1. Умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації, а також інші дії, спря­мовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи на­стання інших тяжких наслідків, -

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот п’ятдесяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1.  Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1.  Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили загибель людей, -

караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

(Стаття 277у редакції законів України № 270-УІ від 15 квітня 2008р. та № 2742- УІ від 2 грудня 2010 р.)

1.  Небезпечність цього злочину полягає в тому, що умисне руйнування або по­шкодження шляхів сполучення і транспортних засобів порушує нормальне функціо­нування технічних систем залізничного, водного або повітряного транспорту, вна­слідок чого транспортні засоби, які є джерелом підвищеної небезпеки, виходять з-під контролю і створюють загрозу настання катастрофи, аварії та інших тяжких наслідків.
2.  Предметом цього злочину є шляхи сполучення, споруди на них, рухомий склад, водні або повітряні судна, засоби зв’язку або сигналізації. Усі ці предмети виконують різні функції, але з точки зору кримінального права вони характеризуються однако­вими ознаками, які мають важливе значення для кваліфікації. До таких ознак належать: 1) спеціальне (цільове) призначення цих устроїв та елементів транспорту - забезпе­чити нормальне функціонування технічних систем вказаних видів транспорту і тим самим безпеку руху та експлуатації; 2) придатність до експлуатації, до використання за цільовим призначенням. Вони є елементом, частиною технічної системи транспор­ту; 3) рухомий склад, водні та повітряні судна є джерелом підвищеної небезпеки. Інші елементи, устрої та механізми забезпечують нормальне (безпечне) функціонування цих джерел; 4) ці предмети мають особливий правовий статус, їх технічний стан та функціонування регулюється чинними на транспорті нормативними актами (статута­ми, кодексами, правилами, інструкціями).
3.  Об’єктивна сторона цього злочину виражається в руйнуванні, пошкодженні вказаних предметів, а також в інших діях, які приводять устрої та механізми транспор­ту у непридатний для експлуатації стан.
4.  Руйнування - це протиправний вплив на устрої та елементи транспорту шляхом порушення їхньої цілісності та структури, внаслідок чого вони стають непридатними для експлуатації відповідно до свого цільового призначення.
5.  Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів - це протиправний вплив на ці предмети, коли з ладу виводяться окремі їхні частини та механізми, вна­слідок чого вони стають непридатними для експлуатації відповідно до свого цільово­го призначення.
6.  Інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, - це такий протиправний вплив на них, у результаті якого техніч­но справні механізми та елементи транспорту тимчасово (у цій ситуації) приводяться

до непридатного для експлуатації стану. Наприклад, покладення на рейки залізничної колії шпали, колоди, переміщення сигнального вогню на фарватері водного шляху, відключення живлення устроїв та механізмів і т. ін.

1.  Злочин - із матеріальним складом. Закінченим його слід визнавати з моменту приведення предмета до непридатного для експлуатації стану, незалежно від того, спричинило це тяжкі наслідки, чи було створено загрозу їх настання.
2.  Наслідками цього злочину згідно з ч. 1 ст. 277 КК визнаються аварія потягу, судна, порушення нормальної роботи транспорту або створення небезпеки для життя людей чи настання інших тяжких наслідків.
3.  Аналіз відомчих нормативних актів, в яких даються класифікація та описання транспортних пригод, показує, що аварією на залізниці визнається сходження рухо­мого складу з рейок, пошкодження транспортних засобів, їх зіткнення, пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, вантажів тощо. Аварія на водному транспорті - це зіткнення суден або посадка його на мілину, пошкодження судна, вантажів, берегових споруд, засобів сигналізації, забруднення моря, річки чи озера шкідливими речовина­ми і т. ін. На повітряному транспорті аварією визнається пошкодження літальних апаратів, аеродромного обладнання, засобів сигналізації та зв’язку, вантажів, виму­шена посадка літального апарата тощо.
4.  При вирішенні питання щодо кваліфікації скоєного потрібно враховувати, що збитки при аварії не повинні досягати великої матеріальної шкоди, яка вказана у ч. 2 ст. 277 КК як кваліфікуюча обставина. Аварія не охоплює також загибель людей або спричинення тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, про які говориться в частинах 2 і 3 цієї статті.

На кваліфікацію не впливає, настала аварія чи лише могла настати.

1.  Порушення нормальної роботи транспорту може виражатися у зриві графіку руху транспортних засобів, у затримці доставки чи відправки вантажів та пасажирів, простої вагонів, суден тощо.

Створення небезпеки для життя людей чи настання інших тяжких наслідків є також своєрідним наслідком цього злочину (див. коментар до ст. 276КК).

1.  У частині 2 ст. 277 КК встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди, а в частині третій - якщо вони спричинили за­гибель людей. Характеристику цих обставин дано в ст. 276 КК.
2.  Для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 277 КК потрібно, щоб тяжкі наслідки або настали, або могли настати. Ці наслідки інкримінуються суб’єкту лише тоді, якщо вони знаходяться у причинному зв’язку з руйнуванням, пошкоджен­ням предмета злочину чи приведенням його до непридатного для експлуатації стану іншим способом.
3.  Аналіз судової практики показує, що пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів нерідко вчинюється способом, який спричиняє шкоду ін­шому об’єкту кримінально-правової охорони. Скоєне в таких випадках повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів. Це, наприклад, пошкодження засобів транспорту шляхом крадіжки деталей, устроїв, механізмів, які забезпечують нор­мальне функціонування технічних систем транспорту. Пошкодження засобів сиг­налізації, споруд, аеродромного обладнання інколи вчинюється при скоєнні хулі­ганських дій, що також становить сукупність злочинів. Насамкінець, траплялось, що пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів було поєднане із знищенням та пошкодженням державного чи колективного майна, яке також ква­ліфікувалося за сукупністю злочинів.
4.  Суб’єктивна сторона злочину має складний характер. У диспозиції статті говориться лише про умисний характер дій. Аналіз судової практики показує, що руйнування, пошкодження, приведення предмета у непридатний для експлуатації стан іншим способом може вчинюватись як із прямим, так і з непрямим умислом. Що стосується тяжких наслідків, то психічне ставлення до них може виражатися як в умис­лі, так і в необережності. Отже, цей злочин може вчинюватись як у рамках однієї форми вини - умислу, так і в рамках складної (подвійної) форми вини - умисел сто­совно дій і необережність щодо наслідків.
5.  Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів через необережність, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, повинно кваліфікува­тися за ст. 291 КК («Порушення чинних на транспорті правил»), або за ст. 196 КК («Необережне знищення або пошкодження майна»).
6.  Мотиви пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів у більшості випадків корисливі і часто пов’ язані з крадіжкою засобів та обладнання транспорту. Інколи злочин вчинювався з метою помсти іншим працівникам, керівникам транспорт­них організацій. Поширеним у судовій практиці є хуліганський мотив. Якщо пошко­дження шляхів сполучення і транспортних засобів вчинено з метою ослаблення держави, то відповідальність настає за ст. 113 КК («Диверсія»). Мотиви злочину, а також ставлення до тяжких наслідків на кваліфікацію не впливають, а враховують­ся при призначенні покарання.
7.  Суб’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 14 років. Деякі криміналісти вважають, що суб’єктом цього злочину не може бути працівник транспорту при виконанні ним службових обов’язків. На їхню думку, вони повинні відповідати за порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водно­го чи повітряного транспорту. Проте сам закон (ст. 277 КК) не містить жодних обме­жень щодо кола суб’єктів. Крім того, така кваліфікація приведе до пом’якшення від­повідальності працівників транспорту порівняно з іншими особами, що, безперечно, неправильно.