У той же час законодавець заклав істотне протиріччя між ч. 4 ст. 282 КПК, в якій при подачі апеляції не обмежив ні прокурора, ні потерпілого їх позицією в судовому засіданні суду першої інстанції, і ст. 348 цього Кодексу, в якій передбачив такі обмеження. У зв'язку з цим постає запитання, яку ж норму застосовувати при оскарженні постанови, ухвали суду про закриття справи - ч. 4 ст. 282 чи ст. 348 КПК?

Щоб відповісти на ці й інші запитання, необхідно з'ясувати суть і всі нюанси інституту відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення. Насамперед слід сказати, що прокурор повинен виголосити обвинувальну промову лише в тому разі, коли в результаті судового розгляду справи він повністю переконається, що дані судового слідства підтверджують пред'явлене підсудному обвинувачення. В іншому випадку згідно зі ст. 264 КПК та ст. 36 Закону України "Про прокуратуру" [121]  він зобов'язаний відмовитися від підтримання державного обвинувачення і у своїй постанові навести обґрунтування, чому він вважає пред'явлене підсудному обвинувачення необґрунтованим.

Для того щоб правильно відповісти на питання про істотні ознаки відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в кримінальному процесі, слід не забувати, що до такої відмови прокурор здійснює обвинувальну діяльність, головна мета якої - підтвердити винність особи, яку притягнуто до кримінальної відповідальності, довести це у встановленому законом порядку, домогтися засудження підсудного і його покарання. Зазначена відмова прокурора має й інше призначення. Вона означає виявлення незгоди з обвинуваченням, інкримінованим конкретній особі, шляхом заперечення його законності й обгрунтованості. Саме негативне ставлення прокурора до обвинувачення, його заперечення у суді і є першою істотною ознакою, яка характеризує поняття "відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення". Без заперечення обвинувачення немає і не може бути відмови від його підтримання, а це означає, що без вказівки на заперечення обвинувачення неможливо розкрити наведене поняття.

Негативне ставлення прокурора до обвинувачення, що інкримінується конкретній особі, виявляється в його негативному висловлюванні, тобто сформульоване раніше обвинувачення визнається прокурором неправдивим, а його заперечення робить обвинувачення не існуючим для нього особисто і тому виключає можливість продовження ним обвинувальної діяльності у конкретній справі. Таким чином, висловлювання, зміст якого становить негативне ставлення прокурора до обвинувачення, є другою істотною ознакою, що характеризує відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Фактичне припинення прокурором обвинувальної діяльності, яку він раніше здійснював, тобто припинення виконання функції обвинувачення, можна назвати третьою істотною ознакою, що характеризує зазначене поняття. Висловлена в постанові прокурора відмова дає можливість припинити обвинувальну діяльність і є специфічним правовим засобом самоусунення прокурора від здійснення функції обвинувачення. Під відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді слід розуміти постанову прокурора, звернену до суду й приєднану до справи, в якій він повністю або частково заперечує обґрунтованість обвинувачення та мотивує неможливість його підтримання, де-факто і де-юре припиняючи в цілому чи в якійсь частині продовження обвинувальної діяльності проти даної особи.

Враховуючи, що обсяг діяльності, який становить зміст відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення, може бути різним, вважаємо за необхідне виділити два різновиди відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення - повну і часткову. На об'єктивне існування таких форм звертають увагу Рахунов Р. і Зеленецький В. [312, с. 138; 130, с. 56] "Виділення цих двох різновидів відмови прокурора від обвинувачення цілком закономірне, - вважає В. Зеленецький, - оскільки воно точно відображає якісну визначеність об'єктів, які заперечуються, і повністю відповідає існуючій практиці" [130, с. 56]. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення може поділятися на два різновиди і за особами, щодо яких прокурор здійснює функцію обвинувачення. Якщо у справі до кримінальної відповідальності було притягнуто кілька обвинувачених, а прокурор відмовляється від обвинувачення щодо одного з них, то така відмова буде частковою. У разі відмови від обвинувачення щодо всіх осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, слід говорити про повну відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення. З огляду на те, що повна і часткова відмова від обвинувачення може бути як щодо обвинувачення в матеріально-правовому значенні, так і щодо осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, і теоретично, і на практиці можливі випадки комбінованої відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Часткова відмова від підтримання державного обвинувачення можлива в разі відмови від обвинувачення у вчиненні окремого злочину, який входить до сукупності злочинів, тобто якщо надійшла пропозиція закрити справу за однією або кількома статтями КК, залишивши обвинувачення в інших злочинах. Фаткуллін Ф. вважає, що "під зміною обвинувачення слід розуміти внесення до нього офіційними особами тих чи інших поправок, які позначаються на сутності, обсязі чи характері обвинувачення у справі і тому вимагають додержання встановленого законом порядку" [420, с. 42]. Згідно з цим порядком будь-яка зміна обвинувачення здійснюється у конкретному процесуальному акті, який відображає рішення компетентного органу про зміну обвинувачення. Таке рішення як юридичний факт тягне за собою певні правові наслідки, що визначають межі судового розгляду.

На нашу думку, під зміною обвинувачення можна розуміти, наприклад, зміну кваліфікації злочинного діяння, пом'якшення окремих формулювань, виключення деяких епізодів багатоепізодного злочину, зменшення обсягу обвинувачення у часі, просторі, розмірах, наслідках, виключення кваліфікуючих ознак, обтяжуючих відповідальність обставин, судимостей тощо. Перелічити всі можливі зміни обвинувачення надзвичайно важко. Враховуючи викладене, можна стверджувати, що сутність часткової відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення полягає у запереченні ним спростованих у суді елементів обвинувачення та у збереженні інших, доведених елементів для часткової реабілітації підсудного і здійснення щодо нього законної та обґрунтованої обвинувальної діяльності.

Як показує практика, варіанти заперечення прокурором державного обвинувачення можуть бути різні, проте в будь-якому випадку вони відображають повну або часткову відмову прокурора від обвинувачення, інкримінованого конкретній особі.  Науковці, які досліджували це питання, зазначають, що у процесі розгляду кримінальної справи в суді прокурор має право відмовитися від підтримання обвинувачення повністю або в якійсь частині. Діяльність прокурора, спрямована на заперечення конкретної частини обвинувачення, і зумовлює зміст часткової відмови прокурора на стадії судового розгляду. Так, Садовський І.М., розкриваючи зміст діяльності прокурора при частковій відмові від обвинувачення, висловлює думку, що така відмова є однією з форм зміни обвинувачення [336, с. 310]. По суті, йдеться про єдину правову природу двох названих інститутів. Цю думку поділяє і Савицький В.М. Він зазначає: "Якщо особу було віддано до суду з обвинуваченням у вчиненні, скажімо, п'яти крадіжок, а під час судового слідства дві з них не підтвердились, то прокурор, відмовляючись від обвинувачення щодо цих двох крадіжок, тим самим змінює початкове обвинувачення. Але якщо підсудний обвинувачується у кількох різних злочинах, наприклад у вбивстві та крадіжці, і один з них, на думку прокурора, залишився недоведеним, останній повинен уже не змінювати обвинувачення, а відмовитись від нього у частині, яка стосується цього злочину" [332, с. 202].

Часткова відмова від підтримання державного обвинувачення має конструктивний характер, вона не "руйнує" обвинувачення повністю, а коригує його згідно з фактами реальності та вимогами закону. При повній відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення повністю заперечується обвинувачення в матеріально-правовому значенні і разом з тим припиняється обвинувальна діяльність. На відміну від цього часткова відмова від підтримання державного обвинувачення заперечує частину обвинувачення в матеріально-правовому значенні і припиняє обвинувальну діяльність у цій частині. Інакше кажучи, часткова відмова від підтримання державного обвинувачення скорочує обсяг як обвинувачення в матеріально-правовому значенні, так і обвинувальної діяльності, тобто межі здійснення функції обвинувачення.

Які ж фактичні обставини та юридичні підстави "породжують" обов'язок прокурора відмовитись від підтримання державного обвинувачення? Передусім це невірна, помилкова оцінка прокурором матеріалів досудового слідства, яку було виявлено при перевірці доказів в умовах гласного судового процесу. Така помилка прокурора може бути зумовлена й непоміченими ним недоліками досудового слідства, які можуть виявитись у суді. Оскільки суд не обмежений обсягом доказової інформації, що є у справі, і сам може витребувати додаткові докази, то виявлення у суді нових, раніше невідомих або не досліджених, неоцінених доказів також може спричинити зміну прокурором своєї позиції. Названі фактичні обставини вимагають від прокурора відмови від підтримання державного обвинувачення, якщо вони вплинули на вирішення питання про встановлення події злочину, наявність у діянні підсудного складу злочину і доведеність його участі у вчиненні злочину.

Ми розглянули окремі випадки, коли встановлення у судовому розгляді обставин, які виключають провадження в кримінальній справі, вимагають від прокурора прийняти одне з двох рішень: або продовжувати підтримувати державне обвинувачення, або відмовитись від нього. Але є група обставин, які хоча і є підставою для припинення подальшої кримінально-процесуальної діяльності, однак не за відсутністю фактичних чи матеріально-правових передумов процесу, а виключно із формальних, процедурних міркувань. Встановлені у справі обставини, які належать до цієї групи, тягнуть за собою закриття провадження незалежно від того, винний чи не винний підсудний у вчиненні злочину. Питання про винність у таких випадках взагалі не вирішується і залишається відкритим. Із цієї причини прокурор звільняється від обов'язку публічно визначити своє ставлення до обвинувачення, перед ним не виникає дилеми: обвинувачувати чи відмовлятись від обвинувачення? Його обов'язок у цій процесуальній ситуації полягає в тому, щоб звернути увагу суду на появу обставин, внаслідок яких подальше провадження у справі має бути закрито, і наполягати на прийнятті судом саме такого рішення. Йдеться про закриття справи: за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою; щодо померлого, якщо його рідні не наполягають на продовженні розгляду справи з метою реабілітації; щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави (пункти 7-9 ч. 1 ст. 6 КПК).