1. Зобов´язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов´язків за гарантією.

2.  Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.

Припинення гарантії — це припинення існування (погашення) прав та обов´язків його учасників, що складають зміст гарантійного зобов´язання. Як ми бачимо з наведеної дефініції припинення гарантії торкається всіх учасників забезпечувального правовідношення: і гаранта, і бенефіціара (кредитора), і принципала (боржника).

Разом з тим існує певна неузгодженість між назвою статті 568 ЦК «Припинення гарантії» та її змістом. Частина перша статті, що коментується, встановлює перелік підстав припинення зобов´язання гаранта перед кредитором. Між тим гарантія за своєю внутрішньою структурою є неоднорідним явищем, оскільки охоплює правові відносини не тільки на рівні гарант — бенефіціар, але й гарант — принципал. Вказані відносини є різними за своєю юридичною суттю, хоча виникають в межах одного інституту цивільного права — гарантії.

На нашу думку, слід вважати, що ст. 568 ЦК стосується не припинення гарантії взагалі, а лише припинення зобов´язань гаранта перед кредитором. Після його настання гарантія трансформується і втрачає свої забезпечувальні функції, але ж продовжує існувати у відношеннях між принципалом та гарантом, що виникли на підставі угоди про надання гарантії. Зокрема продовжує існування обов´язок принципала оплатити, якщо це передбачено угодою сторін, послуги гаранта на підставі ст. 567 ЦК.

Всі підстави припинення зобов´язань гаранта перед кредитором пов´язані або з належним виконанням гарантом свого зобов´язання, або з одностороннім волевиявленням самого бенефіціара. Оскільки припинення зобов´язань по банківській гарантії на вказаних підставах, стосується, як це вказувалось раніше, лише взаємовідносин між гарантом та кредитором, ЦК передбачає також обов´язок гаранта, якому стало відомо про припинення гарантії, негайно повідомити про це принципала. Таке повідомлення, крім іншого, дає останньому змогу прийняти міри, щоб запобігти безпідставному збагаченню кредитора (глава 83 ЦК).

Слід звернути увагу, що в переліку підстав припинення зобов´язань гаранта перед кредитором, відсутнє припинення основного зобов´язання, як це передбачалось ст. 194 ЦК 1963 р. Тобто припинення основного зобов´язання, навіть шляхом його належного виконання боржником, не припиняє існування забезпечувального гарантійного зобов´язання. Це цілком відповідає принципу незалежності гарантії від основного зобов´язання, передбаченому ст. 562 ЦК (докладніше див. коментар до згаданої статті).

З практичної точки зору цікавим уявляється питання про те, чи можуть бути підставами припинення банківської гарантії загальні підстави припинення зобов´язання, передбачені главою 50 ЦК.

Спеціальні правила про припинення банківської гарантії містять в собі і деякі загальні підстави припинення цивільно-правового зобов´язання. Наприклад, сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію, є належним виконанням зобов´язання, що відповідно припиняє зобов´язання на підставі ст. 599 ЦК. Відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов´язків за гарантією може бути одночасно кваліфіковано як прощення боргу (ст. 605 ЦК).

Що ж стосується інших загальних підстав припинення зобов´язання, то, виходячи із змісту норм, що їх встановлюють, здається, що немає жодних перешкод для застосування їх до зобов´язань гаранта перед бенефіціаром. Таким чином, крім спеціальних підстав припинення вказаних зобов´язань підставою може бути передання відступного (ст. 600 ЦК), зарахування (ст. 601 ЦК), домовленість сторін, у тому числі новація (ст. 604 ЦК), поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК) та інші.