В обмеженому обсязі принцип безпосередності дослідження доказів діє і в судах вищої ланки. Так, засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов'язковому виклику в касаційний суд, якщо в апеляціях ставиться питання про погіршення їх становища або коли суд вважатиме за необхідне провести судове слідство. У цих випадках викликаються і їхні захисники, якщо участь останніх у справі відповідно до вимог ст. 45 КПК є обов'язковою. Засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, коли про це надійшло його клопотання (ч. 2 ст. 358 КПК).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 391 КПК обов'язковим для суду касаційної інстанції є клопотання засудженого, який утримується під вартою, про виклик його для дачі пояснень при касаційній перевірці судових рішень, визначених у частині першій ст. 383 цього Кодексу, тобто при перевірці в касаційному порядку вироків, ухвал і постанов апеляційного суду, ухвалених ним як судом першої інстанції, а також його рішень, ухвалених в апеляційному порядку.

Разом з тим, чинний КПК передбачає можливість обмеження засад безпосередності і в інших випадках. Так, відповідно до статей 290 і 292 КПК суд у виняткових випадках може звільнити потерпілого і свідка, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання і обмежитися письмовим підтвердженням ними своїх показань, даних раніше, тобто на досудовому слідстві. Крім того, ст. 299 КПК передбачає право суду визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин кримінальної справи і розміру цивільного позову, які не оспорюються сторонами. Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після проведення допиту.

Наведене дає підстави для висновку, що у тих випадках, коли підсудний переховується від суду, а за обставинами справи відсутні передумови для видачі правопорушника, а також коли з різних підстав відмовлено у його видачі, суд повинен мати право з дотриманням інших передбачених законом умов розглянути справу без підсудного і постановити заочний вирок.

Аналогічно складається й судова практика, що встановлено, наприклад, при узагальненні у 2004 р. судової практики розгляду судами кримінальних справ про злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, проведеному Верховним Судом України. Так, щодо Б., обвинуваченого за ч. 1 ст. 215 КК 1960 р. (Хотинський районний суд Чернівецької області) слухання справи неодноразово відкладалося через неявку в судове засідання обвинуваченого, який є громадянином Республіки Молдова. Справа була розглянута без нього. Житомирський районний суд Житомирської області упродовж 10 місяців вживав заходи для явки у судове засідання громадянина Росії К., обвинуваченого за ч. 1 ст. 215 КК 1960 р. В результаті справу також було розглянуто за відсутності підсудного. Мелітопольським міським судом Запорізької області 14 грудня 1995 р. громадянина України Т. було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 215 КК 1960 р. У зв'язку з неявкою у судове засідання у 1996 р. його об'явлено у розшук і змінена міра запобіжного заходу на утримання під вартою. Після встановлення у 2000 р. місця знаходження на території Російської Федерації Т. був затриманий і поміщений у СІЗО м. Мурманська. У зв'язку з неможливістю його доставки, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 262 КПК України 5 вересня 2001 р. кримінальну справу розглянуто місцевим судом без участі підсудного, якого було визнано винним і засуджено за ч. 1 ст. 286 КК 2001 р.

У чинному КПК України регулюванню процесуальних питань, пов'язаних із заочною формою розгляду кримінальних справ, як вже зазначалося, присвячено тільки одну статтю - 262, якою визначені лише умови заочного розгляду справи, і практично немає норм, які б регламентували процедуру застосування заочного провадження. У зв'язку з цим, на нашу думку, необхідно переглянути ст. 262 КПК, значно розширивши можливості для розгляду справи у відсутності підсудного в суді першої інстанції, а тим більше в суді апеляційної інстанції.

Із вищевикладеного можна дійти висновку про наявність прогалин і недосконалість процесуальних норм, котрі регламентують порядок розгляду кримінальних справ шляхом заочного провадження, що спричиняє суперечливе тлумачення їх судами при вирішенні конкретних справ і постановленні заочних вироків. Це створює низку колізійних проблем, які потребують законодавчого вирішення і розвитку з урахуванням не тільки вітчизняного, а й міжнародного досвіду. Чинний закон не містить особливих процедур заочного розгляду справи, і в заочному провадженні суд користується тими ж правилами, що встановлені для змагального процесу, і не повинен обмежувати участь у розгляді справи представників сторін обвинувачення і захисту в дачі усних пояснень, дослідженні доказів. Чинний закон містить достатню кількість процесуальних засобів, якими особи, що беруть участь у справі, і суд, розпоряджаючись ними на власний розсуд, можуть дослідити справу у заочному провадженні з усією ретельністю, не зважаючи на відсутність на суді самого підсудного.

Разом з тим, у КПК за прикладом інших держав слід ввести окремий розділ, який передбачав би особливості, пов'язані із самим фактом заочного розгляду справи (за відсутності підсудного), використовуючи досвід інших держав і вітчизняного процесуального законодавства кінця XIX - першої половини XX століть, пристосовуючи його до вимог сьогодення.

Аналіз викладених обставин свідчить про те, що інститут участі засудженого, виправданого та інших учасників судового розгляду  в судах розроблений недосконало. Оскільки ця недосконалість стосуються обов'язку засудженого, виправданого та їх законних представників, то застосовувати зазначені норми закону можна лише в контексті їхніх прав.

Певні кроки щодо підвищення ефективності кримінального судочинства передбачає проект КПК, надаючи учасникам процесу можливість реалізувати передбачене Конституцією України право на судовий захист у межах спрощеного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 344 проекту суд першої інстанції при розгляді справи безпосередньо досліджує докази у справі, зокрема, допитує підсудних, явка яких є обов'язковою (ст. 349). Розгляд за відсутності підсудного допускається лише у випадках, передбачених ст. 379. У проекті питання заочного провадження регламентуються більш повно. Так, ст. 375 передбачено, що у разі неявки підсудного в судове засідання без поважних причин, суд відкладає розгляд справи, призначає дату нового засідання і вживає заходи до забезпечення явки. Крім того, суддя вправі винести постанову, а суд - ухвалу про привід підсудного, зміну або обрання запобіжного заходу (якщо його не було обрано), а також про застосування заходів стягнення відповідно до статей 155 і 156.

Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється від дачі показань, провадиться обов'язково (ч. 5 ст. 387 проекту). Згідно зі ст. 390 оголошення показань підсудного (крім його відмови від дачі показань) допускається, коли є суперечності між його показаннями, даними в судовому засіданні, і тими, що давалися раніше, а також коли справа розглядається за його відсутності.

Особливостям заочного провадження у кримінальних справах присвячена глава 45 проекту, яка містить сім статей (479-485). Допускається заочне розслідування і судовий розгляд кримінальних справ щодо осіб, які вчинили злочини на території України, вибули за її межі і ухиляються від явки до органів розслідування і суду.

За проектом вручення копії постанови про притягнення як обвинуваченого і допит обвинуваченого здійснюється (ч. 1 ст. 480) відповідними органами іноземної держави, в якій перебуває обвинувачений, у порядку, встановленому главою 58, яка регламентуватиме питання правової допомоги у кримінальних справах при провадженні окремих процесуальних дій (статті 635-662). Обвинувачення вважається пред'явленим із моменту надіслання копії постанови про притягнення як обвинуваченого відповідному органу іноземної держави, в якій перебуває обвинувачений, незалежно від виконання цим органом дій, зазначених у ч. 1 ст. 480 проекту, тобто незалежно від того, чи була фактично вручена обвинуваченому копія постанови про притягнення як обвинуваченого та чи був він допитаний по суті обвинувачення. Обвинуваченому також може бути обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а постанова з цього питання надсилається для виконання органу внутрішніх справ. Після закінчення розслідування і надіслання справи прокурору, останній через відповідні органи іноземної держави оповіщає про це обвинуваченого і роз'яснює йому право протягом п'ятнадцяти діб прибути до органу, який провадив розслідування, і ознайомитися з матеріалами справи. Якщо в зазначений строк обвинувачений не з'явиться для ознайомлення з матеріалами справи, особа, яка здійснює дізнання, чи слідчий виносить постанову про  визнання  дізнання  чи  досудового  слідства  закінченим  і направляє справу прокурору, який надсилає відповідним органам іноземної держави копію обвинувального висновку для вручення обвинуваченому, що вважається врученою через п'ятнадцять діб із дня її надіслання.

Попередній розгляд справи судом щодо обвинуваченого, який перебуває за межами України, відбувається за загальними правилами КПК, копія постанови про призначення справи до головного судового розгляду і повістку про виклик у судове засідання для вручення підсудному суд надсилає відповідним органам іноземної держави. Зазначені документи вважаються врученими підсудному через п'ятнадцять діб із дня їх надіслання (ст. 483). Заочний судовий розгляд справи здійснюється за правилами відповідних глав КПК за участю прокурора і захисника. Встановивши, що підсудний у судове засідання не з'явився, і вислухавши думку учасників судового розгляду, суд вирішує питання про розгляд справи за відсутності підсудного, про що суддя виносить постанову, а суд - ухвалу. При заочному розгляді справи суд оголошує і досліджує показання підсудного, якщо він допитувався під час попереднього розслідування, а також надіслані ним письмові показання або його показання, отримані від органів іноземної держави в порядку надання правової допомоги (ст. 484). Оскарження вироку, постанови і ухвали суду учасниками заочного розгляду і внесення подання прокурору здійснюється в загальному порядку (ст. 485).