1.  Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов´язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

3. У разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов´язання, забезпеченого заставою.

4. У разі часткового виконання боржником зобов´язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

5.  Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволене в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Порядок спрямування стягнення на заставлене майно передбачений цією статтею та ст.36 Закону «Про заставу» - воно можливе за рішенням суду, господарського суду, третейського суду, якщо інше не передбачено законом чи договором, а також у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріусів. Можливість беззаперечного спрямування стягнення на заставне майно на підставі виконавчого напису нотаріуса визначається Законом України «Про нотаріат», «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Цей перелік включає стягнення заборгованості по нотаріально засвідченим угодам, що передбачають спрямування стягнення на заставлене майно. Для отримання виконавчого напису є необхідним оригінал нотаріально засвідченої угоди (договір застави), за яким не задоволена забезпечена заставою вимога, та документи, що підтверджують беззаперечність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов´язання. Тобто допускається безспірний порядок спрямування стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріусів у будь-якому випадку, якщо це передбачено угодою сторін. Проте, слід враховувати, що виконавчий напис може бути застосований лише тоді, коли подані документи підтверджують беззаперечність заборгованості боржника (третьої особи). Крім того, у відносинах між юридичними особами необхідно, щоб з дня виникнення права вимоги минуло не більше одного року. При виникненні суперечки, а також у разі пропуску вказаного терміну (одного року), справа належить до розглядання у суді.

Підставою для спрямування стягнення є декілька фактів. По-перше, це невиконання боржником своїх обов´язків по основному зобов´язанню, тобто невиконання основних умов зобов´язання у необхідний термін. По-друге, неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов або невиконання частини умов зобов´язання. Проте, у даному випадку, слід враховувати ступінь порушення або розмір тієї частини, у якій боржник не виконав свої зобов´язання. Наступною підставою є порушення заставником обов´язків по вживанню заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки. Ця підстава для дострокового спрямування застосовується як винятковий захід у разі необхідності, яка визначається самим заставоутримувачем. Крім того, право спрямування стягнення на заставлене майно належить заставоутримувачу і тоді, коли забезпечене заставою зобов´язання боржника не виконується третіми особами, за дії яких боржник несе відповідальність.

Додатковою підставою, що передбачена законом, є випадок припинення — ліквідації або реорганізації юридичної особи — заставника. Таке право з´являється у заставоутримувача незалежно від настання строку виконання зобов´язання, забезпеченого заставою.

Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства чи підприємства, не менше 50% акцій якого є у державній власності, може бути здійснене лише на підставі судового рішення.

Сторони у договорі застави можуть визначити порядок переходу права власності на предмет застави до заставодержателя у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов´язання.

Звернення стягнення на заставлені векселі у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов´язань щодо погашення кредиту банк здійснює в порядку, передбаченому договором застави та чинним законодавством.

Якщо погашення заборгованості позичальника банку здійснюється у вигляді переходу права власності на векселі, отримання коштів за придбаними векселями можливе відповідно до вимог НБУ (п.7-10 гл.1 розд. 4 Положення № 258) шляхом:

оплати векселя платником або іншою зобов´язаною за векселем особою;

переобліку векселя в іншому банку;

продажу векселя;

зарахування для погашення власних зобов´язань банку перед платником або після опротестування перед іншою зобов´язаною за векселем особою в порядку, встановленому цивільним законодавством (шляхом виставлення вимоги про залік);

передачі іншим особам як розрахунку за власними зобов´язаннями банку до або після настання строку платежу за векселем.

Звернення банком стягнення на заставлені векселі може бути здійснено шляхом:

подання векселя до платежу зобов´язаній особі, якщо вексель отриманий за заставним або передавальним індосаментом;

продажу векселя банком через аукціон.

Стягнення вексельної суми із солідарних боржників здійснюється з урахуванням особливостей, зазначених у п.7, 9, 10 гл.1 розд. 4 Положення № 258.