Хочемо привернути увагу на протиріччя, закладене законом, між правилами повернення справи суддею на додаткове розслідування і правилами про повернення справи прокурору. Відповідно до ст. 246 КПК суддя вправі повернути справу на додаткове розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий, лише за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника. У випадках наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, якою передбачено відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлене, суддя може повернути справу на додаткове розслідування лише за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника. Тобто, за чинним законом суддя за власною ініціативою не вправі повернути кримінальну справу на додаткове розслідування для погіршення становища обвинуваченого чи притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб. В той же час він може це зробити при поверненні справи прокурору, оскільки жодних перепон для цього законом не передбачено. Таким чином у цьому випадку закон ігнорує право судді на неупередженість.

За нашим переконанням, оскільки суддя не повинен мати право на повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, то він не повинен мати право і на повернення справи прокурору для проведення слідчих дій. Прокурор не повинен мати право на відкликання із суду кримінальної справи, а тим більше для проведення після цього слідчих дій. Повернення справи прокурору для проведення додаткових слідчих дій - це фактично зупинення вирішення справи, узаконена можливість бездіяльності влади під час проведення досудового слідства.

На наш погляд, чим довше зволікатимемо з вирішенням цих кардинальних питань, тим довше органи дізнання, досудового слідства та прокуратури не будуть готові до бездоганної роботи.  До такого рішення треба йти поступово, наприклад так, як це зроблено в Російській Федерації: як уже зазначалося, в Росії відмовилися від повернення судом справи на додаткове розслідування, не передбачено права прокурора на відкликання справи із суду. Водночас встановлено право судді за клопотанням сторони або за власною ініціативою повернути кримінальну справу прокурору для ліквідації перепон її розгляду судом, які допущені на завершальній стадії досудового розслідування, зокрема при складенні й затвердженні обвинувального висновку чи іншого обвинувального акта. Суддя зобов'язує прокурора протягом п'яти діб забезпечити ліквідацію допущених порушень і повернути справу в суд (ст. 237 КПК РФ) [168, с. 574-577]. Повернення кримінальної справи прокурору в цих випадках являє собою конкретний прояв судового контролю за діями прокурора з дотримання ним законності на завершальній стадії досудового провадження у справі.

Другою підставою для повернення справи прокурору в КПК РФ є втеча обвинуваченого. В цьому випадку суддя зупиняє провадження у справі щодо цього обвинуваченого, повертає її прокурору і доручає йому здійснювати розшук обвинуваченого (ст. 238 КПК РФ) [168, с. 574-577]. Необхідність у проведенні експертиз чи інших слідчих дій, ліквідації недоліків певних процесуальних рішень органів дізнання та досудового слідства в Росії не є підставою для повернення справи прокурору. Відповідно до нового КПК суд в Росії має обґрунтовувати рішення у справі на загальному змісті законів. Саме таким шляхом має йти і Україна, щоб змусити органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суд діяти кваліфіковано і відповідально, об'єктивно й неупереджено.

Нових підходів потребує вирішення проблеми строків провадження справи у суді. Після проведення попереднього розгляду справи, відповідно до ст. 256 КПК, справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи - не пізніше двадцяти діб. Верховним Судом України аналізувалися причини порушення судами строків розгляду кримінальних справ. З аналізу вбачається, що нерідко строки розгляду справ порушуються з вини суддів: іноді тривалий час справи не призначаються до розгляду; строки розгляду деяких справ порушуються у зв'язку з неналежною організацією судових процесів, відсутністю планування судового слідства, узгодженості із захисником і прокурором щодо можливості їх участі у судовому засіданні, що тягне перенесення судового розгляду справ, тривалі перерви у їх розгляді.

Разом з тим є чимало об'єктивних факторів, що негативно впливають на оперативність правосуддя і часто зводять нанівець всі зусилля судді своєчасно розглянути справу. Значна частина причин порушення судами встановлених законом строків розгляду судами кримінальних справ як у першій інстанції, так і в апеляційному порядку обумовлена економічними умовами діяльності судів. Всупереч ст. 130 Конституції України держава не забезпечує достатнє фінансування та належні умови для функціонування судів. Кабінет Міністрів та Державна судова адміністрація України не забезпечують суди коштами, потрібними для нормального здійснення правосуддя, що свого часу потребувало навіть втручання Конституційного Суду України [319, с. 425-431].

На строки розгляду кримінальних справ негативно впливає відсутність у багатьох судах необхідної кількості залів судових засідань. Не всі суди забезпечені технічними засобами фіксування судових процесів. Не в усіх судах є комп'ютери та необхідна розмножувальна техніка. Як негативний фактор слід відмітити те, що не всі суди укомплектовані відповідними кадрами.

Невиправдано затримується розгляд справ і у зв'язку з неявкою у судові засідання прокурорів та захисників. До затягування строків розгляду справ призводять проблеми, що виникають із забезпеченням підсудного захисником у порядку ч. 3 ст. 47 КПК тоді, коли явка захисника, якого він обрав, неможлива. В цих випадках витрачається немало часу на підбір іншого захисника, ведення листування з адвокатськими об'єднаннями. Однією з причин тривалого знаходження в судах справ без розгляду є несвоєчасне виконання органами внутрішніх справ вимог судів про доставку в судові засідання підсудних, які тримаються під вартою; невиконання рішень судів про примусовий привід потерпілих, свідків, які ухиляються від явки в судове засідання, про розшук підсудних, які, знаходячись на підписці про невиїзд, намагаються уникнути відповідальності і переховуються; про переведення підсудних з одного слідчого ізолятора до іншого чи з виправно-трудової колонії до слідчого ізолятора.

При такому становищі вести мову про розгляд кримінальних справ у "розумні строки" "без невиправданої затримки" важко. Разом з тим не можна погодитися з позицією деяких фахівців, які вважають за необхідне обмежити судове слідство певним строком [445, с. 56-58]. На нашу думку, обмеження проведення судового слідства певними строками неодмінно потягне за собою порушення прав людини, оскільки не може не відбитися на якості судового слідства і буде суперечити європейським актам про права людини.

На жаль, сьогодні в окремих справах відкладень розгляду справи буває до декількох десятків. У зв'язку з цим потрібний правовий механізм, який би спонукав суд, суддю до якісного розгляду справи в розумні строки. Це проблема багатопланова, вимагає нового підходу до кадрового потенціалу судів, до судочинства взагалі, оскільки саме в безпосередньому розгляді справи в суді фокусуються всі його проблеми. Разом з тим списувати все на об'єктивні причини не можна. У більшості затягнутих розглядом справ відсутні елементарна організація роботи, планування судового процесу щодо його строків та контроль за виконанням цього плану. Проблема потребує серйозного вивчення і вирішення, оскільки затягування розгляду справ у судовому засіданні спричинює переповнення слідчих ізоляторів, масове порушення прав людини, затягування з відшкодуванням збитків, заподіяних злочином, та багато інших негативних наслідків. На нашу думку, в кожній справі повинен складатися графік її проходження в оптимальні розумні строки. Цей графік повинен затверджуватися головою суду чи іншою посадовою особою, наділеною організаційними функціями, а також узгоджуватись із загальним графіком розгляду справ у суді. Щоб планувати і прогнозувати свої дії, кожний суб'єкт кримінального судочинства, задіяний у справі, повинен мати право ознайомитися з даним графіком і вимагати його виконання. Вихід за його межі повинен бути мотивованим і узгодженим з відповідним керівником суду. Графік проходження справи і мотивована постанова судді про вихід за його межі повинні бути приєднані до справи. На наш погляд, для того, щоб кожна справа проходила в суді без невиправданої затримки, зазначений порядок повинен бути закріплений в законі, а за його невиконання повинна бути передбачена відповідальність.

З точки зору дотримання строків у кримінальному процесі, найбільш вразливою є також проблема, пов'язана з протоколом судового засідання, його виготовленням, підписанням, ознайомленням, принесенням зауважень на нього та їх розглядом. Протокол судового засідання в кримінальній справі (як і цивільній) в нинішньому варіанті - це документ давно минулого правосуддя (надзвичайно повільного і необ'єктивного). Треба відверто визнати, що людина (секретар судового засідання) не має можливості повністю відтворити на папері всі нюанси нинішнього судового процесу. Потрібні нові підходи, зокрема технічні засоби фіксування і стенографія. Це дасть поштовх до значно об'єктивнішого правосуддя, для більш надійного захисту прав людини, скорочення строків судочинства. Кожний суб'єкт кримінального судочинства буде мати можливість у найкоротший строк отримати повністю дані про перебіг судового засідання (в окремих випадках за відповідну плату), проблеми з ознайомленням із протоколом судового засідання, із зауваженнями на нього та їх розглядом зникнуть. Суд першої інстанції зможе у суворо відведений законом час передавати справу в суди апеляційної чи касаційної інстанцій. І хоча законодавець знайшов вихід з цього становища, ввівши в КПК ст. 871 "Фіксування судового процесу технічними засобами", однак повністю відмовитися від письмового ведення протоколу судового засідання він все ж таки не наважився.