Відновлювальне правосуддя має на меті сумісне вирішення сторонами, які втягнуті в конкретний злочин, свого відношення до наслідків злочину і які висновки зробити на майбутнє. Відновлювальне правосуддя - це орієнтований на вирішення проблеми підхід до злочинності, який передбачає участь самих сторін і суспільства в цілому в активних стосунках з юридичними органами. Метою такого правосуддя є урівноваження інтересів жертви і суспільства з необхідністю соціальної реінтеграції злочинця. Воно зорієнтовано на те, щоб сприяти зціленню жертви і надати можливість всім сторонам, втягнутим у процес правосуддя, брати в ньому активну участь. Відновлювальне правосуддя не входить у суперечність з існуючою системою кримінального судочинства. Як на наш погляд, воно допомагає традиційному правосуддю.

Відновлювальне правосуддя не є ні особливою юрисдикцією, ні галуззю права, ні "особливим провадженням". Воно не замінює, не скасовує традиційного карального правосуддя, однак є самостійним явищем у правовій практиці та культурі великої кількості держав. Слід погодитись із російським автором Карнозовою Л.М. у тому, що це напрямок розвитку кримінального судочинства (виділено Карнозовою Л.М.), який існує у трьох аспектах, зокрема таких, як: а) світоглядна позиція, що поступово трансформується у теоретичну концепцію; б) практика, що набуває все більшого поширення; в) світовий рух. Ці три аспекти існування відновлювального правосуддя Карнозова Л.М. об'єднує єдиним поняттям "підходу" [378, с. 517].

Відновлювальне правосуддя має два основних принципи. Перший відноситься до заподіяної шкоди. По-перше, реалізація цього принципу стосується жертви і передбачає, що жертва і її потреби мають знаходитися в центрі правосуддя, оскільки шкода заподіяна саме їй. По-друге,  правопорушник має нести відповідальність з урахуванням заподіяної шкоди. Правопорушника треба заохочувати до усвідомлення своєї вини і відповідальності за відшкодування збитків. Другий основний принцип відновлювального правосуддя - принцип участі. Його суть в тому, що у жертви, правопорушника і суспільства повинні бути свої ролі в цьому процесі. Держава не повинна стояти наверху, виконуючи правосуддя щодо правопорушника, який стоїть нижче, примушуючи його захищатися. Держава, швидше, має брати участь поряд із жертвою та правопорушником.

Перша спроба систематизувати відновлювальні підходи до правосуддя була здійснена пенсільванським професором соціологом Ховардом Зером у книзі "Змінюючи лінзи: новий погляд на злочин та правосуддя". Ідеї Х. Зера були розвинені Нільсом Крісті у праці "Межі покарання" [188] та Джоном Брейтуейтом у праці "Злочин, сором та возз'єднання" [34] та ін.

Серйозні дослідження з питань відновлювального правосуддя розпочато у Росії, де даній проблемі присвячено розділ у фундаментальній монографії "Судебная власть" [378], та окреме монографічне дослідження "Восстановительное правосудие" [59], а також цілий ряд інших досліджень [60; 248; 396].

Про актуальність даної проблеми свідчать не тільки наукові дослідження, але й запровадження у переважній більшості юридичних факультетів університетів США, Канади та деяких країн Європи спеціальних курсів "Альтернативні (позасудові) методи вирішення спорів або медіація". Вивчення проблеми примирення жертви злочину і правопорушника розпочато і в Україні у деяких галузях науки - соціології, психології. Однак, у юридичній науці це явище досліджується вперше. Ця проблема потребує, безперечно, глибокого комплексного дослідження.

Зважаючи на значні недоліки, що проявляються у процесі здійснення традиційного кримінального судочинства, було прийнято ряд міжнародних документів, котрі в тій чи іншій мірі наголошують на застосуванні "неофіційних механізмів врегулювання спорів, включаючи посередництво, арбітраж і суди звичаєвого права чи місцеву практику" (п. 7 р. А. Додатку до Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (29 листопада 1985 р.).

На необхідність розширення сфери застосування медіації у кримінальних справах було наголошено у ст. 10 Рамкового рішення Ради Європейського Союзу "Про положення жертв у кримінальному судочинстві" (15 березня 2001 р.)., якою, зокрема, зобов'язано всі держави Європейського Союзу поширювати посередництво у кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-які угоди між жертвою та правопорушником, досягнуті у процесі посередництва [259, с. 72-77]. Навіть у програмі "Україна-НАТО" передбачено як внутрішній захід України необхідність розвитку альтернативних способів вирішення конфліктів і, зокрема, медіації.

Серед документів Ради Європи, котрі так чи інакше стосуються застосування медіації в кримінальних справах можна виділити, зокрема: Європейську конвенцію про здійснення прав дітей (08.09.1995) котра в ст. 13 "Посередництво та інші способи вирішення спорів" закликає до сприяння здійсненню посередництва чи інших засобів вирішення спорів; Рекомендація № R (85) 11 щодо статусу жертви у межах системи кримінального права пропонує державам - членам Ради Європи вивчити всі можливі плюси медіації та примирення; Рекомендація № R (87) 18 щодо спрощення структури системи кримінальної юстиції (правосуддя) пропонує державам-членам Ради Європи переглянути своє законодавство з метою узаконити способи позасудового врегулювання конфліктів; Рекомендація № R (87) 20 щодо реакції громадськості на підліткову злочинність закликає держави переглянути законодавство і внести необхідні зміни щодо розвитку медіації; Рекомендація № R (87) 21 щодо зменшення ступеня віктимізації і надання допомоги постраждалим пропонує державам-членам Ради Європи реалізовувати експерименти в сфері медіації, залучаючи до участі в них потерпілих та правопорушників; Рекомендація № R (92) 16 щодо європейських стандартів застосування громадських санкцій та заходів у якій мова йде про ті заходи, які виступають альтернативою позбавлення волі, які сприяють реінтеграції правопорушника у суспільство (система медіації саме передбачає подібний результат); Рекомендація № R (92) 17 щодо винесення вироків підкреслює, що засудження людини повинно супроводжуватись сучасними більш гуманними способами, спрямованими на зменшення кількості тюремних ув'язнень; Рекомендація № R (95) 12 щодо структури управління системою кримінального правосуддя відзначає той факт, що застосування заходів по запобіганню рецидиву, перегляду змістовного наповнення терміну "покарання", застосування медіації і спрощення розгляду справ знімають певні труднощі в роботі системи кримінального правосуддя, зокрема йдеться про розвантаження та фінансуванням судових органів.

Відновлювальне правосуддя у співвідношенні з традиційною кримінальною юстицією може діяти: як складова кримінального процесу. За таких умов медіація здійснюється в межах розгляду справи на певній стадії кримінального процесу. Така модель застосовується в багатьох європейських державах, зокрема в Австрії, Бельгії, Німеччині. У межах такого процесу справа надсилається медіатору, який сприяє досягненню згоди між потерпілим і правопорушником. Така угода безпосередньо впливає на призначення покарання і допускає зняття обвинувачення з підсудного; як альтернатива кримінальному процесу, що застосовується в рамках голландського проекту "dading" і є справжньою альтернативою кримінальному судочинству та передбачає врегулювання конфлікту через переговори [223]. Застосування цієї моделі ґрунтується на виключенні розгляду справи з меж кримінального процесу, а, отже, дає змогу говорити про паралельність застосування відновлювального правосуддя з традиційним судочинством; як додатковий захід, що долучається до традиційного розгляду і часто застосовується по закінченню слухань у справі.

Найбільш прийнятною до застосування в сучасних умовах є програма примирення між потерпілим та правопорушником (посередництво, медіація). Згідно з Додатком до Рекомендації R (99) 19 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи, членом якої є і Україна, котра присвячена посередництву в кримінальних справах, посередництво розглядається як процес, у якому потерпілий і правопорушник мають змогу за власною добровільною згодою бути учасниками у вирішенні проблеми, що є наслідком вчиненого злочину, використовуючи при цьому нейтральність третьої сторони чи посередника.

Існує декілька моделей (форм) відновлювального правосуддя. Воно успішно розвивається на теренах США, Австралії, Нової Зеландії, Європи. Серед Європейських держав воно законодавчо закріплено в Австрії, Бельгії, Великій Британії, Норвегії, Фінляндії, Польщі та Чехії.

Одна з форм відновлювального правосуддя, яка розповсюджена в державах Європи, називається примиренням між жертвою і правопорушником. Суть її полягає в тому, що спеціально підготовлені посередники за сприяння офіційних органів (поліції, прокуратури, суду) організовують зустрічі жертви і правопорушника для обговорення того, що сталося і вироблення угоди.

Форми, що застосовуються в Новій Зеландії, розширюють коло учасників таких зустрічей. Одні форми застосовуються для роботи з незначними злочинами, інші - з тяжкими, навіть такими як умисне вбивство. Є форми, які працюють з усіма злочинами. В окремих випадках вони створені як альтернатива тюремному ув'язненню. Але не хочеться, щоб склалася хибна думка, що застосування відновлювального правосуддя обов'язково тягне за собою звільнення від кримінальної відповідальності із закриттям кримінальної справи. За практикою, яка склалася у європейських державах, програми відновлювального правосуддя не завжди впливають на правовий статус правопорушника, але це допомагає йому і жертві знайти відповіді на питання, що виникли у зв'язку з вчиненням злочину. Остаточне рішення у справі приймає суд. Разом з тим треба чітко розуміти, що проблематика відновлювального правосуддя має більш широкий зміст. Воно не тільки зводиться до закриття кримінальної справи, чи звільнення правопорушника від кримінальної відповідальності, воно може розповсюджуватися і на ухвалення вироку, і на період відбуття покарання.

Найбільш розповсюдженими формами відновлювального правосуддя є: програми примирення між потерпілим та правопорушником (відомі також як "медіація" чи "посередництво", "примирення жертв і правопорушників", "конференції жертв і правопорушників"); програми, що ґрунтуються на традиціях північноамериканських індійців, які побутують у Канаді: рішення у кримінальному конфлікті приймаються внаслідок обговорень і лише при досягненні консенсусу; сімейні конференції, що беруть початок у традиціях корінного населення Нової Зеландії - маорі, де замість слухань у суді організовується зустріч правопорушника і жертви злочину. На такій зустрічі також присутні члени сімей сторін, родичі, авторитетні у громаді люди [133, с. 154-157].

Зупинимося на двох моделях відновлювального правосуддя.

Перша модель - примирення жертви і правопорушника. Це найбільш розповсюджена модель. По іншому вона ще називається медіація. Походить від англійського mediate - служити зв'язком, посередником; mediation - посередництво. Медіація жертви і правопорушника є частиною великого руху - відновлювального правосуддя. Програма примирення у кримінальному правосудді може відбутися тоді, коли це питання вирішується офіційними органами. На програму примирення справа може бути направлена поліцією, прокурором або суддею. Якщо питання вирішене, справа направляється на програму примирення, яке може бути проведене недержавною організацією або службою пробації. Якщо охарактеризувати коротко, то процедура примирення в кримінальних справах визначається як безпосередня зустріч сторін конфлікту, під час якої за допомогою нейтральної третьої сторони (медіатора) потерпілий і правопорушник мають можливість брати активну участь у вирішенні проблем, спричинених злочином.