Невирішеною, складною, такою, що створює напругу в судочинстві, є проблема ознайомлення сторін судового розгляду з матеріалами справи. Причому, як свідчить судова практика, а також спеціальні дослідження в окремих судах, ця проблема поступово загострюється. Все більше засуджених висловлюють бажання ознайомитись із матеріалами справи і все менше можливостей для цього є в судах. Відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду першої інстанції. Суд у цей час зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи. Із цього випливає, що протягом зазначеного строку кримінальна справа повинна знаходитися лише в приміщенні суду. Її не вправі вимагати до себе в приміщення ні обвинувач, ні захисник, ні суд вищого рівня, ні засуджений, оскільки строк подання апеляції стислий, а учасників судового розгляду, які мають право на ознайомлення з матеріалами справи, може бути багато, жодних переваг у цьому ніхто із них не має. Згідно із законом протягом строку подання апеляції (відповідно 15, сім і три доби) реалізувати таке право мають усі учасники судового розгляду, а не один із них, тому в деяких випадках кожному учаснику судового розгляду може залишитися дуже обмежений час на ознайомлення. Однак це не можна розцінювати як  порушення права на захист, оскільки такою є воля законодавця. В окремих випадках строк на ознайомлення з матеріалами справи може бути поновлений, але лише за наявності обставин і в порядку, передбачених ст. 90 КПК, тобто за наявності поважних причин, відповідного клопотання і на підставі постанови судді чи ухвали суду. Ознайомлення з матеріалами справи протягом більш тривалого строку, ніж установлено законом, без його поновлення в зазначеному порядку є порушенням закону.

Слід нагадати, що в цей самий час, передбачений для ознайомлення з матеріалами справи, необхідно також вирішувати питання, пов'язані з протоколом судового засідання, тобто з його виготовленням, підписанням, ознайомленням тощо. Іноді можна чути розмови про те, що в апеляційний строк ознайомити у повному обсязі всіх учасників судового розгляду, які виявили таке бажання, з матеріалами справи нереально, що закон таким чином не враховує реалій життя, обсягів справи і кількості учасників судового розгляду, тому його можна порушувати. Такі розмови є свідченням нерозуміння суті права на ознайомлення зі справою на цій стадії процесу та недосконалості закону, його неконкретності і поверховості. Учасники процесу мають право декілька разів ознайомлюватися з матеріалами справи, але перший раз таке ознайомлення має характер основного, тобто у повному обсязі, а всі інші - додаткового. Про це свідчить аналіз статей 217, 218, 255, 349, 384 КПК. Відповідно до статей 217, 218 цього Кодексу учасники процесу не обмежуються в часі при ознайомленні з матеріалами справи, зібраними під час досудового слідства, і можуть це робити так довго, як їм підказує їх інтерес у справі. Певне обмеження в часі можливе лише при явному намаганні обвинуваченого та його захисника затягнути закінчення справи. На цій стадії процесу його учасники вправі робити виписки зі справи, знімати копії окремих документів або й усієї справи (за винятком документів про вжиття заходів безпеки). Обвинувачений може ознайомлюватися зі справою як сам, так і разом із захисником. Тобто в нього є широкі можливості досконало вивчити всю справу.

Забезпечення права на ознайомлення учасників процесу з матеріалами досудового слідства є обов'язковою процесуальною дією. Законом передбачено обов'язкове складання відповідних процесуальних документів про її виконання. Не ознайомлення або неналежне чи неповне ознайомлення учасників процесу з матеріалами досудового розслідування є порушенням кримінально-процесуального закону (див. п. 11 ст. 370 КПК) і, при постановленні вироку - його скасування.

Зовсім іншим є право на ознайомлення з матеріалами справи після призначення її до судового розгляду, в період розгляду і після його закінчення. По-перше, таке ознайомлення не є обов'язковою процесуальною дією, а здійснюється лише за бажанням учасників процесу; по-друге, воно обмежується в часі. Наприклад, згідно зі ст. 255 КПК після призначення справи до судового розгляду суддя повинен забезпечити прокуророві й учасникам процесу, коли вони заявлять клопотання про це, можливість ознайомитися з матеріалами справи, при цьому цивільному відповідачеві та його представникові - з матеріалами, що стосуються цивільного позову.

Оскільки відповідно до ст. 256 КПК справа призначається до розгляду в суді не пізніше 10 діб, а у випадках її складності - не пізніше 20 діб з дня попереднього розгляду, то це означає, що ознайомлюватися з її матеріалами учасники процесу мають право лише в межах цих 10 або 20 діб. Складання якихось процесуальних документів про ознайомлення чи не ознайомлення учасників процесу з матеріалами справи, як і фіксації його перебігу, на цій стадії процесу закон не вимагає, тому ніяких правових наслідків від того, що хтось бажав, але не ознайомився з матеріалами справи, не виникає. Розгляд справи у зв'язку з цим не відкладається (див. ст. 280, гл. 25 КПК). А чи скасовуються у зв'язку з цим вироки (див. п. 11 ст. 370 КПК)? Ні. Чому? Тому, що  право на ознайомлення з матеріалами справи на цій стадії процесу є другорядним, воно надає можливість одержати лише окремі, додаткові дані зі справи. У судовому засіданні підсудний бере безпосередню участь, має право вимагати оголошення кожного документа, який є у справі, оглянути кожний документ особисто і таким чином оновити в пам'яті обставини справи, всі процесуальні рішення та доказову базу. Засуджений має на руках копію постанови про притягнення як обвинуваченого, копію обвинувального висновку і вироку, тобто документи, в яких сконцентровано всі необхідні дані, що мають принципове значення у справі.

В суді першої інстанції до направлення її в апеляційну інстанцію справа не може знаходитись так довго, як того хоче хтось із учасників судового розгляду. Цей період обмежений апеляційним строком і строком, передбаченим на повідомлення про апеляцію та на підготовку до передачі справи в апеляційну інстанцію. Неознайомлення з матеріалами справи після її розгляду в суді першої інстанції не є підставою для скасування як вироку, так і рішення апеляційного суду щодо нього.

Як свідчить аналіз змісту апеляційних та касаційних скарг засуджених, дуже рідко ознайомлення з матеріалами справи мало значення для їх написання. У більшості випадків вимога про таке ознайомлення зумовлюється бажанням у такий спосіб затягнути процес розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку. Цьому сприяють неконкретність закону, невизначеність строків та обсягу ознайомлення з матеріалами справи на цій стадії кримінального процесу, невизначеність процедур ознайомлення та вимог про фіксацію зазначеного процесу тощо. В державі немає особи, у функціональні обов'язки якої входило б ознайомлення учасників судового розгляду з матеріалами кримінальної справи, зокрема тих, які перебувають під вартою.

Проблеми, пов'язані з ознайомленням засудженого та інших учасників процесу з матеріалами справи, які виникли в Україні, потребують термінового втручання законодавця. Разом з тим суди і судді мають принциповіше підходити до оцінки прав учасників процесу на ознайомлення з матеріалами справи та обов'язків суду на їх забезпечення. Необхідно усвідомлювати, що неознайомлення чи неповне ознайомлення з матеріалами справи перед її розглядом по першій інстанції, передбачене ст. 255 КПК, не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та права на захист і не тягне скасування вироку; те саме перед апеляційним і касаційним розглядом справи не тягне скасування рішень апеляційної або касаційної інстанції. Про це свідчить аналіз чинного КПК. У зв'язку з цим за наявності відповідних клопотань суди зобов'язані насамперед ознайомити учасників процесу з протоколом судового засідання, а також із тими документами, які прийняв суд у ході розгляду справи та після постановлення вироку, а з іншими її матеріалами - лише в тих межах, в яких це можливо у передбачені законом апеляційні та касаційні строки. Учасникам процесу зазначене треба роз'яснювати своєчасно, з тим щоб вони могли визначитися, з яким конкретно документом вони б хотіли ознайомитись у встановлені законом строки. Вимоги знайомити їх із матеріалами справи поза межами апеляційного та касаційного строків не ґрунтуються на законі. На нашу думку, судді апеляційних та касаційних інстанцій мають повертати справи в суд першої інстанції для ознайомлення учасників процесу з матеріалами справи лише в тому випадку, коли цей суд повністю проігнорував право відповідної особи на ознайомлення з тими матеріалами справи, про які йдеться вище. Але якщо він у межах передбачених законом строків вживав заходів до ознайомлення, але не ознайомив повністю за браком часу, то підстав для повернення справи немає.

Багато питань виникає також  при закритті кримінальної справи. Залежно від обставин справи у відповідності з пунктами 1, 2 ст. 6 КПК кримінальна справа закривається за відсутністю події злочину чи відсутністю в діянні складу злочину. За цими підставами згідно зі статтями 109, 213, 229, 244, 248, 376, 4001, 4004 КПК у межах своїх повноважень кримінальну справу мають право закрити орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя першої інстанції при попередньому розгляді справи, суд апеляційної, касаційної та виключної інстанцій.

У процесі розслідування справи можуть бути встановлені і подія злочину, і всі його ознаки, але участь у його вчиненні конкретної особи, притягнутої як обвинуваченого, не доведено. Тоді відповідно до п. 2 ст. 213 КПК справа щодо цієї особи закривається з такої підстави. Згідно з чинним КПК за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину кримінальну справу мають право закрити лише слідчий (статті 213, 214 КПК), прокурор (п. 3 ч. 1 ст. 229 КПК) та суд у судовому засіданні (ст. 282 КПК).

Закриття справи за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину вимагає оцінки доказів, тому суддя першої інстанції при попередньому розгляді справи не може з цієї підстави закрити справу. Він може це зробити лише під час судового розгляду справи по суті в разі, коли прокурор з цієї підстави відмовився від підтримання державного обвинувачення, а потерпілий не бажає скористатися правом, передбаченим ч. 2 ст. 267 КПК, тобто вимагати продовження розгляду справи та підтримувати обвинувачення. В інших випадках суд не вправі закрити справу із зазначеної підстави. При встановленні в судовому засіданні недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину і небажанні прокурора відмовитися від підтримання державного обвинувачення суд має постановити виправдувальний вирок (у разі надходження в суд справи з обвинувальним висновком). Що стосується апеляційної і касаційної інстанцій, то відповідно до статей 376, 4001 КПК при встановленні недоведеності участі засудженого у вчиненні злочину вони не наділені правом на скасування вироку і закриття справи за цією підставою, що є абсурдним. Тим більше це абсурдно, що в статтях 366 та 396 КПК законодавець, передбачаючи право апеляційного або касаційного суду скасувати вирок, постанову чи ухвалу і закрити справу, не уточнює, що це не поширюється на випадок, передбачений п. 2 ст. 213 КПК.

При закритті справи за відсутністю в діянні особи складу злочину за певних обставин остання може нести цивільно-правову відповідальність (ст. 328 КПК), тобто, в окремих випадках відсутність у діянні складу злочину є більш суворою підставою для закриття справи, ніж недоведеність участі засудженого у вчиненні злочину. Крім того, аналізуючи зміст статей 213 та 327 КПК, слід зробити висновок, що недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину не є складовою частиною поняття "відсутність у діянні складу злочину", оскільки це самостійна підстава.