1. Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб´єктів прав, об´єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Невід´ємною складовою частиною Державного реєстру прав є база даних про реєстрацію заяв і запитів та реєстраційні справи.

(частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

1. Частину другу статті 10 виключено

(згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

1. Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи, яка містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи.
2. Державний реєстр прав є державною власністю, складовою Національного архівного фонду і підлягає довічному зберіганню.

Вилучення будь-яких документів або частин Державного реєстру прав не допускається, крім випадків, передбачених законом.

1. Органи державної реєстрації прав, державні реєстратори забезпечують достовірність інформації, її захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних, їх оперативний пошук і документальне відтворення процедури державної реєстрації прав, оперативне надання витягів про зареєстровані права та/або їх обтяження з Державного реєстру прав.

(частина п´ята статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

КОМЕНТАР

Коментована стаття містить низку положень, які визначають особливості змісту відомостей, що включаються до Державного реєстру прав, та їх правового режиму.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр прав визначається як єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об´єкти та суб´єктів цих прав. Порівняння наведеної норми та ч. 1 коментованої статті свідчить про те, що остання уточнює положення щодо змісту Державного реєстру прав, зараховуючи до них відомості про:

1. зареєстровані речові права на нерухоме майно — право власності як первинне речове право; право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), право господарського відання, право оперативного управління, право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки, право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, іпотека, довірче управління нерухомим майном та інші речові права, які є похідними від права власності (обмежені речові права) (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»);
2. зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, тобто заборона розпорядження та (або) користування нерухомими майном, які встановлена законом, актами уповноважених на те органів влади, посадових осіб або виникає на підставі договору (ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). До числа таких обтяжень належать: податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, заборона щодо відчуження нерухомого майна, накладена нотаріусом на підставах, зазначених у законі, і в порядку, встановленому главою 15 розділу II Правил вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5, арешт, накладений на нерухоме майно судовими (пункт 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України), слідчими органами (ст. 126 КПК України), державним виконавцем (п. 5 ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження») тощо;
3. суб´єктів речових прав на нерухоме майно, якими на підставі ст. ст. 2, 318 ЦК України можуть бути фізичні, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб´єкти публічного права (зокрема, міжнародні організації). Український народ, названий серед суб´єктів права власності у ст. 318 ЦК України, є таким лише формально, адже реального механізму здійснення Українським народом речових прав наразі не розроблено;

4) об´єкти нерухомого майна, права на які зареєстровані. За ч. 1 ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об´єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. При цьому режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об´єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Зміст наведеної норми дозволяє виділити кілька видів нерухомості. Оскільки основним критерієм віднесення майна до нерухомого є наявність міцного зв´язку із землею, нерухомістю вважаються, насамперед, земельні ділянки та об´єкти природного походження, які розташовані на земельній ділянці (водні об´єкти, ліси, багаторічні насадження) та під нею (корисні копалини, торф).

Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 ЗК України). Слід зауважити, що згідно ч. 3 ст. 79 ЗК України, ч. 3 ст. 373 ЦК України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Наведене нерухоме майно є найбільш класичним прикладом нерухомого майна і відноситься до категорії «природної нерухомості».

При цьому варто звернути увагу на те, що об´єкти, що знаходяться над та під земельними ділянками, входять до єдиного поняття нерухомості саме через знаходження у складі земельної ділянки. У випадку їх відділення, відокремлення зі складу земельної ділянки зазначені об´єкти втрачають своє призначення настільки істотно, що надалі розглядатися як нерухомість вже не можуть.

Другим видом нерухомого майна є об´єкти, розташовані на земельній ділянці, які штучно створені людською працею. До них відносяться споруди, будівлі, підприємство як єдиний майновий комплекс.

Необхідність розмежування понять «споруда» та «будівля» пояснюється різним функціональним призначенням даних об´єктів. Якщо будівлі призначені для проживання або постійного перебування людей, то споруди, за загальним правилом, виконують суто технічні функції.

За Державним класифікатором будівель та споруд ДК № 018-2000, який затверджений наказом Державного комітету України із стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 р. № 507 споруди — це будівельні системи, пов´язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконанні різних будівельно-монтажних робіт. Інженерні споруди — це об´ємні, площинні або лінійні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів і т. ін. До інженерних споруд належать, зокрема, транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди тощо.

Будівлі — це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче- огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель належать: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів, закладів освіти тощо.

Згідно ч. 2 ст. 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права. При цьому у ч. 3 ст. 191 ЦК України зазначено, що підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю, що означає автоматичне поширення на підприємство як майновий комплекс норм, що визначають обов´язковість державної реєстрації речових прав на дане майно.

Донедавна реалізація цієї норми у інших законодавчих положеннях була відсутня. Більше того, зміни, внесені до ч. 3 ст. 191 ЦК України, дали підстави утвердитись у даній думці, оскільки згідно них передбачається державна реєстрація «прав на земельну ділянку та інші об´єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства», а не самого підприємства, як того вимагає поширення на нього режиму нерухомості. Зауважимо, що і ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», побіжно згадуючи про підприємства як про об´єкт державної реєстрації (пункт 6 ч. 1 ст. 7), прямо не регламентує особливості реєстрації підприємств як об´єктів речових прав. Значно детальніше питання реєстрації підприємств регулюється Порядку ведення

Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141.

Згідно пп. 3 п. 20 Порядку при реєстрації права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс — об´єкт нерухомості — державний реєстратор вносить такі відомості:

а) найменування підприємства;

б) місцезнаходження підприємства;

в) дата проведення державної реєстрації підприємства;

г) код згідно з ЄДРПОУ;

ґ) склад підприємства (перелік нерухомого майна, що входить до єдиного майнового комплексу (земельні ділянки, будівлі, споруди), із зазначенням їх реєстраційних номерів);

д) підстава для внесення запису про нерухоме майно:

е) назва рішення;

є) дата формування рішення;

ж) індексний номер рішення;

з) прізвище, ім´я та по батькові державного реєстратора;

і) найменування органу державної реєстрації прав.

Порядком передбачено також і реєстрацію обтяжень речових прав на підприємство (пп. 1 п. 27 Порядку).

До третьої групи нерухомого майна відноситься так звана «рухома нерухомість», тобто речі, які є рухомими в силу їх призначення, проте на які законом поширюється режим нерухомих речей, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (абзац другий ч. 1 ст. 181 ЦК). До таких речей закон відносить повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об´єкти тощо.

Аналіз сучасного законодавства доводить, що відсутнє єдине правило, яке б визначало, що «рухома нерухомість» підпадає під дію правил, що визначають особливості режиму нерухомого майна. Насамперед, цей висновок обумовлений редакцією норми ч. 2 ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», за якою дія цього Закону не поширюється на державну реєстрацію прав на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об´єкти та інші об´єкти цивільних прав, на які іншими законами поширено правовий режим нерухомої речі. Отже, спеціальної державної реєстрації «рухомої нерухомості» на даний час не існує;