Умови дійсності правочинів

Правовий - це дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, який характери­зується цілим рядом ознак:

•  є вольовим актом, тобто правочин відрізняється від події (напри­клад, повінь), яка настає незалежно від волі суб’єктів цивільних правовідносин;
•  завжди є правомірною дією, що повинна відповідати вимогам закону;
•  завжди є дією суб’єктів цивільній відносин;

-        спрямований на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків.

Термін “правочин”, що застосовується в чинному ЦК України, є анало­гом терміну “угода”, який використовувався в ЦК УРСР (1964 р.).

Правочини класифікуються за наступними ознаками:

Залежно від кількості сторін у правочині:

Односторонні - дія однієї сторони, що може бути представлена однією чи кількома особами (видача довіреності, складання заповіту).

Двосторонні - погоджена дія двох сторін. Двосторонні правочини в цивільному праві називаються договорами (наприклад, договір купівлі- продажу, дарування, зберігання тощо).

Багатосторонні - наявність трьох або більше сторін у договорі. До ба­гатосторонніх правочинів можна віднести договір фінансового лізингу, до­говір про спільну діяльність.

Залежно від виникнення прав та обов’язків в учасників цивільних правовідносин:

Реальні - вважаються укладеними з моменту фактичного передання речі або грошей (договір позики, договір зберігання речей у гардеробі).

Консенсуальні - вважаються укладеними з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами (договір купівлі-продажу, підряду).

За характером виникаючих між учасниками правовідносин:

Відплатні - дії сторін пов’язані з майновим інтересом - діям однієї сторони відповідає обов’язок другої надати зустрічне матеріальне відшко­дування (договір купівлі-продажу, оренди, перевезення).

Безвідплатні - обов’язок здійснити матеріальні витрати має тільки о№а зі сторін, інша не обтяжена будь-якими обов’язками (договір даруван­ня, позички).
 

 
Залежно від тривалості дії правочину:

Строкові - правочини, у яких визначено момент виникнення в сторін прав і обов’язків, тривалість існування зобов’язання, момент припинення

тощо (договір найму (оренди)).

Безстрокові - не визначено моменту припинення прав та обов’язків (такий правочин, зазвичай, негайно набирає чинності та припиняється на вимогу однієї зі сторін), наприклад, безстроковий договір позики.

У цивільному праві можуть існувати й інші види класифікаційних ознак

поділу правочинів.

Для того, щоб правочин мав юридичну силу він повинен відповідати ці- лому ряду обов’язкових умов, які в цивільному праві називаються умовами дійсності правочнну (ст. 203 ЦК України):

•  законність змісту правочину - будь-який правочин не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
•  волевиявлення суб’єкта правочину має бути вільним і відпо­відати його внутрішній волі - коли воля суб’єкта правочину не відповідає його зовнішньому волевиявленню, то такий правочин ви­знається недійсним;

-       особа, котра вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

•  правочин повинен вчинятися у формі, встановленій для нього законом - правочин може бути укладений у таких формах: шляхом мовчання; в результаті вчинення конкшодентних дій; усній; письмо­вій (простій або з нотаріальним посвідченням).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.