Оцінюючи речові докази, захисник вказує на відповідність або невідповідність вимогам закону способу фіксації (тобто чи належно складені протоколи слідчих дій, постанов і ухвал про приєднання до справи предметів і документів, застосування фото- і кінозйомок, звуко- та відео- запису, виготовлення, планів, схем, зліпків і відбитків слідів).

Зазвичай адвокат звертається до цих доказів залежно від їх значущості для справи. Якщо ж у суді було з'ясовано, що ці докази неістотні для справи і слідчий перестарався, залучивши їх як докази, хоча вони не були знаряддям злочину, не зберігали на собі слідів злочину, не були нажиті злочинним шляхом, то на це слід звернути увагу у промові. Захисник звертає увагу суду і на потребу визначення подальшої долі цих предметів. У практиці трапляються випадки, коли як речові докази вилучаються цінні предмети (колекції марок, зброї тощо, але до суду не передаються, як це передбачено ст. 79 КПК, і, так би мовити, "зникають".

Приклад. У справі; Оганесяна було описано й вилучено колекцію зброї - десяток цінних мисливських рушниць, вінчестерів, набоїв тощо. Проте в судове засідання вони представлені не були. Суд не вирішив питання про їх подальшу долю. Зберігалася "колекція чомусь не в експертному відділі РВВС, де проводиться експертиза зброї (як ще має бути), а у прокуратурі, де немає умов для такого зберігання. Не дивно, що колекція "зникла".

Чимало непорозумінь і помилок у слідчій та судовій практиці пов'язані з визнанням речовими доказами транспортних засобів. Ці засоби нерідко безпідставно визнають знаряддями злочину в справах про крадіжки, контрабанду тощо і конфіскують. Критика слідства, звернення уваги суду на неправильні дії при визнанні речовими доказами хоча й не є значним захисним ресурсом, проте допомагає зберегти майно підсудного або членів його сім'ї.