1. Зобов´язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов´язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов´язання.

Стаття, що коментується, вміщує в собі незвичайне для забезпечувальних зобов´язань правило, яке закріплює незалежність гарантії від долі основного зобов´язання.

Відповідно до ст. 548 та інших статей ЦК, характерною рисою забезпечувальних правовідносин є акцесорність, яка полягає в тому, що недійсність основного зобов´язання зазвичай тягне за собою недійсність зобов´язання, яке його забезпечує, а припинення основного зобов´язання, як правило, тягне і припинення його забезпечення.

Разом з тим при припиненні додаткових забезпечувальних гарантійних правовідносин своє існування продовжує трансформована гарантія, яка вже не є способом забезпечення виконання зобов´язань. Так, відповідно до спеціальної норми ст. 562 ЦК не припиняється, як це вказано в статті, що коментується, «зобов´язання гаранта перед кредитором» про сплату гарантійної суми, яке стає самостійним грошовим зобов´язанням. Навіть в тому випадку, якщо основне зобов´язання буде припинено, у тому числі з причини його належного виконання боржником, вимога бенефіціара згідно зі ст. 565 ЦК підлягає задоволенню гарантом. З іншого боку продовжує існування обов´язок принципала оплатити, якщо це передбачено угодою сторін, послуги гаранта на підставі ст. 567 ЦК, навіть якщо бенефіціар не пред´явить до нього вимоги про сплату суми гарантії. Все це можна пояснити тим, що гарантія, виходячи з її суб´єктного складу, стала своєрідним видом надання сплатних послуг, який передбачає для гаранта резервування, тобто вилучення з обігу, певної грошової суми, адже гарантії за своєю економічною та юридичною суттю відносяться до кредитних операцій (див. Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджену постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р.).

Незважаючи на певну незалежність гарантії від основного зобов´язання, не викликає сумнівів застосування до цього виду забезпечення виконання зобов´язань правил ст. 548 ЦК, відповідно до яких, по-перше, забезпечення зобов´язання гарантією може здійснюватися лише відносно дійсного на момент її надання зобов´язання. Це випливає з того, що гарант гарантує перед бенефіціаром виконання принципалом свого обов´язку, а відповідальність гаранта, навіть при припиненні та недійсності основного зобов´язання, постає тільки за порушення зобов´язання боржником (ст. 560 ЦК). Тобто гарантія носить перспективний характер. Спочатку повинно мати місце зобов´язання (обов´язок боржника), потім — його порушення, потім — відповідальність гаранта. Таким чином, припинення або недійсність основного зобов´язання, про які йдеться в статті, що коментується, можуть мати місце тільки після набрання чинності гарантією.

По-друге, недійсність правочину про забезпечення виконання зобов´язання гарантією, наприклад, внаслідок дефекту форми, не спричиняє недійсність основного зобов´язання.

Принцип незалежності зобов´язань гаранта перед бенефіціаром від основного зобов´язання проявляється також в тому, що підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора можуть бути виключно підстави, пов´язані із недодержанням умов самої гарантії, що не мають ніякого відношення до основного зобов´язання (ст. 565 ЦК).

Стаття, що коментується, підкреслює, що передбачене банківською гарантією зобов´язання гаранта перед бенефіціаром не залежить в відносинах між ними від основного зобов´язання, в забезпечення якого вона видана, навіть якщо в гарантії буде міститися посилання на основне зобов´язання.

Викладені в ст. 562 ЦК норми є новелою цивільного права України, оскільки із змісту ст. 194 ЦК 1963 р. прямо випливало, що гарантія припинялась із припиненням забезпечуваного нею зобов´язання.