Захист права власності - це сукупність правових засобів, які застосо­вуються у зв’язку з порушенням права власності і які спрямовані на віднов­лення та захист майнових інтересів їх носіїв.

Право власності, як і будь-яке інше право, підлягає захисту, що гаранту­ється та забезпечується ст. 13 Конституції України, яка визначає; «держава ібезпечу є захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, со­ціальну спрямованість економіки». Захист права власності є невід’ємною частиною гарантованого законодавством захисту цивільних прав та інтер­есів Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист сво­го цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Окрім того, що держава захищає право власності через уповноважені орга­ни, не виключається можливість такого захисту самостійними діями влас­ника.

Специфіка цивільно-правового захисту права власності насамперед по­лягає в застосуванні таких юридичних механізмів (засобів чи способів), які убезпечують, як правило, усунення перешкод у здійсненні права власності
 

 
та відновлення майнового становища власника за рахунок майнових 6% порушника чи іншої зобов’язаної особи.

У Цивільному кодексі України, в главі 3 містяться норми про зд. хист цивільних прав і інтересів, а в главі 29 - норми про захист пра^ власності. У цих главах передбачені правозахисні положення, що ма. ють діяти, як правило, у разі порушення конкретного суб’єктивно^ права власника.

Вибір способу захисту порушеного права власності особа здійснює са- мостійно, відповідно до ст. 20 ЦК України, яка визначає, що «право на за. хист особа здійснює на свій розсуд”.

Відповідно захист права приватної власності, як й інших цивільних прав, може здійснюватися із застосуванням юрисдикційної та неюрнс. дикційної форм. Юрисдикційною форма захисту полягає у зверненні осо. би та діяльності уповноважених державою органів із захисту порушених суб’єктивні« прав. Отже, особа, права і законні інтереси якої порушені, звертається за захистом до компетентних органів (до суду, органів держав- ної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого само­врядування, нотаріусів тощо), які уповноважені здійснити необхідні заход для відновлення порушеного права.

Неюрисдикційною формою захисту права власності є діяльність осо­би, спрямована на відновлення права власності або попередження його по­рушення без звернення до компетентних державних органів. Цей спосіб здійснюється шляхом самозахисту цивільних прав. Відповідно до ст. 19 ЦК України, самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не забо­ронені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Спосо самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися догово­ром або актами цивільного законодавства.

Засади захисту права власності визначені в ст. 386 ЦК України, де за­кріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, якіш має підстави передбачати можливість порушен­ня свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимо­гою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певшіх дій для запобігання такому порушенню Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йоч майнової та моральної шкоди.

Цивільно-правовий захист права власності -це система активних за­ходів, що їх застосовують власник, компетентні державні чи інші органі спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконанні обов’язку з відновлення порушеного права на порушника.

Особливості цивільно-правового захисту права власності, порівняно) іншими видами, пов’язані з тим, що він має на меті відновлення порушенні прав, попереднього майнового стану особи, права якої порушено.

Найпоширенішим є поділ цивільно-правових засобів захисту праї власності на речово-правові і зобов’язально-правові. Цей поділ довів свок доцільність багатовіковим існуванням, адже він був відомий ще римському приватному праву.

речово-правові засоби захисту спрямовані на захист суб’єктивного црава власності як абсолютного цивільного права громадян чи організа­цій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зобов’язальних відносинах з порушником. Зобов’язально-правові способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов’язальних

відносин.

Цивільно-правові засоби захисту права власності класифікуються на наступні види:

Речово-правові засоби:

_ віндикацішшй позов;

_ негаторний позов.

Допоміжні речово-правові засоби:

•  позов про визнання права власності;
•  позов про виключення майна з опису;

-        позов про захист прав співвласника в разі виділу, поділу та продажу спільного майна.

Зобов’язально-правові засоби:

•  засоби захисту права власності в договірних відносинах (відшко­дування збитків, завданих власнику невиконанням або неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором);
•  засоби захисту права власності в деліктних зобов’язаннях;

-        позови про повернення майна набутого чи збереженого без достат­ньої правової підстави.

Спеціальні засоби захисту:

•  позови про визнання правошшів недійсними;

-        позови про захист прав співвласника в разі виділення, поділу та про­дажу спільного майна;

-        засоби захисту права власності померлі« і осіб, визнаних безвісно відсутніми чи оголошені« померлими;

•  засоби захисту прав власників від неправомірного чи правомірного втручання державних органів, органів місцевого самоврядування та в надзвичайних ситуаціях;

-        інші спеціальні засоби, зумовлені особливим колом уповноважених або зобов’язаних осіб і надзвичайними обставинами.