1. Обов´язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

У разі порушення гарантом свого обов´язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Встановлюючи межі зобов´язання гаранта, стаття, що коментується, розмежовує само зобов´язання гаранта (сплатити суму, на яку видано гарантію) та відповідальність гаранта за невиконання або неналежне виконання ним цього обов´язку.

У першому випадку об´єм зобов´язання, що виконується, не може виходити за межі суми, визначеної в банківській гарантії. Тут ми маємо справу безпосередньо із додатковим забезпечувальним зобов´язанням, предмет якого певною мірою обмежується. Тобто таким чином законодавче був встановлений об´єм відповідальності гаранта за порушення основного зобов´язання принципалом (див. коментар до ст. 560 ЦК).

В другому випадку, йдеться мова про відповідальність гаранта за порушення ним самим зобов´язання щодо сплати гарантованої суми. При цьому, за загальним правилом, відповідальність гаранта за порушення зобов´язання, що випливає з банківської гарантії, не обмежується сумою гарантії, якщо інше не передбачено самою гарантією. Це означає, що при невиконанні чи неналежному виконанні своїх обов´язків гарант, як і будь-який інший звичайний боржник, несе відповідальність в порядку та на умовах, передбачених главою 51 ЦК «Правові наслідки порушення зобов´язання. Відповідальність за порушення зобов´язання». В цьому розумінні відповідальність гаранта з моменту спливу строку розгляду вимог кредитора нічим не відрізняється від відповідальності боржника за грошовим зобов´язанням. Окрім вимоги про стягнення суми, на яку видана гарантія, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (по суті це вимога про виконання зобов´язання в натурі), бенефіціар вправі вимагати від гаранта сплати також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не буде встановлений договором або законом, а також завдані йому збитки у повному обсязі (ст.ст. 22, 623 ЦК).

Відповідно до статті, що коментується, слід виділяти вимоги бенефіціара к гаранту про виконання зобов´язання та вимоги про застосування до гаранта встановленої відповідальності. Перші відповідно до ст. 563 ЦК висуваються шляхом пред´явлення простої письмової вимоги в довільній формі (докладніше див. коментар до вказаної статті).

Незадоволена гарантом письмова вимога кредитора про виконання зобов´язання є підставою для подання ним позовної вимоги до відповідного суду про стягнення суми основного боргу (тобто тієї, на яку була видана гарантія), завданих збитків та процентів річних. Позовна вимога при цьому повинна відповідати вимогам щодо її форми і змісту, встановленим Цивільним процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України. Позов подається в межах загального строку позовної давності (глава 19 ЦК), початковим моментом для обчислення якого служитиме сплив строку розгляду первісної вимоги кредитора, передбаченого ст. 564 ЦК. За будь-яких умов цей позов не обмежений строком, на який видана гарантія (див. ст. 561 та коментар до неї), і може бути пред´явленим бенефіціаром в межах загального строку позовної давності.