Аналіз КК України (статті 46, 66 та ін.) показує, що у матеріальному праві України фактично відсутні перешкоди до впровадження відновлювального правосуддя. Однак кримінально-процесуальне законодавство України не передбачає такого інституту, що є перепоною для застосування цієї процедури у кримінальних справах, оскільки в обґрунтування незастосування її судді посилаються на відсутність закону. На жаль, не передбачається такий інститут і в проекті нового КПК, що важко зрозуміти, якщо врахувати заяви України про намагання долучитись до європейських процесів. У законодавстві Польщі, найближчої до України держави, така норма стала базою для впровадження інституту відновлювального правосуддя у кримінальний процес. Але слід мати на увазі, що застосування медіації в Польщі спочатку проводилося експериментально.

Для запровадження відновлювального правосуддя у кримінальне судочинство України необхідно відпрацювати механізм застосування процедур примирення жертви та правопорушника на практиці та їх законодавче відображення у КПК (за взірець можна використати норми КПК Польщі і запропонувати аналогічно врегулювати ці процедури в Україні).

Здійснення процедури примирення можливе лише за умови добровільної участі сторін. Добровільна участь передбачає добровільну згоду, яка в свою чергу означає й інформовану згоду. Отже, до початку застосування медіації необхідно переконатись, що сторони володіють повною інформацією про свої права, характер і процедуру процесу, можливі наслідки своїх рішень. Повинні вживатись допоміжні заходи для усвідомлення сторонами свого права на правову підтримку, тлумачення та роз'яснення. Процедура медіації не може застосовуватись у випадку неусвідомлення будь-якою стороною значення цього процесу.

Крім того, ні жертву, ні правопорушника не можна схиляти до медіації нечесними способами. Концепція вільної згоди і добровільної участі має життєво необхідне значення у зв'язку з вимогами ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод: стаття передбачає вільний доступ до судових органів, коли висунуті звинувачення про вчинення злочину ("справедливе і відкрите слухання... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом"). Участь правопорушника в процесі медіації можлива лише за умови визнання ним своєї вини у вчиненні правопорушення, що автоматично призводить до втрати сенсу застосування щодо нього презумпції невинуватості. З іншої позиції, така участь не повинна трактуватись як показник вини правопорушника.

Відновлювальне правосуддя покликане не ліквідувати офіційне правосуддя, а надати йому, за рахунок використання визначеного способу розв'язання кримінальних ситуацій, відновлювальний характер. Для проведення медіації між правопорушником і потерпілим необхідне залучення третьої сторони, яка б сприяла досягненню поставлених цілей. Медіатор (посередник) повинен бути наділений відповідною компетенцією і в процесі здійснення медіації зберігати неупередженість та нейтральність. Безсторонність медіатора є запорукою створення належних умов для співпраці потерпілого і правопорушника, зрештою, відштовхуючись від гарантій про його безпристрасність, сторони погоджуються брати участь у процесі.

Медіатори не виконують функцій ні суддів, ні арбітрів. Вони не мають права нав'язувати сторонам своє бачення проблеми чи можливий варіант її розв'язання. Медіатори повинні залучатись з усіх прошарків суспільства і мають добре розуміти реалії та особливості місцевих культурних та етнічних спільнот. Свої функції вони повинні виконувати неупереджено, ґрунтуючись на знанні обставин справи, потребах та бажаннях сторін. В обов'язки медіатора входить забезпечення безпеки та створення необхідних умов для процесу примирення, у тому числі він повинен слідкувати за додержанням з боку сторін взаємоповаги та гідності [171, с. 115].

Медіація є дещо спрощеною за процедурною формою і, загалом, менш формальною на відміну від кримінального процесу. Самі зустрічі та розмови між потерпілим і правопорушником знаходяться за межами традиційного кримінального процесу. Однак, медіатор зобов'язаний доповісти суду чи прокурору про результати медіації, при цьому він не може розповідати про поведінку сторін, їх переживання та відчуття, давати іншу приватну інформацію, яку було з'ясовано у процесі медіації. Така інформація може стати доступною для державних органів лише за умови надання згоди та виявлення бажання з боку сторін. Крім того, сторони медіації повинні погодитись, щоб та чи інша особа була медіатором у їхньому процесі. Вони можуть наполягати на залученні до процесу іншої особи. У ході процесу медіації медіатор повинен запитувати учасників чи погоджуються вони з обраним способом її здійснення. Таке формулювання запитання і багаторазова його постановка сприяє формуванню в учасників відчуття контролю над ситуацією і, таким чином, досягненню поставленої мети.

Медіація націлена на побудову конструктивного діалогу між сторонами процесу, а не на підписання реституційної угоди, хоча саме вона, з визначеним механізмом відновлення порушених прав потерпілих, є кінцевою метою медіації. Підписаний між сторонами договір повинен бути складовою частиною кримінального процесу як документ, що підлягає вивченню слідчим, прокурором чи судом і виступає основою для формування і винесення процесуальних рішень у справі. Деякі форми медіації передбачають можливість закриття кримінальної справи на підставі досягнення згоди і підписання реституційного договору між потерпілим і правопорушником.

Необхідними умовами, що формують підґрунтя для такої угоди, є: щире каяття правопорушника та повне визнання останнім своєї вини; вибачення за вчинене діяння перед потерпілим чи його сім'єю; добровільна згода потерпілого на примирення і зобов'язання правопорушника відшкодувати повністю завдану шкоду.

Спірним є питання про долучення договору примирення до матеріалів справи та спосіб перевірки суддею самого факту примирення між сторонами. Це питання було поставлене на обговорення перед експертною групою, яка займалась дослідженням сучасного стану процесу впровадження процедури медіації в систему правосуддя в Україні. На думку експертів, клопотати про долучення цього договору до матеріалів справи повинна одна із сторін медіації. Щодо з'ясування достовірності факту примирення, то суддя може зробити це, запитавши безпосередньо у сторін. Стосовно юридичної сили договору примирення, за умови його приєднання до матеріалів справи, то суддя може зважати на нього лише як на обставину, котру необхідно перевірити. Такий договір не є обов'язковим для суду.

Національне кримінальне законодавство (статті 45, 46, КК України) передбачає звільнення правопорушника від кримінальної відповідальності за умови вчинення ним злочину вперше невеликої тяжкості, якщо останній після вчинення злочину щиро покаявся, активно сприяв розкриттю злочину і повністю відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду (ст. 45); за умови примирення з потерпілим та відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди (ст. 46). А ч. 1 ст. 47 КК України дає можливість суду звільнити правопорушника від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки не тільки за вчинені вперше злочини невеликої тяжкості, але і за злочини середньої тяжкості за умови, що особа щиро покаялася.

Частина 1 ст. 66 КК України передбачає, що щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є обставинами, що пом'якшують відповідальність. Крім того, ч. 2 цієї ж статті передбачає, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що пом'якшують покарання, й інші обставини, не закріплені у названій статті. Такою обставиною може бути, зокрема, примирення потерпілого та обвинуваченого (підсудного) у справах про злочини тяжчі, ніж невеликої та середньої тяжкості. Вдале проведення медіації, якщо вона мала наслідком виникнення названих вище обставин, вони можуть бути враховані судом обставинами, що пом'якшують покарання. З урахуванням наслідків медіації суд може на підставі ч. 1 ст. 75 КК України прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Укладену реституційну угоду не варто трактувати як різновид угод про визнання вини, що мають місце у прецедентній правовій системі, оскільки останні полягають у переговорах між прокурором та адвокатом за участі судді і мають на меті пом'якшити покарання, яке буде застосоване до правопорушника, а не відновити права потерпілого.

На сучасному етапі кримінального судочинства в Україні, можна вести мову про існування необхідності у запровадженні відновлювального правосуддя. Про це свідчать наступні чинники: а) медіація має позитивні наслідки для потерпілого і правопорушника; б) медіація могла б стати конкретним механізмом реалізації права сторін на примирення; в) медіація сприятиме формуванню позитивного іміджу нашої держави серед світової спільноти, зокрема, мова йде про гуманізацію процесу правосуддя.

У Рекомендації Ради Європи R (99) 19 закладено принцип сприяння законодавства у здійсненні медіації у кримінальних справах. Доцільність існування нормативних актів у сфері медіації базується на таких позиціях: а) тільки законодавство може сприяти розширенню сфери застосування медіації, оскільки наявність обов'язкової норми узаконить цю процедуру і суддівська неохота у використанні новітніх методів буде спростована існуванням імперативної норми; б) легалізація медіації забезпечить її передбачуваність і надасть правову впевненість у її використанні, зокрема, йдеться про здійснення виплат та компенсації за досягнутою реституційною угодою; в) медіація як форма примирення між потерпілим і правопорушником повинна бути доступна не лише окремій категорії осіб, а всім громадянам держави для забезпечення їх права на конституційну рівність перед судом.

Законодавством повинні чітко регулюватись деталі угоди, досягнутої у ході медіації, а також положення щодо справ, які можуть бути вирішені за допомогою медіації, межі здійснення медіації та виконання умов досягнутої реституційної угоди, і закріплення результату медіації аналогічно з вироком суду.

З викладеного можна дійти висновку, що відновлювальне судочинство, котре з успіхом застосовується в окремих державах, як складова кримінального процесу, як механізм відновлення порушених прав потерпілих від злочинів, як один із засобів виправлення правопорушників, повинно зайняти чільне місце у вітчизняній системі права, чим внесе свою частку до наближення українського судочинства до європейських стандартів демократії.