Переваги застосування відновлювального правосуддя можна розділити за процесуальним та психологічним критеріями. Процесуальний критерій застосування відновлювального правосуддя лежить в основі таких переваг: 1) активної участі сторін у формуванні рішення, що має суттєві   наслідки для обох. Мова йде про безпосередню та активну участь у вирішенні питань про відшкодування завданої шкоди, що дає можливість сторонам відчути свою вагу в цьому процесі, на відміну від традиційної системи кримінального судочинства, яке сприяє формуванню почуття відчуженості і трансформації учасників процесу в його об'єктів; 2) економії часу, що полягає у динамічності розгляду справи за допомогою відновлювального  правосуддя.  Щодо  суддів,  які  розглядають  кримінальні справи,  то  застосування  відновлювального  правосуддя  сприяє зменшенню кількості справ, які потребують розгляду, а отже, призводить також до економії робочого часу суддів; 3) самостійності потерпілого та правопорушника у формуванні рішення у справі, що ґрунтується на принципі самовизначення сторін. Учасникам процесу передаються повноваження у сфері пошуку, формуванні та прийнятті рішення, що має результатом позитивний вихід з конфліктної ситуації. Психологічний критерій закладений у таких перевагах відновлювального правосуддя: а) зняття емоційної напруги потерпілого та правопорушника, і, як наслідок, відновлення рівноваги у суспільстві; б) звільнення суддів від розв'язання проблем, пов'язаних з емоціями сторін, що дозволяє сконцентруватись на безпосередньому розгляді справи і вирішенню правових питань; в) збереження   конфіденційності   інформації   у справі,   що запобігає її розповсюдженню, не дозволяє перетворити існуючий конфлікт у певний символ, містифікувати та міфологізувати його, виключити можливі маніпуляції з боку політиків та ЗМІ. Нерозголошення інформації у процесі застосування процедури медіації надає шанс повернутись правопорушнику до суспільства і розпочати нове життя, не будучи таврованим та уникнути цькування з боку громадськості. Дотримання цього принципу сприяє нормальному існуванню суспільства; г) задоволення інтересів учасників процесу. У першу чергу, це проявляється через зосередження уваги на почуттях, переживаннях та стражданнях сторін, що надає їм можливість відчути свою вагу та значимість у цьому процесі. Задоволення має місце через самостійне прийняття рішення і відчуття незалежності у його формуванні, чого учасники позбавлені при застосуванні традиційної кримінальної юстиції.

Значну вагу для потерпілого має визначення умов і встановлення порядку відшкодування завданої шкоди, що, зазвичай, залишається поза увагою кримінального процесу. Зрештою, таке задоволення інтересів сторін має позитивні наслідки для судових органів, що веде до зменшення кількості апеляційних та касаційних скарг на постановлені вироки судів.

У результаті застосування відновлювального правосуддя всі учасники справи тільки виграють. Це стосується потерпілого і правопорушника, держави, в особі судових та інших, залучених до справи органів, та громадськості загалом. Результати, що досягаються за допомогою застосування цієї процедури полягають у відновленні добрих стосунків між людьми, попередженню ескалації насилля та жорстокості, зменшенню затрат на правосуддя, підвищенню ролі громадськості у роботі з правопорушниками.

Історія слов'ян свідчить, що примирення як спосіб вирішення конфліктів між людьми застосовувалось давно. Перші спогади про це відноситься ще до стародавніх форм судочинства. Праслов'янська лексика уже в VI столітті нової ери мала всі основні поняття, що відносяться до суду і судочинства [35, с. 83-95]. У цей же час з'явилось поняття "необходимости заключать перемирие". 3 часом процедура примирення розвивається "за участю особливих органів, що зберігають мир", а потім навіть відправляли юрисдикцію. Цими органами були або старі, "добрі", "кращі" люди - хранителі дідівських звичаїв, або весь народ на його зборах - "вічах" [66]. Отже, у древніх слов'ян примирення прийшло на зміну такому архаїчному і неефективному способу вирішення кримінальних конфліктів як кровна помста. Виникнення примирення ще в древні часи, коли неоформлена і слабка держава ще не могла проникати і регулювати всі сфери суспільних відносин, свідчить про його природне виникнення. З розвитком суспільних відносин рішення про примирення різних посередників стають одним із самих розповсюджених джерел звичаєвих норм [66], а пізніше були закріплені в законодавстві як судові процедури. Про природне примирення як способу вирішення кримінальних конфліктів свідчать билини слов'ян, аналіз яких дає достатнє підґрунтя вважати, що побратимство у слов'ян виникло саме як спосіб вирішення конфліктів.

Незважаючи на широке розповсюдження примирення у звичаях слов'ян, перші стародавні джерела права не мали прямих вказівок на таку форму вирішення правових конфліктів. Але все ж дослідники Руської правди вказують на один із способів обмеження кровної помсти - "стороны мирят на тех или других условиях" [383]. Нарівні з цими вказівками, науковці стверджують про існування в період дії Руської правди медіаторів-суддів. Зокрема, при описанні головництва вказано, що "размер ее определяется либо сторонами, либо решением медиаторов-судей" [66].

Отже, початковий судовий розгляд проходив у формі примирення при сприянні різних посередників. Природно, що наслідком завершення конфліктів шляхом примирення стало адекватне цій формі процедури - посередництво. З часом під впливом релігії все більшої ваги став набирати "суд божий". Однак і тут, перед безпосередніми ордаліями, сторонам давалась можливість вирішувати конфлікти природним способом - примиренням. Спосіб вирішення конфліктів шляхом примирення не втратив свого значення і при розвитку законодавства про кримінальне судочинство. Примирення та відповідні йому процедури зберігались протягом довгого історичного періоду, не тільки тоді, коли законодавство ще не було розвиненим, але і в подальшому. Якщо у стародавніх слов'ян примирення було закріплено звичаєм, наприклад, побратимство, то у XVIII-XIX ст.ст. примирення було оформлено в законі у формі Совісного суду, який існував за правління Катерини II і Олександра І [400]. Особливості судового розгляду кримінальних справ у Совісному суді полягали в тому, що він "обязан был примирять тех, кои в своих спорах прибегали к его разбирательству". В судовому засіданні судді пропонували сторонам примиритися і прикладали до цього максимум зусиль. Якщо сторони конфлікту досягали примирення, то суд їх згоду скріпляв печаткою. Якщо ж сторони не примирялись, то призначались посередники, які вишукували засоби для їх примирення. Процедура розгляду справ у Совісному суді свідчить про трансформацію стародавнього звичаю примирення в судовий орган Російської імперії.

Особливе значення мали процедури примирення для селян. Ще в XIX ст. такі процедури регулювалися звичаєвим правом. Існування общинного правосуддя робило опіку общини і родичів природним і ставило перепони кримінальній репресії держави. За переписом населення 1882 року в Росії 82% населення були селяни, які мешкали, в основному, в общинах. За законами Російської імперії община мало право судової влади і абсолютна більшість кримінальних конфліктів довгий час вирішувались в межах общини без участі державного правосуддя.

Законодавством Російської імперії також передбачалась можливість в окремих випадках не постановляти вирок, а закривати кримінальні справи за примиренням сторін. При цьому таке рішення могло бути прийняте як судом, так і слідчим.

За радянської влади кримінальним законодавством також передбачалося можливість примирення потерпілого і правопорушника, але це можливо було тільки у справах приватного обвинувачення.

На жаль, ми не можемо навести приклади проведення медіації у конкретній справі, оскільки судами України вона фактично ще не застосовувалась через об'єктивні причини. Але ми маємо можливість навести приклад програми примирення правопорушника і потерпілого з практики Черьомушкінського міжмуніципального суду м. Москви.

Двоє неповнолітніх в під'їзді житлового будинку зняли двері і заховали в гаражі; ще одні двері демонтували. Обидва вчинили правопорушення вперше, на обліку у відділі по нагляду за неповнолітніми не знаходилися. Черьомушкінський суд через соціального працівника передав цю справу для проведення програми примирення в Центр "Судово-правової реформи". Неповнолітні погодились взяти участь у програмі примирення з потерпілою стороною, визнавши свою вину і бажаючи якимось чином відшкодувати заподіяні збитки.

Потерпілою стороною і позивачем у цій справі був визнаний ГУРЕП № 51 району "Нові Черьомушки". За встановленим у цих організаціях порядком представляти потерпілу сторону мала юридична служба. Але ведучий програми примирення і соціальний працівник, знаючи з досвіду, що юридична служба не зацікавлена в яких-небудь реабілітуючих заходах по відношенню до неповнолітніх і не може емоційно проявити наслідки правопорушення для матеріально-відповідальної особи, запропонували саме директору взяти участь у зустрічі примирення. Директор ГУРЕП спочатку не проявила бажання розбиратися в ситуації і спілкуватися з неповнолітніми, пояснивши свою позицію тим, що таких справ з крадіжкою дверей це уже шоста, і вона втомилася від постійного спілкування з судами та правоохоронними органами.

Однак ведучій програми вдалося представити ситуацію з іншої точки зору. Важливим було не тільки пояснення того, що ведучі програми не представляють правоохоронні чи судові органи, але і пояснення самої процедури примирення - її значення для ГУРЕП і особисто для директора, а також для подальшого виправлення неповнолітніх. Оскільки головним для директора було відновлення дверей, а також небажання мати справу із судом і пред'являти цивільний позов, ведуча змогла дати відповідь на всі її потреби, запропонувавши провести процедуру примирення як можливість досягнення і того, і іншого. Оскільки неповнолітні правопорушники знаходилися в коридорі, ведуча вирішила зразу провести процедуру примирення.

Під час проведення зустрічі директор спочатку була налаштована проти підлітків і вела себе дещо агресивно. Описавши наслідки вчиненого для ГУРЕП і безпосередньо для неї, директор заявила матеріальні претензії. Батько одного із хлопців підхопив цю тему і удвох почали обговорювати питання відшкодування шкоди. Але ведуча перевела розмову з цього питання на питання про причини того, що сталося. Вона сказала, що вважає дуже важливим обговорення питання, як будуть встановлені двері і хто там буде брати участь, і що вони до цього питання вернуться. Але зараз важливо зрозуміти, чому неповнолітні зняли двері, нащо вони їм були потрібні, що вони збиралися з ними робити. З'ясувалося, що підліткам потрібні були гроші, які вони думали отримати, продавши частини дверей з алюмінію. Один з підлітків хотів здати екзамени на права водіння автомобіля, другий - допомогти сім'ї.

У ході зустрічі відношення директора до підлітків почало мінятися, появилось співчуття і турбота про їх майбутнє. Коли під час попередньої бесіди директор і чути не хотіла про влаштування їх у себе на роботу, то під час зустрічі примирення вона сама запропонувала їм роботу двірниками. Після цієї розмови підлітки разом з батьком одного з них встановили двері. Тоді відбулася друга зустріч з директором і був підписаний договір примирення, де було зазначено не тільки порядок відшкодування збитків, але і те, що вся робота виконана. В судовому засіданні за клопотанням адвоката угода про примирення була приєднана до справи. Соціальний працівник просив не застосовувати до неповнолітніх покарання, пов'язаного з позбавлення волі. Суд постановив обвинувальний вирок із умовним покаранням [74, с. 37].