Форма правочину - це спосіб висловлення волі сторін, які беруть у ньому участь.

Законом передбачено, що правочини можуть укладатися в наступних формах:

•  шляхом мовчання;
•  в результаті вчинення конклюдентних дій;
•  усній;

-       письмовій (простій письмовій або з нотаріальним посвідченням). Правочини можуть укладатися (у більшості випадків переукладатися)

у формі мовчання. Наприклад, якщо за договором найму наймач продовжує користуватися майном після закінчення його строку, то, за відсутності запе­речень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновлені» на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України). У ■

цьому випадку відсутність заперечень наймодавця може виражатися у фор­мі мовчання.

Конклюдентна форма правочину полягає в тому, що для його укладан­ня необхідне волевиявлення особи, спрямоване на його укладання (напри­клад, роздрібна купівля-продажу напоїв через автомати; договір зберігання речей в автоматичних камерах схову; укладання договору перевезення паса­жирів метрополітеном шляхом проходу через турнікет тощо).

Усна форма правочину передбачена для правочинів, що повністю ви­конуються сторонами в момент їх вчинення, крім ТІК, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення чи державна реєстрація, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їхню недійсність. Харак­терною рисою правочинів, що вчиняються усно, є збіг у часі двох стадій - ви­никнення зобов’язання та його припинення шляхом виконання.

У письмовій (простій) формі належить вчиняти правочини:

» між юридичними особами;

•  між фізичними та юридичними особами (крім правочинів, які ви­конуються в момент вчинення та не підлягають нотаріальному по­свідченню чи державній реєстрації);
•  між фізичними особами на суму, що перевищує в двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (окрім правочинів, які виконуються в момент вчинення та не підлягають нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, те­леграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою, телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріально­му посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється відповідно до За­кону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або ін­шою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, у якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

До правочинів, які підлягають обов’язковому нотаріальному посвід­ченню, відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальні« дій но­таріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від З березня 2004 р., належать:

•  договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, по­жертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) не­рухомого майна;

* іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, кос­мічних об’єктів;
 

 
52                                                                                  БРАТЕЛЬ     О.Г. ПИЛИПЕНКО си

•  договори про спільну часткову власність на земельну ділянку´купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін зе. мельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на міс- цевості) власникам земельних часток (паїв);
•  договори про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення пра. ва утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержав- ня одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори міщ подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; до. говори про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з на­буттям права власності на нерухоме майно;
•  договори управління нерухомим майном тощо

За домовленістю сторін нотаріуси посвідчують інші правочини, укладе- ні в письмовій формі, нотаріальне посвідчення яких законом не передбачене (наприклад: договори позики, позички, договори про визначення часток або про зміну розміру часток, договір доручення тощо).

У деяких випадках, окрім вимога про дотримання письмової нотарі- альної форми, обов’язковою є державна реєстрація правочину (ст. 210 ЦК України). Такий правочин є вчиненим із моменту його державної реєстра­ції (наприклад, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири підлягає державній реєстрації в органах бюро технічної інвентаризації).