Стаття1294 ЦКрегламентує питання строку чинності повноважень виконавця заповіту. За українськими традиціями остання воля спадко-сазця вважалася непорушною, тому й умови заповіту могли стосуватися не тільки матеріальних аспектів, а й поведінки спадкоємців на тривалий час їхнього життя і навіть до смерті. При демократизації суспільних відно син умови заповіту, які обмежують правоздатність спадкоємців при прийнятті ними спадщини можуть бути визнані судом недійсними. Але ті умови заповітів, які спрямовані не проти, а на користь спадкоємців або відказоодержувачів вважаються авторами прогресивними і такими, що за волею заповідача заслуговують дотримання. Наприклад, в разі зазначення в заповіті обов'язку довічного утримання відказоодержувача за рахунок спадщини, на виконавця заповіту може бути покладено обов'язок контролю за його виконанням. Зрозуміло, що такий контроль можуть здійснювати й органи опіки та піклування, але немає підстав обмежувати волю спадкодавця за цією умовою, якщо виконавець заповіту погодився контролювати її виконання. Отже, пропонується в цій ситуації виходити з принципу дотримання останньої волі заповідача, а не розраховувати на забезпечення виконання умов заповіту державними органами, хоча можуть і збігатися воля заповідача та інтереси держави в охороні прав малозабезпечених і непрацездатних громадян.

Строк чинності повноважень виконавця заповіту пропонується визначати за двома критеріями:

•   як представника заповідача- до повного здійснення волі спадкодавця, вираженої у заповіті;

•   як особи, що здійснює діяльність в інтересах спадкоємців та відказоодержувачів, - за їх погодженням або на договірних підставах з нотаріусом, тобто без зазначення терміну.

Необхідність тлумачення цих критеріїв полягає у їх несумісності, оскільки представництво інтересів спадкодавця може суперечити волі спадкоємців, від яких виконавець заповіту вправі вимагати певних дій, якщо вони виявили бажання отримати спадщину або вже отримали її.

Вважаємо, що частина умов заповіту може обумовлювати значні строки виконання його умов, а повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення ним волі спадкодавця, яка виражена у заповіті (ч.1 ст. 1294 ЦК). Отже, виходячи з цього положення і враховуючи умови наступних частин цієї норми можна зробити висновок, що виконавець заповіту може:

•   тлумачити зміст заповіту та умови його виконання;

•   встановлювати строк виконання умов заповіту.

Останнє положення не збігається зі змістом ч. 2 даної статі, оскільки передбачається можливість припинення чинності повноважень виконавця заповіту нотаріусом за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами. Автори вважають, що такий порядок можна вважати загальним, тобто якщо виконавець виконав усі свої повноваження та з його боку немає заперечень проти припинення його повноважень, то нотаріус може припинити такі повноваження. Але для врівноваження таких повноважень виконавець заповіту має бути наділений правом звертатися до суду за захистом останньої волі заповідача, коли чинність повноважень виконавця, на його думку, припинена нотаріусом незаконно, незважаючи на те, що нотаріус погоджує свою діяльність із спадкоємцями та відказоодержувачами (див. проект № 114). Проте ці особи можуть бути заінтересовані у припиненні таких повноважень, наприклад, не бажають оплачувати ви конавцю заповіту здійснення його повноважень, але воля заповідача вимагає подальшого виконання умов заповіту та, можливо, і тлумачення його умов.

Якщо аналізувати одночасно ЦК та Інструкцію, то слід зазначити, що у останній не повно регламентовано процедуру такого припинення, а фактично у п. 204 переписано положення норм ЦК. На нашу думку та виходячи із закону, нотаріус після отримання письмової згоди на припинення повноважень виконавця заповіту від спадкоємців, відказоодержувачів, а також осіб (органів), які мають право здійснювати контроль за виконанням заповіту, належним чином оформлених, повинен винести постанову про припинення таких дій. А лише потім після повернення йому виконавцем заповіту свідоцтва він повинен зробити відмітку про припинення чинності повноважень виконавця заповіту на примірнику, який зберігається у справах нотаріуса, державному нотаріальному архіві, свідоцтві, повернутому нотаріусу виконавцем заповіту, відмітку у реєстрі нотаріальних дій, книзі обліку спадкових справ. На нашу думку, доцільно такі відомості внести до електронного Єдиного реєстру заповітів, спадкових договорів та спадкових справ. Після чого заяви (згода) із вхідним номером і номером спадкової справи та примірники свідоцтва підшиваються у спадкову справу.

Винесення постанови нотаріусом є обов'язковим, оскільки словесно припинити повноваження виконавця заповіту не можна - для цього потрібен акт, тому що виконавець заповіту відповідно до ст. 124 Конституції має право оскаржити таку постанову до суду. Ця авторська концепція підтверджується також буквальним аналізом ч. З ст. 1294 ЦК, де йдеться про те, що тільки після припинення повноважень виконавець заповіту повертає нотаріусу свідоцтво.

Але якщо виходити із функцій нотаріату як органу безспірної юрисдикції та компетенції нотаріуса, то він не може позбавляти виконавця заповіту його правового статусу, коли той заперечує проти цього. Це може зробити лише такий владний орган, як суд, а не нотаріус, який законом не наділяється владними повноваженнями. Нотаріус, як і всі вищезазначені особи, може порушувати це питання перед судом, а не вирішувати його із спадкоємцями. Та тільки суд своїм судовим рішенням може припинити повноваження виконавця заповіту (див. проект№ 115).

Щодо повернення документа, що встановлював межі повноважень виконавця заповіту, то в частинах 3, 4 даної норми, на погляд авторів, правовому значенню цього документа необґрунтовано надається дуже важливе правове значення. Наприклад, якщо виконавець заповіту втратив такий документ або посилається на те, що втратив його, і він не в змозі його повернути нотаріусу, які збитки можуть виникнути у спадкоємців?

На нашу думку, доцільно встановити статус виконавця заповіту як представника волі заповідача, тоді буде можливість застосовувати положення ст. 232 ЦК і визнавати правочини, укладені ним, недійсними, якщо зміст правочину не відповідатиме умовам заповіту.

Загалом же, автори вважають більш складною ситуацію, коли виконавець заповіту буде не здатен пред'явити звіт про вчинені ним дії щодо виконання заповіту. Зрозуміло, що відсутність звіту може вважатися підставою для неоплати виконаних повноважень, оскільки такий звіт фактично прирівнюється до належного доказу правомірності діяльності виконавця заповіту та належного його виконання. Відсутність звіту не дасть змоги спадкоємцям встановити, якої шкоди було їм завдано виконавцем заповіту реально. Тому авторами пропонується вважати обов'язком виконавця заповіту своєчасно попереджати спадкоємців про вчинювані ним дії, а також окремо регламентувати випадок, коли виконавцем заповіту не подано звіт про вчинювані ним дії. Для того, щоб попередити можливість виникнення великих збитків від наслідків діяльності виконавця заповіту, обираючи його і узгоджуючи з ним істотні питання діяльності, спадкоємці можуть обумовити періодичність подання звітів, наприклад, один раз на квартал.

Автори вважають, що припинення повноважень виконавця заповіту має призводити до обов'язкового звіту перед заінтересованими особами про виконання ним отриманих повноважень. Якщо такі особи не бажають приймати звіт, виконавець заповіту має один примірник звіту залишити на збереження у нотаріуса, а другий - зберігати особисто.

Стаття1295 ЦК передбачає право виконавця заповіту на відмову від здійснення своїх повноважень.

Так, ч. 1 передбачено положення про те, що виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень.

Аналізуючи питання про відмову від виконання отриманих виконавцем заповіту повноважень, слід брати до уваги як об'єктивні обставини (хвороба, тривале закордонне відрядження, призов на службу до Збройних Сил тощо), так і суб'єктивні (суперечність інтересів заповідача з власними інтересами та інтересами близьких родичів та членів сім'ї тощо). Це положення зумовлює необхідність аналізу всіх обставин, що можуть заважати виконанню заповіту, з боку особи, яка дає згоду на її призначення виконавцем заповіту, а також врахування цих обставин особами, які мають намір обрати ту чи іншу особу.

Про відмову від здійснення своїх повноважень за ч. 2 даної норми виконавець заповіту зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії. Форма такого повідомлення не закріплена у законі, але, на нашу думку, він повинен це зробити письмово, оскільки таке повідомлення у майбутньому може розцінюватися як письмовий доказ у випадку, коли спадкоємці можуть за ч. 4 ст. 1295 ЦК пред'явити позов до виконавця заповіту за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог, встановлених у частинах 2, З ст. 1295 ЦК(див. проект№ 116). Таке повідомлення він може надіслати через нотаріуса, шляхом вчинення такої нотаріальної дії, як передання заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам у порядку п. 15 ст. 34 Закону "Про нотаріат". Додатком до такого повідомлення може бути письмовий доказ, який підтверджує поважність неможливості виконання повноважень - довідка із лікарні, що особа перебуває на лікуванні, втрата працездатності - довідка ЛТЕК, МСЕК, наказ про направлення у довготривале відрядження за кордон тощо. Термін точно не

визначено у законі, проте у ЦК зазначається, що виконавець заповіту повинен негайно повідомити про відмову від здійснення своїх повноважень заінтересованих осіб, тобто як тільки виникли обставини, які є підставою для прийняття такого рішення з урахуванням того, що зволікання з неповідомленням може загрожувати завданням збитків спадкоємцям.

У частині 3 даної норми йдеться про те, що виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. Існує думка, що він повинен вчинити такі дії, а лише потім може вирішуватись питання про його заміну (див. проект № 117).

Але не можна з аналізу підстав, які є об'єктивними для відмови від виконання наданих і прийнятих повноважень, погодитися з ч. З даної статті. На нашу думку, виконавець заповіту при існуванні об'єктивних підстав та необхідності вчинення невідкладних дій за аналогією до ст. 239 ЦК має наділятися повноваженнями щодо передання таких повноважень іншим особам, але це правило зумовлюватиме й відповідні наслідки. Тому автори вважають, що в такій ситуації виконавець відповідно до ч. 2 даної статті зобов'язаний невідкладно повідомити про існування об'єктивних обставин, що спричинюють відмову від виконання повноважень, подати звіт про вчинені ним до останнього часу дії. А спадкоємці та інші особи, щодо прав та інтересів яких він повинен був вчинити певні дії, вирішуватимуть питання про прийняття відмови від виконання повноважень, а також разом з виконавцем заповіту - про часткову оплату вчинених дій тощо.

Хоча за законом виконавець заповіту не повинен наводити мотиви і конкретні обставини, які спонукали його відмовитися від виконання наданих йому повноважень, але ці обставини можуть бути враховані при визначенні питання про належне виконання повноважень і обґрунтованість передчасного розірвання правочину.