Представництво визначається як правовідношення, в якому одна сто- пона (представник) зобов’язана чи має право вчинити правочин від імені другої сторони, котру вона представляє (ст. 237 ЦК України).

Підставою виникнення представництва можуть виступати:

•  договір;

_ закон;

•  акт органу юридичної особи;

_ адміністративний акт;

•  інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства.

За своїм змістом відносини представництва поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні виникають між особою, яку представляють, і пред­ставником. Зовнішні - між представником та третіми особами. Також до категорії зовнішніх віднесено правовідносини між особою, яку представля­ють, і третіми особами.

Особами, інтереси яких представляють, а також представниками мо­жуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Наприклад, юридична особа може бути представником відповідно до ст. 20 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р., у якій зазначається, що для здійснення цілей і завдань, визначених у статут­них документах, зареєстровані об’єднання громадян користуються правом: виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і не- майнові права; представляти і захищати свої законні інтереси та законні ін­тереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах тощо.

Для того, щоб фізична особа могла виконувати представницькі повно­важення, вона повинна бути повнолітньою та дієздатною. Представником також може бути фізична особа, яка не досягла 18-річного віку, проте якій надано повну цивільну дієздатність відповідно до ст. 35 ЦК України.

Не можуть бути представниками особи, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, а також неповнолітні.

Представник зобов´язаний вчиняти правочин за наданими йому повно­важеннями особисто, проте він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, тобто здійснити передоручення, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і пред­ставником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Представшие може бути уповноважений на вчинення лише тих правочи- нів, право на вчинення яких має особа, котру він представляє. Йому забороне­но вчиняти правочини, що можуть бути вчинені особисто тільки тією особою, ■ку він представляє (наприклад, укладання договору довічного утримання, складання заповіту, здійснення усиновлення, реєстрація шлюбу).

У цивільному праві виділяють наступні види представництва:

•  законне (обов’язкове);

- договірне (добровільне).

Законне представництво - це представництво, відповідно до якого & коштами представниками своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей висіупавдц батьки, опікуни, піклувальники; представниками недієздатної особи - опікун

Особливістю цього виду представництва є те, що воно спрямоване захист прав та інтересів осіб, які внаслідок певних обставин не молить са. мостійно представляти (захищати) свої інтереси. Крім того, вказаний вц представництва виникає з закону та є обов’язковим для представника.

Договірне представництво - це представництво, що виникає на під. ставі договору чи акіу органу юридичної особи та грунтується на волі осо­би, яку представляють. За даного виду представництва дієздатна фізір* особа або юридична особа для вчинення правочинів використовує послу представника.

Одним із різновидом договірного представництва є комерційне пр ставництво.

Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно ви- ступає представником підприємців при укладанні договорів у сфері підпрв. ємницької діяльності. Отже, комерційними представниками можуть буп юридичні та фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності. Підставо для здійснення комерційного представництва може бути цивільно-правовії або трудовий договір. У правозастосовній діяльності відносини комерції ного представництва реалізуються в договорах доручення, комісії. Пов важення комерційного представника можуть бути підтверджені письмова договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю, (сг. 24 ЦК України).