Злочинними порушеннями законів та звичаїв війни також визнаються: 1) викорис­тання голоду серед цивільного населення; 2) бомбардування і атаки незахищених міст, селищ, помешкань і будов; 3) умисний напад на цивільне населення чи на осіб, які надають гуманітарну допомогу; 4) депортація або насильницьке переміщення насе­лення окупованої території; 5) вчинення нападу на установки і споруди, що містять небезпечні сили (греблі, дамби, атомні електростанції), якщо це може викликати звільнення небезпечних сил і наступні тяжкі втрати серед цивільного населення;
 

                        перетворення необоронних місцевостей і нейтральних зон на об’єкт нападу;

                        вчинення нападу на особу, коли відомо, що вона припинила брати участь у воєнних діях; 8) віддання наказу не залишати нікого живим, погроза цим противнику або ве­дення воєнних дій таким чином та ін. Переліки таких порушень, зокрема, передбаче­ні у ст. 85 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., а також у ст. 8 Римського статуту міжнародного кримінального суду.

            Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яке діяння, передба­чене ст. 438 КК.

            Суб’єктивна сторона цього злочину - умисел.

            Суб’єктом віддання наказу про вчинення зазначених у ст. 438 КК дій може бути лише службова особа (як військова, так і цивільна). Ознаки такої особи зазна­чені у статтях 18 та 423 КК. В інших випадках учинення цього злочину суб’єктом може виступати будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Дії військовослужбовців можуть бути кваліфіковані за статтями 432-434 КК, у яких передбачені спеціальні норми.

            У частині 2 ст. 438 КК встановлена відповідальність за вчинення будь-якого діяння, передбаченого ч. 1, якщо воно поєднане з умисним вбивством. Додаткова кваліфікація за ст. 115 КК у цих випадках не потрібна. Про поняття умисного вбивства див. ст. 115 КК та коментар до неї.

            До осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 438 КК, не застосовується дав­ність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку (відповідно до ч. 5 ст. 49 та ч. 6 ст. 80 КК).