1.  Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов´язання.

2. Проценти на неустойку не нараховуються.

3.  Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов´язання (стаття 617 цього Кодексу).

Стаття, що коментується, закріплює правило, згідно якого стягнення неустойки може мати місце незалежно від наявності збитків (щодо їх визначення див. ст. 22 ЦК та коментар до неї).

Ця новела цивільного права позначає, що неустойка не завжди виступає санкцією за порушення зобов´язання. Випливає це з наступного:

у науці цивільного права виділяють слідуючі умови цивільно-правової відповідальності (склад цивільного правопорушення):

протиправне порушення особою покладених на неї обов´язків та суб´єктивних прав інших осіб;

наявність шкоди або збитків;

причинний зв´язок між протиправною поведінкою правопорушника та шкідливими наслідками;

вина правопорушника.

Наявність сукупності всіх зазначених вище умов за загальним правилом дає змогу притягнути особу до цивільно-правової відповідальності. Відсутність збитків (шкоди) як наслідку дії особи не дає можливість характеризувати її поведінку як цивільне правопорушення. Але не дивлячись на таке, неустойка підлягає все ж таки сплаті у разі невиконання або неналежного виконання зобов´язання. При цьому вона повинна вважатися не мірою відповідальності (санкцією), а лише правовим наслідком порушення зобов´язання (ст. 611 ЦК). (Слід відзначити, що тлумачення глави 51 ЦК дає змогу вважати, що законодавець відрізняє поняття «правові наслідки порушення зобов´язань» та «відповідальність за порушення зобов´язань». Це випливає навіть з назви вказаної глави).

Частиною другою статті, що коментується, закріплене правило, згідно якого проценти на неустойку не нараховуються. Це стосується, перш за все, грошової неустойки, оскільки проценти відповідно до норм ЦК (ст.ст. 536, 625 ЦК) сплачуються або за користування чужими грошима, або — при простроченні виконання грошового зобов´язання. Тобто стаття 550 ЦК встановлює, що, по-перше, грошове забезпечувальне зобов´язання щодо сплати неустойки, не може само бути забезпечено неустойкою, а по-друге, за користування грошовою неустойкою сплата процентів, передбачених за користування чужими грошима, не здійснюється.

Частина третя ст. 550 ЦК встановлює, що кредитор не має права на неустойку, якщо боржник на підставі ст. 617 ЦК не відповідає за порушення зобов´язання.

Ст. 617 ЦК встановлює, що особа, яка порушила зобов´язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов´язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На жаль, ЦК не дає легального визначення понять «випадок» та «непереборна сила», хоча й неодноразово використовує їх.

У науці цивільного права під випадком розуміють подію, яка могла бути, але не була відверненою боржником виключно тому, що він не міг її передбачити та відвернути у зв´язку із раптовістю наставання. Під непереборною силою (форс-мажорними обставинами) розуміють подію, яку боржник не зміг би відвернути засобами, які він мав в цей момент, навіть якщо зміг би її передбачити.

Слід звернути увагу, що кредитор не має право на неустойку тільки в разі невиконання або неналежного виконання зобов´язання внаслідок випадку або непереборної сили. Це правило є новим для цивільного права України, бо ст. 179 ЦК 1963 р. передбачалось, що неустойка не підлягала сплаті внаслідок винної поведінки кредитора. За ЦК вина кредитора не є підставою для неможливості стягнення неустойки. Ст. 616 ЦК прямо закріплює, що при порушенні зобов´язання з вини кредитора розмір неустойки відповідно зменшується судом.

Оскільки неустойка не завжди є відповідальністю за цивільне порушення, то й застосування частини третьої ст. 550 ЦК не може здійснюватися, коли порушення зобов´язання не спричинило збитків (шкоди) кредитору. Це випливає з того, що у даному випадку мова не йдеться взагалі про відповідальність боржника. Але ж тільки неможливість останньої є підставою для втрати кредитором права на отримання неустойки. Таким чином, якщо порушення зобов´язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили, але ж не заподіяло для кредитора збитків, він все одно отримує право на неустойку, адже вона при цьому буде вважатися правовим наслідком порушення зобов´язання, а не санкцією за цивільне правопорушення.

Слід пам´ятати, що стягнення неустойки в примусовому судовому порядку може здійснюватися в скорочений термін. Це випливає із ст. 258 ЦК, якою встановлена позовна давність відносно стягнення неустойки в один рік. Оскільки пред´явити позов про виконання основного зобов´язання в натурі, у тому числі і про сплату грошей, можна на протязі трьох років (ст. 257 ЦК), то вимога про стягнення неустойки може бути висунена відносно останнього року невиконання основного боргу у межах загальної позовної давності.