Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 570. Поняття завдатку

1.  Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов´язання і на забезпечення його виконання.

2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Завдаток відповідно до ст. 546 ЦК визнається одним з традиційних видів забезпечення виконання зобов´язань. Із визначення завдатку, закріпленого в статті, що коментується, можна вивести його характерні риси:

по-перше, завдатком можуть забезпечуватися тільки зобов´язання, що виникають із договорів. Відповідно він не може використовуватися для забезпечення деліктних зобов´язань, зобов´язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення, та деяких інших;

по-друге, завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошового зобов´язання. Цей висновок випливає із положення, що завдаток видається відповідній стороні в договірному зобов´язанні в рахунок належних з неї платежів.

Новелою цивілістичної доктрини України є визнання завдатком не тільки грошової суми, але й рухомого майна. Статтею 195 ЦК 1963 року передбачалось, що завдатком могла бути тільки грошова сума, адже таке положення було традиційним ще з доби дореволюційного права.

В залежності від предмета (форми) завдатку нині можна виділити два види завдатку: грошовий та майновий.

Згідно змісту частини першої ст. 570 ЦК нерухоме майно виступати в якості завдатку не може.

ЦК прямо закріплює три основні функції завдатку, а саме:

платіжна, оскільки видається в рахунок належних платежів. Наприклад, якщо покупець при придбанні телевізора вартістю 500 гривень передав продавцю 100 гривень завдатку, то йому належить доплатити в майбутньому ще 400 гривень;

доказова, оскільки підтверджує факт укладення договору (факт виникнення договірного зобов´язання). Це позначає, що, якщо сторонами не заперечується факт видачі (отримання) завдатку, а також якщо це і заперечується, але даний факт підтверджується доказами, договір вважається укладеним. З іншого боку, якщо договором передбачена сплата однією з сторін завдатку, то він вважається укладеним лише після виконання відповідним контрагентом свого обов´язку;

забезпечувальна, полягає в тому, що сторони додатково пов´язані гарантією. Якщо сторона, яка передає завдаток, ухиляється від виконання договору, вона втрачає завдаток; а при порушенні зобов´язання стороною, яка отримала завдаток, вона зобов´язана повернути його іншій стороні в подвійному розмірі (докладніше щодо цієї функції див. ст. 571 ЦК та коментар до неї.)

Угода про завдаток згідно норм ст. 547 ЦК повинна вчинятися у письмовій формі під страхом визнання її нікчемною (докладніше див. коментар до вказаної статті ЦК.)

Завдаток за своєю суттю є двостороннім у тому розумінні, що він опосередковує відносини тільки боржника та кредитора. Можливість надання завдатку третьою особою, яка не приймає участі в основному зобов´язанні, законодавче не передбачена. Такі дії третьої особи слід кваліфікувати як заклад, а саму цю особу — вважати майновим поручителем (ст. 583 ЦК).

Новим положенням цивільного законодавства (порівняно із ЦК 1963 р.) є доповнення правового регулювання завдатку положенням, яке визначає долю грошової суми, яка передана боржником кредитору, коли є сумніви відносно того, чи є сплачена сума завдатком (зокрема, внаслідок недотримання правил про просту письмову форму угоди про завдаток). У цьому випадку внесена грошова сума визнається авансом.

Аванс — це певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредитору у рахунок майбутніх платежів (ч.2 ст. 570 ЦК). Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчує факт наявності зобов´язання (доказова функція), а також зараховується в рахунок майбутніх платежів (платіжна функція), але не може бути визнаним одним із способів забезпечення виконання зобов´язання. Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення практично у всіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов´язана до його повернення у більшому розмірі.

Для того, щоб сплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. В протилежному випадку отримана кредитором від боржника сума вважається авансом.