Не знаючи цих нинішніх досягнень психологічної науки, П. Сергеїч блискуче сформулював ці правила для адвокатів і взагалі для судових ораторів. Ось вони:

1.  Не доводьте очевидного.
2.  Якщо ви знайшли сильний доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без підготовки (власне, це правило Гомера).
3.  Відкиньте всі посередні і ненадійні доводи.
4.  Не пропустіть нагоди викласти сильний аргумент у вигляді дилеми: очевидний висновок, зроблений самими суддями, переконливіший, ніж готовий висновок, почутий від адвоката.

Це зрозуміло. Формулюючи висновок самі, ми залишаємо для судді пасивну, а отже, психологічно залежну позицію. Натомість, якщо для думки судді залишити простір, він не тільки зробить відповідний висновок, а ще й постарається розвинути і підкріпити його шляхом уточнень і додаткових запитань.

Скільки разів надмірне бажання "розжувати суду" очевидний висновок приводило до зауважень типу: "Пане адвокате, суд і сам може зробити висновки" або "не відповідайте за свідка" і т. ін. Тому у випадку, коли свідок каже явну неправду, адвокатові краще заявити, що він або введений в оману і помиляється щиро, або говорить неправду свідомо. За законами психології (а практика це підтверджує) суд вибере для себе другий спосіб, більш згубний для свідка).

1.  Не бійтеся погодитись з опонентом, якщо є можливість його ж твердження повернути проти нього або принаймні довести безперспективність цього аргументу для справи, марність такого твердження.
2.  Якщо аргументи сильні, краще наводити їх нарізко, ґрунтовно розвиваючи кожний із них. Якщо ж є тільки несильні аргументи, їх слід зібрати разом. П. Сергеїч цитує Квінті ліана, який говорив: "несильні взаємно підкріплюють один одного. Позбавлені значення якісно, вони переконливі кількістю - тим, що всі підтверджують одну і ту саму обставину".
3.  Старайтесь підкріплювати один доказ іншим.
4.  Не намагайтеся пояснити того, чого самі не зовсім розумієте. Така спроба - подарунок для процесуального противника.
5.  Не намагайтесь довести більшого, якщо можна обмежитись меншим. Принцип розумної достатності важливий для адвоката, і він має постійно контролювати себе, щоб не перейти розумної межі. Є східне прислів'я: "Ти сказав один раз - я повірив; ти повторив - і я засумнівався; ти сказав ще раз - я зрозумів, що ти обманюєш".
6.  Не допускайте суперечностей у висновках та аргументах. Не треба уподібнюватися нерозумній дитині, яка, розбивши вазу, каже: "Ні, це не я! Але я більше не буду!" А хіба не так виглядає виступ захисника, який упродовж усього процесу доводить цілковиту непричетність клієнта до злочину, а у судовій промові додає, що на випадок, якщо суд визнає, що аргументи захисту недостатні, вважає себе зобов'язаним нагадати про обставини, які пом'якшують вину підзахисного.

Адвокат може викласти пом'якшувальні обставини як антитезу, ніби для підсилення своїх доказів про невинуватість клієнта (як правило, це робиться на початку промови). Далі він стверджує, що не вони визначають лінію захисту, бо його підзахисний невинуватий, і наводить доводи про невинуватість свого клієнта. Таким чином, на пом'якшувальні обставини вказано суду і водночас вони використовуються для підсилення висновку про невинуватість (так звана прихована альтернатива).

П. Сергеїч залишив у спадок також рекомендації із спростування аргументів:

1.  Узагальнені доводи опонента розділіть на складові й розбивайте їх поодинці.
2.  Улюблений прийом обвинувачення - зробити узагальнені висновки щодо вини кількох осіб, без конкретизації дій кожної з них. У таких випадках іноді буває достатньо відділити, відокремити дії кожного з учасників і проаналізувати їх, щоб обвинувачення щодо конкретного учасника розсипалося.

В одній із своїх промов захисник Ф. Н. Плевако говорив: "Я раджу вам поділити вашу увагу порівну між підсудними, обдумуючи докази вини окремо для кожного підсудного так, наче доля іншого сьогодні не має бути розглянута вами. Цей прийом врятує вас від шкідливої для справи й особливо для підсудних переплутаності доказів. Стався злочин. Підозрюється кілька осіб. Ми починаємо дивитись на всіх підсудних, притягнених по одній справі, на всю лаву як на одну людину. Злочин викликає обурення проти всіх. Докази, які малюють одного, ми переносимо на всіх. Він зробив те-то, вона вчинила те-то, звідки робимо висновок, що вони зробили і перше і друге разом. І ось у промові пана прокурора ці окремі докази об'єднуються у подвійний доказ"

1.  Заперечуючи, не виявляйте надмірного старання. Це, на перший погляд, парадоксальне твердження заслуговує на увагу. Надмірні старання в цьому напрямі, не поєднані з безумовним спростуванням, можуть надати тим чи тим доказам в очах суддів і особливої ваги. У них може скластися думка, невигідна для того, хто-виступає: якщо він так багато про це говорить, отже, цей доказ справді має велике значення. І навпаки, коли оратор лише мимохідь заперечує проти доводів противника, ніби нехтуючи ними, вони часто вже тільки від цього здаються такими, що не заслуговують на увагу.
2.  Не залишайте без заперечень сильних доводів опонентів. Але, спростовуючи їх, не слід повторювати або в інший спосіб розвивати і нагадувати ті міркування, якими прокурор ці доводи підкріплював. Повторюючи доводи прокурора, ми їх скорочуємо та "конспектуємо" і в такий спосіб допомагаємо опоненту: те, що в доводах прокурора суд міг і не зрозуміти - ми пояснюємо; те, що суд міг забути - ми йому нагадуємо. І після цього експромтом (бо на ґрунтовну підготовку вже немає часу) переходимо до спростування. Таке недостатньо підготовлене спростування хибує на багатослів'я (суд це бачить). Нерідко у такій ситуації адвокат викладає свої міркування, хапаючись за перші ліпші доводи, пропускаючи при цьому більш важливі, й викладає їх нечітко, в невдалій формі. Багатослівність і туманність заперечень після стислої та ясної, наперед підготовленої думки противника тільки підкреслюють переконливість останньої. Не доводьте, якщо можна заперечувати. Якщо навіть невинна людина спробує довести, що вона невинувата, то виявить, як це важко зробити. Довести невинуватість дуже часто взагалі неможливо, і замість того щоб розсіяти підозру, така позиція тільки посилює її. Ст. 62 Конституції України встановлює чітку формулу: "Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину", - слід тільки користуватись нею всюди, де це можливо.
3.  Відповідайте фактами на слова. Для підкріплення тези наведемо приклад із життя. Пасажир їде в таксі. Доїхавши до потрібного місця, таксист назвав суму, значно більшу, ніж на лічильнику. Він пояснив, що в цей район із центру не кожен поїде, а судячи з респектабельного вигляду, пасажир не скнара і не дріб'язкова людина. Пасажир відповів, що, по-перше, в таксі платять за лічильником, і якщо водій хотів по-іншому, слід було про це попередити. По-друге, вільних таксі була ціла черга, і, напевно, знайшлися б охочі, він не раз у цьому переконувався. По-третє, слова "скнара" і "дріб'язкова людина" означають "людина, яка зазіхає на чужий дріб'язок". Таксист не знайшов, що заперечити, і клієнт розрахувався за лічильником.
4. Поверніть проти опонента його власні доводи.
5.  Не виступайте проти незаперечних доказів і правильних думок опонента, не робіть з грішника янгола.
6.  Максимально використовуйте факти, визнані опонентом. Це рідкісний подарунок. Було б неповагою не скористатись ним.
7.  Якщо опонент обійшов мовчанкою певну обставину, зверніть увагу на це й додайте, що у нього немає аргументів проти неї. Іноді досить твердження: "Мовчання - ознака згоди".
8.  Не спростовуйте неймовірного - це все одно, що воювати з вітряками. Доводи можна підсилити штучно. У будь-якому виступі важливо не тільки те, що сказано, а і як сказано.

До прийомів, що підсилюють доводи, належить перебільшення, коли обвинувачення; усвідомлюючи слабкість доказів, попереджує присутніх, що їм доведеться тривожитись за спокій близьких, якщо підсудного буде виправдано.

Інший прийом - повторення. У звичайній розмові повторення дратує. Але перед судом (а тим більше перед судом присяжних) це один з найважливіших прийомів. "Сжатая речь 'Опасное достоинство для оратора. Мысли привычные, вполне очевидные скользят в мозгу слушателей, не задевая его. Менее обыкновенные, сложные не успевают в него проникнуть". П. Сергеїч наголошує на потребі затримати увагу суду на думці оратора. Проте робити це слід непрямо, щоб уїдливість виступаючого не кидалась у вічі. Блискучим прикладом такого підсилення є уривок з вірша Ф. Тютчева, де одна й та сама думка повторюється кілька разів:

Два демона ему служили,

Две силы чудно в нем слились:

В его главе - орлы парили,

В его груди - змеи вились.

Ширококрылых вдохновений

Орлиный, дерзостный полет

И в самом буйстве дерзновений

Змеиной мудрости расчет!

Ефективним прийомом підсилення аргументів є антитеза, де обидві складові підсилюють одна одну: "ні богові свічка ні чортові кочерга" , "ні риба ні м'ясо". Або Шевченкове:

І день іде, і ніч іде.

І голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?

П. Сергеїч наводить приклад з Пушкіна - слова Мазепи з поеми "Полтава":

Без милой вольности и славы Склоняли долго мы главы Под покровительством Варшавы,

Под самовластием Москвы.

Но независимой державой Украине быть уже пора: И знамя вольности кровавой Я подымаю на Петра.

Аналізуючи факти, за можливості слід уникати висловлення особистої думки стосовно того, наскільки можна довіряти тому чи тому свідку, або наскільки якісним є той чи той доказ. Уникайте фраз на зразок "я вважаю, що", "я гадаю, що". Користуйтеся риторичними запитаннями. Самі ставте собі запитання і відповідайте на них.

Говоріть про сильні, а не про слабкі місця вашої позиції. Слабкі аргументи створюють негативне враження.

Використовуйте магію цифр. Для більшої переконливості основні цифри краще зачитувати. Цифри можуть бути сильним аргументом. І навпаки, надмірне їх використання сприймається погано, втомлює. У такий спосіб заплутують, створюючи видимість серйозної аргументації. Як правило, в суді це викликає негативну реакцію. Професійний суддя одразу бачить, що його намагаються ввести в оману, і результат буде протилежний бажаному.