1.  Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, -

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

1.  Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

1.  Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавлен­ням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

П р и м і т к а. Під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

(Стаття 286у редакції законів України № 270-УІ від 15 квітня 2008р. та № 586-УІ від 24 вересня 2008 р.)

1.  За умов технічного прогресу розвиваються всі види механічного транспорту, збільшуються потужність та швидкість руху транспортних засобів. Крім позитивних змін у роботі транспорту це викликає і негативні явища. Більш реальною стає мож­ливість настання тяжких наслідків - загибелі чи травмування людей, знищення чи пошкодження транспортних засобів, вантажів і т. ін. Важливою умовою безпечної роботи всіх видів механічного транспорту є дотримання всіма учасниками правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Серед усіх транспортних злочинів це по­сягання є найбільш поширеним, у зв’язку з чим кримінально-правові заходи боротьби з цим злочином набувають особливої актуальності.
2.  У примітці до ст. 286 КК перераховані транспортні засоби, на яких може бути вчинений цей злочин. До них належать усі види автомобілів, трактори та інші само­хідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспорт­ні засоби.
3.  Серед автомобілів є вантажні і легкові, машини спеціального призначення - санітарні, пожежні, спортивні, автокрани, навантажувачі, вишки, поливальні, а також автобуси. Трактори - це самохідні колісні машини та на гусеничному ходу, призна­чені для перевезення вантажів, а також виконання різноманітних робіт - сільськогос­подарських, будівельних, лісових і т. ін. Інші самохідні машини призначені для буді­вельних, дорожніх, сільськогосподарських і інших робіт - грейдер, комбайн, бульдо­зер, кран, екскаватор тощо. Трамваї і тролейбуси (пасажирські, вантажні, колієукла­дальні, ремонтні, спеціального обслуговування) належать до міського електротран­спорту, рух яких здійснюється відповідно до ПДР. Мотоцикли (дорожні, спортивні, спеціального призначення) можуть бути з боковим причепом та без нього та мають двигун з робочим об’ємом 50 куб. см і більше. До них прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг, а також мопеди - двоколісні транспортні засоби, які мають дви­гун з робочим об’ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Інші механічні транспортні засоби (всюдиходи, аеросани, амфібії тощо) згідно з постановою КМУ № 1029 від 26 вересня 2011 р. є предметом цього злочину незалежно від робо­чого об’єму двигуна внутрішнього згорання. Транспортні засоби, які мають електро­двигун потужністю до 3 кВт, не є предметом цього злочину.
4.  Об’єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв’язком між діянням і наслідками.
5.  Діяння (дія чи бездіяльність) виражається в порушенні правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Диспозиція ст. 286 КК є бланкетною. Тому при вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності за цією статтею потрібно звертатися до нормативних актів, які регламентують порядок дорожнього руху та екс­плуатації механічного транспорту. Основним нормативним актом у сфері забезпечен­ня безпеки дорожнього руху є ПДР, які затверджені Постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 р. Крім того, важливе значення має Закон України «Про дорожній рух», який було прийнято 30 червня 1993 р. При визначенні характеру порушення правил безпеки руху необхідно встановлювати, яку статтю чи пункт Правил поруши­ла особа, що керувала транспортним засобом. На це звертає увагу ПВСУ, у п. 3 по­станови «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністра­

тивні правопорушення на транспорті (постанова № 14 від 23 грудня 2005р. //ВВСУ. - 2006. - № 1. - С. 6).

1.  Порушення правил безпеки руху може виражатися в перевищенні швидкості, порушенні правил обгону, об’їзду перешкод, проїзду перехресть, правил користуван­ня світловими приборами, буксирування, а також їзди з причепом, проїзді на заборо­нений знак чи сигнал світлофора тощо.
2.  Порушення правил експлуатації може полягати в недотриманні водієм тех­нічних умов експлуатації, у порушенні порядку перевезення пасажирів, у непра­вильному завантаженні, укладанні і закріпленні вантажів, у експлуатації технічно несправних транспортних засобів і т. ін. Загальні вимоги до технічного стану транспортних засобів містить розд. 31 ПДР. За статтею 286 КК кваліфікуються лише такі порушення правил експлуатації, які пов’язані з безпекою руху тран­спортних засобів. Тому не можуть кваліфікуватися за цією статтею порушення правил експлуатації, що не пов’язані з безпекою руху. Це, наприклад, порушення термінів технічного обслуговування транспортних засобів або недотримання вимог при застосуванні видів пально-мастильних і інших матеріалів і т. ін. Порушення вимог законодавства про охорону праці, а також порушення правил безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних, сільськогосподарських, будівельних і інших робіт не підпадає під ознаки ст. 286 КК.
3.  Слід розрізняти транспортні засоби, які призначені тільки для перевезення вантажів і пасажирів, та інші самохідні машини (трактори, комбайни, бульдозери, грейдери тощо). Перші завжди рухаються згідно з ПДР. Інші самохідні машини можуть використовуватися для перевезення вантажів, а також для виконання різних робіт (сільськогосподарських, дорожніх, будівельних та ін.). Якщо такі машини перебувають у транспортному стані, їхній рух здійснюється відповідно до ПДР. Виконання такими машинами інших робіт у процесі руху регламентується іншими правилами та інструкціями, порушення яких за певних умов може кваліфікуватись за іншими статтями КК.
4.  Відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорт­них засобів настає незалежно від місця, де було допущено порушення (магістраль, шосе, вулиця, залізничний переїзд, двір, поле, територія підприємства і т. ін.)
5.  Другою ознакою об’єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки.

Відповідальність за ст. 286 КК диференційована залежно від тяжкості наслідків,

які настали. У частині 1 наслідками є середньої тяжкості тілесні ушкодження, у ч. 2 - тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого, у ч. 3 - загибель декількох осіб.

1.  Інколи порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту викликає наслідки, які передбачені різними частинами ст. 286 КК. У таких випадках скоєне кваліфікується лише за тією частиною статті, яка передбачає відповідальність за більш тяжкі наслідки. При реальній сукупності злочинів, коли мали місце два і більше само­стійних не пов’язаних між собою порушень, які викликали самостійні наслідки, від­повідальність настає за сукупністю злочинів. Якщо особа двічі порушила і в різний час правила і в кожному з цих випадків загинула людина, то скоєне повинно кваліфі­куватись за ч. 2 ст. 286 КК. Якщо ж смерть двох і більше осіб є наслідком тієї самої транспортної пригоди, тобто одного або зв’язаних між собою кількох порушень пра­вил, то відповідальність настає за ч. 3 ст. 286 КК.
2.  Причинний зв ’язок між діянням і наслідками, що настали, є обов’язковою озна­кою об’єктивної сторони цього злочину. Для встановлення причинного зв’язку важ­ливе значення має характер порушення. Інколи до таких порушень відносять: керу­вання транспортним засобом у нетверезому стані, із непрацюючим спідометром, при відсутності у водія посвідчення на право керування транспортним засобом певної категорії і т. ін. Указані порушення не можуть бути причиною тяжких наслідків. При­чиною тяжких наслідків можуть бути лише такі порушення, які створюють реальну можливість настання наслідків. Це такий стан технічної системи транспорту в кон­кретній дорожній обстановці, який при подальшому розвитку подій і процесів пере­творюється в дійсність, тобто настають суспільно небезпечні наслідки.
3.  Певні труднощі виникають, якщо декілька причин породжують одні наслідки. Це можуть бути: неправильна поведінка інших учасників дорожнього руху, особливі погодні умови, недоліки дорожнього покриття, незадовільний технічний стан тран­спортного засобу тощо. У таких випадках призначаються експертизи, які допомагають встановити причинний зв’язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту і суспільно небезпечними наслідками.
4.  У випадках, коли наслідки перебувають у причинному зв’язку з порушеннями, які допустили двоє або більше водіїв, всі вони притягуються до кримінальної відпо­відальності.
5.  Суб’єктивна сторона даного злочину визначається складністю об’єктивної сторони, яка характеризується діянням, наслідками та причинним зв’язком між ними. У зв’язку з цим психічне ставлення особи слід визначати як до факту порушення правил, так і до наслідків цього порушення. Порушення правил може бути вчинене з прямим умислом або зі злочинною недбалістю. До наслідків порушення може бути тільки необережність (злочинна самовпевненість або недбалість). У цілому цей злочин визнається необережним.
6.  Якщо буде встановлено, що спричинення смерті або тілесних ушкоджень охо­плювалось умислом водія, то скоєне повинно кваліфікуватися як умисний злочин проти життя та здоров’я людини.
7.  Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку та керує транспортним засобом. Під час навчальної їзди в автомобілях з подвійним управлінням суб’єктом злочину є інструктор, який здійснює навчання курсанта і перебуває поруч із водієм. При притягненні до кримінальної відповідальності не має значення, чи є або відсутні у водія права на управління транспортним засобом, є водій працівником транспорт­ного підприємства чи власником транспортного засобу тощо. На кваліфікацію також не впливає, чи має водій навички, досвід управління транспортним засобом певної категорії або в особливих умовах тощо.
8.  Не підлягають кримінальній відповідальності особи, які підбурювали водія до порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів, якщо це викликало наслідки, передбачені ст. 286 КК. Такі особи, незалежно від умисного ха­рактеру дій, не є співучасниками цього злочину, тому що він є необережним, а спів­участь у таких злочинах не може мати місця.