Так, чинний КПК Російської Федерації, який діє з 1 липня 2002 p., передбачає, що суд може розглянути кримінальну справу за відсутності підсудного за наявності одночасно двох умов: 1) підсудний обвинувачується у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості (тобто, за який може бути призначене покарання відповідно не більше двох або п'яти років позбавлення волі); 2) підсудний сам порушує клопотання про розгляд справи без нього (ч. 4 ст. 247). В коментарі до цього Кодексу зазначено, що, приймаючи в таких випадках рішення про розгляд справи за відсутності підсудного, суддя повинен впевнитися, що таке клопотання не носить вимушеного характеру (зокрема, не викликано його тяжкою хворобою, відсутністю коштів на проїзд тощо) [403, с. 476]. Клопотання підсудного про розгляд справи за його відсутності не може бути задоволено також, якщо одночасно з цим ним заявлено клопотання про використання особливого порядку прийняття рішення у зв'язку зі згодою з пред'явленим обвинуваченням.

У 1959 р. набрав чинності новий КПК Франції, який, за загальним визнанням, відрізняється високим рівнем законодавчої техніки, якістю  і  детальністю [407; 207, с. 76; 232, с. 136-177; 237, с. 158-170].   У  цьому  нормативно-правовому  акті  заочному розгляду присвячені статті 412, 487-492, 494, 544 і 545. Згідно зі ст. 487 судовий розгляд щодо кожної належним чином викликаної до суду особи, але яка не з'явилася в установлений день і час, здійснюється заочно. Якщо підсудний надсилає заперечення проти виконання заочного вироку, він вважається таким, що не мав місця в усіх своїх положеннях (ст. 489). Строки оскарження заочного вироку визначаються ст. 491: якщо підсудний знаходиться на території Франції - 10 днів, а при проживанні його за межами країни - місяць. Заочне провадження може бути розпочато стосовно будь-якої належним чином повідомленої особи (але не тієї, що не з'явилася до суду), тобто законодавець не встановлює жодних обмежень у застосуванні цієї форми правосуддя. При оскарженні з боку підсудного заочне провадження, як зазначено вище, втрачає свою юридичну значимість; судовий розгляд здійснюється у традиційному порядку. Заперечення на вирок не мають сили, якщо обвинувачений, який їх подав, не з'явиться в установлений трибуналом для заперечення строк [473].

Одним із найстабільніших у Європі є КПК ФРН 1887 p., який і нині діє в редакції від 7 квітня 1987 р. з наступними змінами. За домінуючою думкою, показання обвинуваченого не є засобом доказування. Це випливає, зокрема, з ч. 1 № 244, де сказано, що після допиту підсудного відбувається прийняття доказів. Проте, також за загальною думкою юристів, показання обвинуваченого і його виступ у суді відіграють велику роль у формуванні вироку. Але суд не пов'язаний зізнанням обвинуваченого. Обвинувачений вправі не давати жодних показань, він є джерелом доказів у "технічному смислі" (тільки коли досліджується його фізичний або психічний стан).

При попередній процедурі судового розгляду допит підсудного провадиться для ідентифікації його особи (Befragung zur Person). Основний судовий розгляд за відсутності підсудного не провадиться; при невибачній неявці він береться під варту [482, с. 29; 103, с. 701, 705, 728, 739-740].

Датський судовий процес вирізняється тим, що обвинувачений не зобов'язаний допомагати суду під час процесу. Підсудний не зобов'язаний з'являтися в суд. Суд може дозволити проведення процесу проти підсудного за його відсутності (якщо він не з'явиться). У такому випадку адвокату захисту буде дозволено представляти підсудного, якщо його відсутність має задовільні підстави. Рішення щодо дозволу на таке представництво приймає суд. Якщо присутність підсудного на думку суду першої інстанції є необхідною, він, у разі потреби, може видати наказ поліції привести відсутнього обвинуваченого поза його волею.

У принципі схожі підстави розгляду справи за відсутності підсудного встановлені і в КПК інших держав континентальної Європи.

Кримінально-процесуальне право Англії є найстарішою процесуальною системою, яка складається із загального (неписаного) права і статутного, тобто окремих парламентських актів, що накопичувалися протягом століть, і не кодифікована. Допиту підсудного як такого в англійському кримінальному процесі немає, він допитується як свідок захисту. Якщо обвинувачений визнає себе винним, суд, не провадячи подальшого розгляду, обмежується лише швидким оглядом доказового матеріалу, а часто і взагалі без такого огляду постановлює вирок. Обвинувачений, відносно якого складений обвинувальний акт, повинен особисто з'явитися в суд для пред'явлення йому обвинувачення, тобто для того, щоб оголосити йому обвинувальний акт і отримати пояснення щодо цього обвинувачення. У випадку нез'явлення обвинуваченого суд видає наказ про його арешт. В порядку сумарного (спрощеного) провадження розглядаються справи про малозначні діяння, а якщо обвинувачений згоден, то й деякі справи про злочини, які переслідуються за обвинувальним актом. Як правило, розгляд справи в суді сумарної юрисдикції триває кілька хвилин. Законом 1957 р. про магістратські суди введена процедура, яка надає можливість особам, котрі обвинувачуються в незначних сумарних злочинах, визнавати себе винними, не з'являючись до суду, за допомогою пошти. Позбавлення волі за результатами заочного розгляду не допускається  [417, с. 234; 428, с. 27, 453, 578, 595; 232, с. 7-47; 237, с. 181-182; 287, с. 33].

Кримінальний процес США за своєю природою є обвинувальним (або змагальним), як і в Англії, але на відміну від неї в США кримінально-процесуальне право частково кодифіковано, оскільки прийняті Конституція США і конституції штатів; у ряді останніх діють кримінально-процесуальні кодекси. В США після відкриття судового засідання, якщо підсудний визнає себе винним, присяжні до участі у вирішенні справи не залучаються і суддя постановлює вирок. У деяких штатах визнання підсудним своєї вини не усуває судового розгляду, коли обвинуваченому загрожує смертна кара або інше суворе покарання. Серйозною проблемою є тяганина. За свідченням директора інституту організації правосуддя у Нью-Йорку Д. Карлена, "американські суди завалені великою кількістю справ, особливо кримінальних..." [152, с. 84-85, 108]. Зокрема тому кримінально-процесуальне право США передбачає можливість не тільки заочного розгляду справи, а й своєрідної "торгівлі" між обвинуваченням і підсудним, суть якої - укладення між обвинуваченням і захистом особливої домовленості, відповідно до якої обвинувач зобов'язується перекваліфікувати діяння на менш тяжке, а обвинувачений - визнати свою винність.

У США в 90 % кримінальних справ обвинувачені визнають свою винність. Приблизно 50 % зізнань - це результат домовленості між обвинуваченим і прокурором. Помітне число справ розглядається заочно не тільки тоді, коли підсудний ховається, а й при утриманні його під вартою. Підсудний в суді безпосередньо не присутній, а його участь забезпечується через двосторонній відеозв'язок [237, с. 185-186; 463, с. 128; 232, с. 90-123]. У разі, якщо обвинувачений навмисно не з'являється до суду відповідно до умов, за якими його було звільнено від перебування під вартою, залежно від основного злочину, в якому його звинувачують, може бути покараний позбавленням волі від одного до десяти років чи штрафом або тим та іншим разом. При цьому строк позбавлення волі, призначений за цією статтею, додається до основного покарання за вчинений злочин [217, с. 41-44].

Варто також звернути увагу на кримінальну справу щодо екс-прем'єр-міністра України Л., яку, незважаючи на суворе обвинувачення, було розглянуто одним із судів Швейцарської Конфедерації у відсутності підсудного, який у той час перебував у в'язниці США і був позбавлений можливості вчиняти самостійні дії. Але ніхто не заявив про порушення якихось прав засудженого. Справа в тому, що в жодному міжнародному правовому акті з прав людини немає вимоги про те, щоб підсудний обов'язково був присутнім у залі судового засідання. Вважається, що то його право. Він має право мовчати як у залі судового засідання, так і за його межами. Таким чином, обов'язкову присутність підсудного в залі судового засідання  можна розглядати лише під кутом зору виховного впливу судового процесу на підсудного та необхідності забезпечення виконання вироку [216, с. 48-55].   

Так, право обвинуваченого бути судимим у його присутності і брати участь у судовому розгляді на основі повної рівності передбачено в документах ООН і в чинних міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які, таким чином, відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 11 Загальної декларації прав людини кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, за якого їй забезпечуються всі можливості для захисту [95].

Відповідно до підпункту "г" п. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому обвинувачення бути судженим в його присутності й захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника [94].

Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. із поправками, внесеними відповідно до Протоколу № 11, ратифікована Україною 11 вересня 1997 р., у п. 1 ст. 6 ("Право на справедливий судовий розгляд") передбачає, що кожний при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. А згідно з п. З "с" тієї ж статті кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій власний вибір, або - якщо він не має достатніх коштів для оплати такої допомоги - одержувати її безплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя [128, с. 31].

Європейський суд з прав людини у справі "Єклє проти ФРН" від 15 липня 1982 р. зазначив, що кримінальне обвинувачення може бути визначене, як офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона вважається такою, що вчинила кримінальний злочин [7, с. 3]. Отже, вже з моменту набуття особою статусу підозрюваного приводиться в дію увесь механізм захисту, передбачений ст. 6 Конвенції.

Право обвинуваченого бути особисто присутнім на суді при слуханні справи виступає важливим чинником формування думки суду і тісно пов'язане з правом на справедливий розгляд. У цьому контексті слід зауважити, що ст. 6 Конвенції, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, не встановлює жодних правил допустимості доказів як таких.

На думку Комісії з прав людини Європейського суду, заочний судовий розгляд в принципі допустимий і не суперечить ідеї належного здійснення правосуддя. Вважається, що заочний вирок може бути визнаний законним, якщо були вжиті заходи до своєчасного інформування (повідомлення) обвинуваченого про місце і час судового розгляду.

При розгляді конкретних справ Європейський суд пильну увагу приділяє питанню про те, чи була обвинуваченим явно висловлена відмова бути присутнім при судовому розгляді і наскільки тяжке обвинувачення йому загрожує.

У рішенні, ухваленому 23 травня 2000 р. у справі "Ван Пельт проти Франції" Європейський суд постановив, що позбавлення адвокатів заявника можливості робити заяви по суті справи суперечило положенням пунктів 1 і З ст. 6 Конвенції у поєднанні зі ст. З цього ж акта, оскільки право кожного обвинуваченого на ефективну правову допомогу захисника є одним з основних елементів права на справедливий судовий розгляд. Обвинувачений не втрачає цього права просто через свою відсутність на слуханні справи [299, с. 157-159].