1. Державна реєстрація права власності та інших речових прав зупиняється у разі прийняття рішення суду про заборону вчинення дій, пов´язаних з державною реєстрацією таких прав.
2. Державний реєстратор у день отримання рішення суду про заборону вчинення дій, пов´язаних з державною реєстрацією прав, приймає рішення про зупинення державної реєстрації прав, про що письмово повідомляє заявника не пізніше наступного дня після прийняття ним відповідного рішення.
3. Державна реєстрація права власності та інших речових прав зупиняється до скасування рішення суду, що було підставою для прийняття рішення про зупинення державної реєстрації прав. Загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

(стаття 23 у редакції Закону України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

КОМЕНТАР

Коментована стаття встановлює порядок зупинення державної реєстрації права власності та інших речових прав, та не передбачає зупинення прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав.

Відтак, державний реєстратор зобов´язаний своєчасно розглянути заяву про реєстрацію права власності та інших речових прав і за результатами розгляду (незалежно від надходження до нього рішення суду про заборону державної реєстрації права власності та інших речових прав):

а) встановити, що заявником подано документи не в повному обсязі, передбаченому нормативно- правовими актами, і зупинити розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

б) встановити, що подані заявником документи не відповідають закону і підзаконним нормативно- правовим актам та не дають підстав для проведення державної реєстрації прав на майно і прийняти рішення про відмову у державній реєстрації прав;

в) встановити, що всі подані заявником документи відповідають закону і підзаконним нормативно - правовим актам та дають підстави для проведення державної реєстрації прав на майно і прийняти рішення про зупинення державної реєстрації права власності та інших речових прав (далі за текстом — рішення про заборону реєстрації);

Окремо звертає на себе увагу і та обставина, що положення ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі за текстом - Закон) не передбачають права державного реєстратора прийняти рішення про відмову у зупиненні державної реєстрації прав (додаток № 17 до наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2011 N 3601/5 «Про затвердження форм рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно та вимог до їх оформлення»). Наявність затвердженої форми такого рішення засноване на тексті попередньої редакцією ст. 23 Закону, відтак до внесення відповідних змін до наказу Міністерства юстиції України державним реєстраторам належить враховувати положення Закону.

У зв´язку з цим виникає питання, що робити у разі наявності у надісланому судовому рішенні (щодо якого не відкрито виконавче провадження) описок і помилок? Відзначимо, що ст. 89 ГПК України, ст.ст. 219, 221 ЦПК України та ст.ст. 169, 170 КАС України встановлено, що з заявами про виправлення описок і помилок, а також з заявами про роз´яснення порядку виконання судового рішення можуть звертатись виключно сторони або державний виконавець. У разі виникнення подібної ситуації державному реєстратору належить невідкладно проінформувати суд, який надіслав рішення, про виявлені ним помилки. Такий лист державного реєстратора не може бути самостійною підставою для виправлення помилок і описок у судовому рішення але може спонукати суд за власною ініціативою виправити допущені ним помилки і описки судовому рішенні.

Статтею 23 Закону чітко не встановлено, чи повинен суд у своєму судовому рішенні вказувати на те, реєстрація якого саме речового права зупиняється його рішенням.

Водночас із змісту форми Рішення про зупинення державної реєстрації прав (додаток № 16 до наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2011 N 3601/5 «Про затвердження форм рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно та вимог до їх оформлення») вбачається, що держаний реєстратор зобов´язаний вказати у мотивувальній та резолютивній частині такого рішення права відомості про те, реєстрація якого саме права підлягає зупиненню.

У разі надходження судового рішення в якому не вказано реєстрація яких саме прав підлягає забороні або коли рішення суду містить наступне формулювання «...заборонити Укрдержреєстру (його структурним підрозділам) вчинення дій, пов´язаних з державною реєстрацією права власності та інших речових прав ...», державний реєстратор зобов´язаний зупинити державну реєстрацію будь-яких речових прав на відповідне нерухому майно. При цьому у відповідних рядках Рішення про зупинення державної реєстрації прав державний реєстратор не позбавлений права зазначити «.права власності та інших речових прав.». Така позиція узгоджується з метою встановлення заборони судом — запобігання неможливості утрудненню чи невиконанню рішення суду.

Відповідно до змісту форми Рішення про зупинення державної реєстрації прав, затвердженої Міністерством юстиції, допускається зупинення державної реєстрації не тільки права власності та інших речових прав, а й їх обтяжень. На нашу думку, Міністерство юстиції України, широко протлумачило зміст ст. 23 Закону, оскільки Закон не встановлює можливості заборони (зупинення) державної реєстрації обтяжень за судовим рішенням.

Щодо підстав зупинення реєстрація права власності та інших речових прав, то чинна редакція Закону, на відміну від попередньої, встановлює єдину підставу такого зупинення — рішення суду. При цьому, на нашу думку, формулювання частини першої містить недоліки законодавчої техніки, а саме помилкове вживання словосполучення «рішення суду», а не словосполучення «судове рішення». Ці два поняття необхідно співвідносити як загальне та спеціальне, адже поняття «судове рішення» охоплює собою всі його форми: «ухвала суду», «рішення суду» та «постанова». Крім того, як правило, рішення суду не може носити тимчасовий характер, а повинно бути остаточно виконаним, що унеможливлює його використання як підстави для тимчасової заборони (винятком є випадок, коли суд вживає заходи до забезпечення позову у рішенні суду). Отже, на нашу думку, підставою для зупинення реєстрація права власності та інших речових прав є будь-яка форма судового рішення (ухвала, рішення, постанова), у якому встановлено заборону вчинення дій, пов´язаних з державною реєстрацією права власності та інших речових прав.

На практиці нерідко виникає питання, чи стосуються приписи ст. 23 Закону судових рішень, в яких прямо не вказано про встановлення заборони на вчинення дій, пов´язаних з державною реєстрацією права власності та інших речових прав, наприклад, ухвали суду про накладення арешту на нерухоме майно? Вважаємо, що арешт не може вважатись підставою для застосування ст. 23 Закону з таких підстав.

Відповідно до п. 5.6. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам. При цьому абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону визначено, що обтяження — це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб, або яка виникає на підставі договорів. Таким чином, арешт майна є різновидом його обтяження, а відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону наявність обтяження є підставою для відмови у державній реєстрації прав. Таким чином, накладення арешту має своїм наслідком відмову у державній реєстрації права власності та інших речових прав, а встановлення заборони на державну реєстрацію тягне за собою зупинення державній реєстрації права власності та інших речових прав.

Крім того, арешт, будучи різновидом обтяження не завжди може оперативно виконати свою функцію. Так, відповідно до ч. 7 ст. 15 Закону у разі надходження заяви про державну реєстрацію обтяжень, іпотеки на майно, щодо якого вже зареєстровано заяву про державну реєстрацію права на це майно, державний реєстратор спочатку розглядає заяву про державну реєстрацію прав, а після цього - заяву про державну реєстрацію обтяжень, іпотеки. Можлива ситуація коли афілійована особа відповідача (боржника) подасть документи про державну реєстрацію права власності без правовстановлювального документу і з неправильним зазначенням своєї поштової адреси розгляд заяви буде зупинено для зобов´язання заявника подати належний документ, і до цього моменту відповідного обтяження до реєстру внесено не буде. При цьому, вважаємо за необхідне зазначити, що застосування цієї моделі поведінки може мати своїм наслідком порушення кримінальної справи за ухилення від виконання судового рішення або перешкоджання його виконанню.

Оскільки коментована стаття (ст. 23 Закону) регулює питання реалізації заборони на вчинення дій державному реєстратору щодо порядку її виконання не можуть бути застосовані приписи ст.. 15 Закону в частині регулювання порядку реєстрації обтяжень. Відтак положення ст. 23 Закону є самостійним заходом, який може вживати суд з метою забезпечення виконання судового рішення або у інших випадках встановлених законом.

У практичній діяльності також нерідко ставиться запитання, чи можна виконувати судове рішення до або без отримання постанови державного виконавця?

Підхід державних реєстраторів з цього питання різниться. Одні вважають, що за будь -яких обставин необхідно отримати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та дочекатись оголошення відповідної заборони на вчинення дій. При цьому такі реєстратори обґрунтовують свою позицію тим, що тільки державний виконавець може встановити чи відповідає виконавчий документ, виданий судом, вимогам чинного законодавства. Такий підхід не відповідає чинному законодавству України з таких підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов´язковими до виконання на всій території України. Аналогічні норми містяться і процесуальних кодексах України. Натомість Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Отже, у разі отримання судового рішення державний реєстратор зобов´язаний виконати його без порушення виконавчого провадження.

Частиною другою коментованої статті встановлюються строки виконання судового рішення про заборону вчинення дій, пов´язаних з державною реєстрацію права власності та інших речових прав.