Ст. 364 КПК визначає порядок судових дебатів. Судові дебати настають безпосередньо після постановлення судом ухвали про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами (ст. 363 КПК). Учасники судового розгляду мають право заявити суду клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для підготовки до судових дебатів. Учасник судового розгляду, виступаючи в дебатах, аналізує досліджені у справі докази та встановлені у суді обставини дають своє бачення розглянутої у суді справи.

Судові дебати та останнє слово обвинуваченого. Якихось особливостей виступу в судових дебатах новий КПК, порівняно з КПК

1960 року, не передбачає. Відомий адвокат М. П. Карабчевський розпочав свій виступ з фрази: "Я маю говорити, але я ще слухаю", - сказав він, віддаючи належне сильній промові адвоката Александрова, який виступав перед ним. Однією влучною фразою було підсилено позицію колеги і водночас підготовлено суд до власного виступу.

"Від адвоката-оратора, - писав Н. П. Карабчевський, - вимагають серйозної юридичної і загальнолітературної підготовки, живого, спостережливого розуму і значної дози творчого інстинкту, здатного, так би мовити, одухотворити і викликати до життя німі сторінки об'ємних ділових фоліантів. Від зовнішньої сторони промови вимагається художня цільність і доцільна завершеність. Без дотримання цих мінімальних вимог вас не назвуть судовим оратором".

" Ми маємо три засоби впливу на слухачів, - писав Цицерон, - доказувати, подобатись, розчулювати. Із цих трьох засобів є один, який є найголовнішим, - доказування; воно має здаватись слухачам єдиною метою, якої хочемо досягти; інші два засоби мають бути розлиті по всій промові, як кров у тілі".

Промовам відомих талановитих адвокатів притаманні досконалість побудови, простота й доступність для розуміння, чистота стилю і прозорість, психологічна глибина та високий професіоналізм.

Промови сучасних адвокатів відрізняються від промов великих адвокатів минулого хоча б тим, що вони виголошуються не в суді присяжних. Незрівнянно знизився й громадський інтерес до них. Сучасні адвокати виступають перед суддями- професіоналами, й у складі суду немає представників народу - народних засідателів (у більшості справ) і присяжних.

Нерідко серед адвокатів можна почути розмови про те, що в суді зникає дух справедливості та змагальності, на повну потужність діє "телефонне право", влада дозволяє собі втручатись у справи суду, давати йому публічні негативні оцінки, має місце, як колись говорили, "викривлення судової перспективи".

Слід відверто визнати, що судді перебувають у ситуації, коли від них чекають тільки обвинувального вироку і "засудження підсудного". Будь-який виправдувальний вирок - це надзвичайна подія і своєрідний подвиг судді. Щоденно "йти на подвиг" судді не бажають, їдоки ситуація не зміниться, доки виправдувальні вироки не стануть буденним явищем, таким самим, як і обвинувальні вироки, доти правосуддя у нас буде неповноцінним.

Малювати наше правосуддя лише в "чорних" тонах також не варто, хоча певні підстави для таких розмов є. Іноді й поміж суддів ведуться майже всерйоз розмови про те, що присутність адвоката е зайвою, він нічого не вирішує. І справді, адвокат не вирішує питання "хто винен". Це прерогатива суду. Але професійна робота адвоката у процесі ніколи не минає безслідно. Понад те, досвідчений суддя усвідомлює, що участь адвоката дає можливість висвітлити слабкі місця обвинувачення, без усунення яких неможливо винести законний і справедливий вирок.

Конституція України передбачає безпосередню участь народу у відправленні правосуддя в особі народних засідателів і суду присяжних, їх вельми бракує в суді. На жаль, питання про форми участі народних засідателів і присяжних тільки дебетуються. Хоча це один із найважливіших чинників справді справедливого суду.

Той, хто пам'ятає суди, в яких брали участь народні засідателі, знає, що хоча вони й не відігравали якоїсь вагомої ролі у процесі, але все ж таки були тим публічним оком, яке нерідко стримувало професійного суддю від несправедливого рішення. Подекуди слово народного засідателя було вирішальним для долі людини. Та й судді, які слухали справи разом із засідателями, згадують, що сидіти поруч із ними у переповненій залі було спокійніше. Неодноразово судді, спираючись на думку засідателів, протистояли тискові системи під час винесення вироку.

Поза сумнівом, роль захисної промови, виголошеної в присутності народних засідателів або присяжних, зростає. Ця промова допомагає суддям сформувати внутрішнє переконання, глибше розібратися в обставинах справи, всебічно, повно й об'єктивно дослідити їх, встановити наявність або відсутність вини підсудного і: прийняти правильне рішення. В дебатах підсумовується вся проведена раніше напружена й копітка праця. Власне, вся попередня робота у судовому процесі є підготовкою до дебатів. І якщо вона була проведена професійно, добросовісно, це є надійним підґрунтям для побудови захисної промови.

Прокуророві легше впливати на суд: було слідство, обвинувачення й арешт; є авторитет "ока государевого", є матеріали кримінальної справи і судового слідства. Щодо адвоката, то в нього немає ні влади, ні свого слідства. Є тільки обов'язок допомагати людині, що потрапила в біду, є знання, досвід, порядність, є право відстоювати свої переконання та боротися з порушенням законів, є та внутрішня свобода, яка дає йому можливість подолати висновки попереднього слідства.

П. С. Пороховщиков писав: "Пам'ятайте, що прокурор може бути сміливим, якщо хоче: він грає в більшості випадків на свої гроші; захисник зобов'язаний бути обережним: за нього розплачується підсудний".

Є дві основні позиції щодо підготовки тексту судової промови. Одна, яку відстоював А. Ф. Коні: "Не пишіть промов заздалегідь, не витрачайте часу, не покладайтесь на допомогу цих, створених у кабінетній тиші рядків, а вивчайте уважно матеріал, запам'ятовуйте його - і потім слідуйте пораді Фауста: "Кажи з переконанням, слова і вплив на слухачів прийдуть самі собою!".

Протилежної позиції з цього питання дотримувався П. Сергеїч: "Знайте, читачу, що, не списавши кількох аршинів паперу, ви не скажете сильної промови у складній справі. Якщо тільки ви не геній, прийміть це за аксіому та готуйтесь до промови з пером у руці". І далі продовжує: "З того, що промова має бути написана в завершеній формі, не означає, що її слід виголосити напам'ять".

Геніям не потрібні навіть шкідливі поради. Проте геніїв мало, та й книгу написано не для них. Тому прислухаймося до слів П. Сергеїча.

Написання судової промови у завершеному вигляді ще нікому не зашкодило й аніскільки не заважає вносити до виступу певні корективи, пов'язані з виступом прокурора. Та й виступає адвокат не перед присяжними, а перед суддями- професіоналами, для яких важливішим є професійний аналіз ситуації. Надмірну барвистість промови судді-професіонали сприймають з іронією.

До того ж адвокат, маючи підготовлену промову, може просити суд про приєднання її тексту до справи. Це дає змогу суду під час складання вироку в будь-який час повернутися до неї з метою ще раз оцінити ті чи ті обставини, на яких наголошував захисник. Заслуговує на увагу і пропозиція внести до Кримінально-процесуального кодексу норму про право на приєднання до матеріалів справи захисної промови адвоката. Хоча й тепер адвокат не позбавлений права заявити таке клопотання. Захисна промова - це завжди публічний виступ, а тому вона має ґрунтуватися, крім; фахових, і на загальних вимогах, які стосуються публічного виступу.

А ось порада Семена Арії, кращого з російських адвокатів XX століття: "Сдержанная, ненавязчивая манера речи, когда оратор как бы делится с судьями своими мыслями о деле, о связанных с ним нравственных и правовых проблемах, помогает адвокату быть понятым и найти сочувствие надежнее, чем любой другой тон выступления".

Однією з найважливіших норм, які регулюють поведінку оратора у судових дебатах, є повага і добросовісне ставлення до суду. У виступаючого має бути чітка позиція - суд недопустимо вводити в оману, суду слід підпорядковуватись. Це моральний імператив для адвоката, і його потрібно дотримуватись. Те саме стосується і прокурора, який сам має бути зразком поведінки у ставленні до суду. Повага до процесуального противника або до іншого адвоката, до його аргументів, ділова товариська полеміка, мають бути правилом для адвоката. Некоректні випади, зневажливий тон і подібні ескапади недопустимі у судовому засіданні. Неетичним є і використання промахів і помилок другої сторони або іншого адвоката, якщо вони не впливають на суть справи і не порушують прав клієнта.

Коректним має бути ставлення і до всіх інших учасників судового процесу. "Етика мовної поведінки у залі суду вимагає, щоб всі сторони і їх представники, які беруть участь у процесі, звертались один до одного на "Ви". Потрібно точно знати і правильно вимовляти прізвище, ім'я, по батькові того, до кого звертаються або про кого говорять. Недопустимо плутати підсудного з потерпілим, потерпілого - із свідком або іншими учасниками розглядуваної справи"139.

Оскільки судове змагання - це боротьба за життя, свободу, честь і майно, то інвектива (різкий виступ проти кого-небудь, викривання) є неминучою. "Неможливо заборонити захиснику сказати гаряче слово проти дій посадових осіб, які не тільки не здійснюють мети закону, але йдуть проти прямих його впливів і смислу". На жаль, трапляються ще і "спритні" адвокати, які за допомогою нечесних прийомів досягають короткого одночасного успіху, але при цьому підривають довіру до себе як професіоналів і кидають тінь недовіри до всього адвокатського корпусу.

Про одного з таких "спеціалістів" розповів у своїй книзі адвокат С. Л. Арія. Його колега, адвокат Ш., за словами автора, був цинічним і веселим махляром, який виділявся неперевершеними плутнями та витівками на ниві правосуддя.

Одного разу Ш. захищав начальника майстерень Зайцева, якого звинувачували у зловживаннях по службі. Суд першої інстанції дав йому 5 років позбавлення волі, але під варту не взяв, залишивши на підписці до касації. Зайцев страждав на радикуліт ніг і тому трохи підхрамував, про що у справі була довідка. Але Ш. вирішив доповнити довідку невеличким психологічним етюдом. Він звелів Зайцеву з'явитись на розгляд справи з милицями, але не новими. Понад те, він роз'яснив йому, як саме він має пересуватись на милицях. Тому в кабінет судді Нікітченка, який вів засідання колегії, Зайцев не зайшов, а мовби заповз, опираючись тільки на милиці та підтягуючи за собою обидві ноги одразу. Так він доповз до дивану і повалився на нього. Адвокат мовчки йшов позаду. Нікітченко з подивом, піднявши окуляри на лоба, спостерігав за калікою. Після короткої промови Ш., який благав суддів проявити гуманність, і п'ятихвилинної наради колегія оголосила ухвалу: покарання Зайцеву замінили на умовне. Із сльозами подяки на очах Зайцев виповз у такий же спосіб у коридор, де попрощався з адвокатом. Це було похибкою з боку Ш.: Зайцев зайшов у туалет у кінці коридору, де на радощах залишив свої милиці. Увечері вони були виявлені прибиральницею, і після короткого розслідування картина прояснилася. Нікітченко страшенно розлютився. Про неетичну поведінку адвоката Ш. було повідомлено в Президію адвокатської колегії. І хоча Ш. з обуренням відкидав свою причетність до обману суду, йому було оголошено догану.