це передбачено договором. Отже, обов´язок боржника надати винагороду виникає не автоматично, а повинна бути передбачена договором.

Умова про оплату послуг поручителя може бути включена у договір поруки або у момент його укладення, або у процесі виконання такого договору.