10. Пояснення потерпілого можуть бути складовою, різновидом його показань, а також використовуватись при здійсненні інших процесуальних прав як під час досудового розслідування, так і в судовому розгляді для обгрунтування своєї позиції, думки з питань, які виникають у провадженні. Давати показання і пояснення для потерпілого - це лише його право. Він має право відмовитися давати показання і пояснення у будь-який момент провадження. Водночас, законом передбачена кримінальна відповідальність потерпілого за надання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК України).

11. Про оскарження потерпілим рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, слідчого судді під час досудового розслідування див. відповідно параграфи 1 і 2 глави 26 КПК. Потерпілий має право оскаржити вирок чи інше судове рішення в апеляційному і касаційному порядку, своєю заявою ініціювати перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а також у Верховному Суді України (див. відповідно п. 7 ст. 393, п. 7 ч. 1 ст. 425, ст. 460, ч. 1 ст. 446 КПК).

12. Про представника потерпілого див. ст. 58 КПК та коментар до неї. На відміну від захисника, Кодекс не передбачає обов'язкової участі представника потерпілого. Тому відмова потерпілого від представника тягне за собою усунення останнього з провадження без обов'язкової заміни його в якихось випадках іншим представником.

13. Право потерпілого давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, грунтується на положеннях, які визначають зміст засади державної мови кримінального провадження (див. про цю засаду кримінального провадження ст. 29 КПК).

14. Право потерпілого на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, забезпечується: 1) передбаченим КПК добровільним відшкодуванням підозрюваним, обвинуваченим або за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою на будь-якій стадії провадження; 2) стягненням її за рішенням суду, за результатами розгляду цивільного позову; 3) за рахунок Державного бюджету України, якщо вона завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (див. ст.ст. 127-130 КПК).

Питання про відшкодування шкоди є важливим елементом можливої угоди про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим (див. ст. 471 КПК).

 175

15. Зі змісту п. 11 ч. 1 ст. 56 КПК можна дійти висновку, що потерпілий має право ознайомитися з матеріалами досудового розслідування як під час до-судового розслідування (ст. 221 КПК), так і після його закінчення при відкритті сторонами матеріалів одна одній (ст. 290 КПК), а також отримати копію постанови слідчого, прокурора про закриття провадження (ч. 5 ст. 284 КПК).

Про відкриття сторонами матеріалів прокурор або слідчий за його дорученням повідомляє потерпілого, після чого останній має право ознайомитися з ними. Потерпілому надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких йому надано доступ. У разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов'язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона або потерпілий вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.

16. Потерпілий має право застосовувати під час проведення процесуальних дій, учасником яких він є, фото-, аудіо-, відеотехнічні засоби у такий спосіб, щоб цим не перешкоджати нормальному ходу (здійсненню) процесуальної дії.

17. Заборона потерпілому застосування технічних засобів обмежується проведенням окремої процесуальної дії або певною стадією провадження за умови, що це робиться з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи. Про таку заборону слідчий чи прокурор виносить вмотивовану постанову, а слідчий суддя - вмотивовану ухвалу.

При вирішенні питання про заборону потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають враховувати положення Закону України "Про інформацію" у редакції від 13 січня 2011 р. про те, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (ст. 20 Закону), якою є конфіденційна, таємна та службова інформація, і які саме відомості не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом (ст. 21 Закону). Не менш важливим для правильного вирішення питання про заборону потерпілому застосовувати технічні засоби є врахування положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 р. (розділ II "Порядок доступу до інформації") про те, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6 Закону); 4) обмеженню доступу підлягає саме інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для

176

ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений (ч. 7 ст. 6 Закону). Цей Закон розкриває зміст поняття кожного з видів інформації з обмеженим доступом (ст.ст. 7-9 Закону). Зокрема, згідно зі ст. 6 Закону таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

18. Відомості, які містять таємницю, що охороняється законом, визначені також Законом України "Про державну таємницю" від 21 вересня 1999 р. та Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженим наказом голови Служби безпеки України від 12 серпня 2005 р. № 440 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 902/11182 17 серпня 2005 p.; Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 р.

19. Згідно зі ст. 162 КПК до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать: 1) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації; 2) відомості, які можуть становити лікарську таємницю; 3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій; 4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю; 5) відомості, які можуть становити банківську таємницю; 6) особисте листування особи та інші записи особистого характеру; 7) інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо; 8) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних; 9) державна таємниця.

20. Заборона розголошення відомостей, які стосуються інтимного життя особи, грунтується на конституційному положенні про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя і що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, позначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України). Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому КПК, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов'язаний запобігти розголошенню такої інформації (див. ч. З і 4 ст. 15 КПК). Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2012 р. № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, З ст. 34 Конституції України роз'яснив, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї.

 177

21. Загальне право потерпілого одержувати копії процесуальних документів конкретизується статтями КПК, які передбачають обов'язкове вручення (або надіслання) йому особою, яка здійснює процесуальну дію, копії певного процесуального документа: копії ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння потерпілого, якщо він присутній під час проведення обшуку вручається слідчим чи прокурором (ч. З ст. 236 КПК); копії постанов про зупинення і про відновлення досудового розслідування надсилаються слідчим (ч. 4 ст. 280 і ч. 1 ст. 282 КПК); копії обвинувального акта та копії реєстру матеріалів досудового розслідування вручаються прокурором (ст. 293 КПК); копії постанов слідчого і прокурора про закриття кримінального провадження надсилаються відповідно слідчим або прокурором (ч. 5 ст. 284 КПК).

22. Про поняття та зміст повідомлення у кримінальному провадженні див. ст.ст. 111, 112 КПК. КПК передбачає для потерпілого можливість через отримання письмових повідомлень бути поінформованим про хід кримінального провадження, про процесуальні дії і рішення, які приймаються, та про свої процесуальні права у зв'язку з цими діями і рішеннями осіб, які здійснюють кримінальне провадження. Зокрема, формою таких повідомлень є і названі (п. 21 коментаря до цієї статті КПК) випадки вручення або надіслання йому копій відповідних процесуальних документів.

Право потерпілого на одержання письмових повідомлень передбачено і у зв'язку з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій. Так, згідно з ч. 1 ст. 253 КПК особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також потерпілий мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням - слідчим про таке обмеження.

23. КПК передбачені ще й інші процесуальні права, які він може використовувати на різних етапах кримінального провадження, зокрема: право подати заяву про вчинення щодо нього кримінального правопорушення і право відмовитись від обвинувачення у провадженні з приватною формою обвинувачення (ч. 4 ст. 26 КПК); право бути письмово повідомленим прокурором або за його дорученням слідчим про тимчасове обмеження його конституційних прав під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії (див. ст. 253 КПК); право потерпілого викласти обов'язкову для з'ясування судом думку щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності, коли прокурор звернувся до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 288 КПК); право не заперечувати проти спрощеного судового розгляду обвинувального акта у відсутності обвинуваченого (див. ч. 1 ст. 302 КПК); право на допит в суді експерта, який проводив експертизу, для роз'яснення висновку (див. ст. 356 КПК); право на роз'яснення судового рішення судом, який його ухвалив (див. ст. 380 КПК).