У захисній промові адвокат повідомляє суду відомості про свого підзахисного. Важливість цих даних визначається ст. 65 КК України, статтями 324, 334 КПК України, згідно з якими суд, призначаючи покарання, зобов'язаний крім інших чинників ураховувати особу винного.

Відомості про особу, її становлення та формування як особистості, умови, в яких вона формувалася, оточення - все це може бути серйозним захисним ресурсом. Особливо у суді присяжних. Держава притягає до відповідальності осіб, які порушили закон. Проте держава й сама відповідальна перед людиною за свою діяльність. Це конституційна норма.

Звичайно, правосуддя здійснюється щодо конкретної особи, про якусь відповідальність самої держави не йдеться. Але важливим є й питання, а як сформувалася ця людина, чи забезпечувала держава щодо неї гарантії, визначені в Конституції, чи немає частки вини і в тих суспільних умовах життя, які створились у державі. Адже може виникнути потреба реагування суду на такі обставини окремою ухвалою.

Колись, за наявності особливих умов і даних про особу, присяжні, виносячи вердикт, вказували, що засуджений заслуговує на полегкість. Сьогоднішній процес передбачає обов'язковість урахування судом пом'якшувальних обставини, перелік яких не є вичерпним (п. б ст. 324 КПК України).

У будь-якій справі можна знайти пояснення, чому було вчинено те, що ставиться у вину підзахисному. Проте, характеризуючи підзахисного, адвокат має знати міру, щоб не стався ефект, протилежний очікуваному,

К. Арсеньєв іронічно зауважував, що, "читаючи Мішеля Лашо, починаєш переконуватися, що кращих людей Франції слід шукати на лаві підсудних і що його клієнти здебільшого, справжні ангели доброти і невинності".

Знайомство з першоджерелами французьких адвокатів дає підстави для висновку, що така думка є перебільшенням. Із книги в книгу переходить і недостатньо обґрунтоване твердження про надмірну пишномовність окремих промов французьких адвокатів. З таким твердженням як загальною характеристикою важко погодитись. Французьким захисникам притаманна не пишномовність, а чіткий і ясний стиль, простота й лаконічність, витонченість форми і точність та послідовність у викладі матеріалу. Глибокий аналіз світогляду підсудного і його світосприймання, проникнення у його психологію і переживання теж присутні у промовах кращих французьких адвокатів.

Звичайно, людині XXI ст. деякі прийоми адвокатів, розраховані на присяжних XIX ст., їх релігійність і тогочасна суспільна мораль, а іноді й певна пишномовність можуть здатися дещо несучасними. Але не забуваймо, що все це відбувалося в суді присяжних, до якого Україна ще не дійшла і який у нас поки що не створено.

Водночас адвокат не вправі забувати, що у кримінальних справах йдеться про людські трагедії та понівечені долі. І говорити про це "суконною" мовою обвинувального висновку для адвоката неможливо. В суд має прийти живе слово гіркої правди народу. І там, де є трагедія, допустиме і високе слово людського почуття і співчуття. Впродовж десятиліть його вичавлювали із судових процесів, а суд перетворювали на чиновницьку установу, де першорядне значення мав "процент репресії". Тому часто-густо звинувачення "у пишномовності" було тим ярликом, за допомогою якого намагались не допустити в суд живе слово і співчуття.

Голос милосердя у суді має звучати не тільки у виступі адвоката. А. Ф. Коні писав: "Закон вимагає, щоб полегкість базувалася на обставинах справи. Але з усіх обставин справи, звичайно, найголовніша - сам підсудний. Тому, якщо в його житті, в його особі, навіть в слабкостях його характеру, які випливають із його темпераменту і його фізичної природи, ви знайдете підстави для поблажливості чи милості, - ви можете до судового голосу засудження приєднати голос милосердя"161.

Це слова справді державного обвинувача. Вони як ніколи актуальні й нині, через сто років. І не тільки для адвокатів, а й для сьогоднішньої прокуратури, яка вже й забула, коли її представники востаннє просили суд виправдати невинного, зняти обвинувачення. Проте нерідко слова "співчуття" прокурори використовують для підсилення обвинувального ресурсу. Невипадково на цю обставину звертав увагу Ф. Н. Плевако: "обвинувач сказав своє слово - м'яке, гуманне, а тому й більш небезпечне для справи ".

Характеристика особи, побутові умови і внутрішнє життя підсудного є тим захисним ресурсом, який великою мірою залежить від самого адвоката, від того, як він зуміє ним скористатися. Це та зброя, сила якої багато в чому залежить від того, наскільки вміло нею володіє адвокат. Водночас важливо не перебрати міру, не намагатись показати свого підзахисного "білішим за карпатський сніг".

Адвокатська практика, усвідомлюючи ті реальні обставини, які впливають на призначення покарання, почала розглядати дані, що характеризують особу як момент формальний. Звідси й недооцінка цього важливого захисного чинника.

Що й казати. Той, кому вдалося б побувати на нарадах суддів, які вряди-годи проводились, та й зараз проводяться, не знаючи "суддівської специфіки", був би дуже здивований, слухаючи, наприклад, виступ начальника управління юстиції, прокурора області, інших високих посадовців. В аналізі обов'язково наводився рівень репресії у відсотковому співвідношенні до загальної кількості справ, а також рівень реальних мір покарання в області порівняно з середнім по країні. Вказувалося, в якому районі цей показник знизився і треба підтягнутися, в яких суддів він найнижчий тощо. Із таких виступів у судах робилися висновки.

Припустімо, це відбувалося колись, і сьогодні такий аналіз і "натаскування" суддів на певний рівень репресії не проводиться. Проте ота інерція мислення не зникла. До неї так звикли, що навіть не замислюються, наскільки це дико для стороннього вуха. Від такої спадщини треба відмовлятись. Тепер суддів "дістають" статистикою, особливо прискіпливим переглядом насамперед виправдувальних вироків.

Відгомін тих явищ і понині звучить в окремих оцінках діяльності суду, навіть із вуст високопоставлених осіб. І це не дивно, їх так виховували, в них така правосвідомість. Ця інерція мислення - один з найважливіших чинників, які гальмують судову реформу. Чи не тому в новому Кримінальному кодексі, попри всі його позитивні моменти, кількість статей, якими передбачена кримінальна відповідальність, навіть збільшилась?

Конституція України визнає права й інтереси людини найвищою соціальною цінністю, їх забезпечення є головним обов'язком держави. Ці конституційні положення стосуються й людини, яка сидить на лаві підсудних. Тому, вирішуючи її долю, суди не повинні виходити із середньостатистичних показників, хоч якими б зручними для користування вони були.

У деяких промовах А. Коні, В. Спасовича, Ф. Плевако й інших відомих адвокатів головна увага приділялася характеристиці підсудного та його психології, що становило половину, а то й більше, усієї промови. Із введенням в Україні суду присяжних цей захисний ресурс набуде додаткової ваги. Характеризуючи особу, адвокат залежно від її ставлення до злочину ув'язує зі справою ті обставини, які свідчать на користь клієнта. До них належать:

відвернення шкідливих наслідків вчиненого;

вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;

вчинення злочину під впливом примусу, погрози або через матеріальну чи іншу залежність;

вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Вчинення підсудним злочину в стані фізіологічного афекту, коли винуватий усвідомлює характер і значення своїх дій. Потрібно довести, що під час вчинення злочину підсудний був у стані великого душевного хвилювання, який був викликаний неправомірними діями іншої особи або осіб; злочин вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні дії якої викликали в підсудного стан великого душевного хвилювання;

о вчинення злочину під час захисту від суспільне небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони; вчинення злочину неповнолітнім. Захисник вказує не просто на вік особи, а ув'язує особливості діяння з тим, що формування неповнолітнього як особистості не завершилося; емоційно-вольова сфера його психіки не набула стійкості, підсудний не має належного життєвого досвіду, сталих орієнтирів, і вчинення злочину, як правило, певною мірою зумовлено цими чинниками; вчинення злочину жінкою у стані вагітності;

о щире розкаяння або явка з повинною, або сприяння розкриттю злочину та інші пом'якшувальні обставини.